Фото: Твоє місто
Знайшли чоловіка через відео на ютубі. Історія родини, яка евакуювалася з Лисичанська до Львова
Через війну, часті обстріли та неспокій родина з Лисичанська – 65-річна Галина з собакою та її донька з чоловіком і внуками, яким 6 та 12 років – вирішили податися у більш спокійне місце. Не поїхав із ними лише 64-річний Віктор, який вирішив залишитися та охороняти квартиру і дачу. Проте невеликий батьківський будиночок, як і все набуте та посаджене на городі, знищила ворожа ракета.
За словами Галини, хоч наприкінці березня – початку квітня у Лисичанську ще було більш-менш спокійно, проте постійні тривоги, прильоти у сусідні райони та будинки ворожих ракет насторожували. Особливо тривожно було за дітей.
Читайте також: «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
«Тоді Лисичанськ ще не був окупований, але часто стріляли, прилітали ракети. Постійно щось бабахало. Деякі магазини працювали, ще було світло, газ, але не було води. Її підвозили. Дві ночі ми з донькою та внуками переночували у підвалі, потім донька твердо вирішила, що треба втікати», – розповідає Галина з Лисичанська.
Родина записалася на виїзд із міста у волонтерів. Спочатку їх, як і ще кількох жителів Лисичанська везли під обстрілами евакуаційним автобусом, далі добиралися електричкою до Краматорська, а звідти вже до Львова. Галина каже, що, перебуваючи на вокзалі, мали намір їхати у Дніпро, проте, коли провідники повідомили, що в стороні Харкова йдуть обстріли, вирішили податися до Львова.
У Львові родина з Лисичанська перебуває вже більше трьох місяців – із 3 квітня. Відразу після приїзду вони тимчасово мешкали у Молодіжному центрі імені св. Івана Боско, згодом родину переселили в один із модульних будинків.
Як розповідає Галина, зв’язок із чоловіком Віктором, який залишився у Лисичанську, був увесь час не стійкий, але час від часу вони таки зідзвонювалися. Із 17 травня зв’язок із ним зник взагалі.
«Ми сильно переживали за нього. Зв’язок був відсутній, нікого було й спитати, яка там ситуація», – каже Галина.
Читайте також: До Львова реанімобілями транспортували двох дітей, які стали жертвами ракетного удару по Одещині
23 червня Віктор отримав поранення. Коли почалися обстріли, чоловік був на вулиці, тож, почувши вибухові звуки, вирішив утекти в під’їзд, але не встиг. Каже, що лиш відчув, як по ногах тече кров.
«Ще був при пам’яті, добре відчував, як про ногах тече гаряча кров», – тихо розповідає поранений Віктор, який добре й не пам’ятає, що насправді з ним трапилося. Згадує лише, що на дачі встиг посадити картоплю, буряк, моркву, адже чекав, що скоро повернеться його сім’я і матиме, що їсти.
Віктору під час обстрілу сильно перебило ноги і зараз він лежить у лікарні із рваними ранами ніг та пробитою прямою кишкою. Через сильні вибухи чоловіка оглушило і він погано чує. Також наразі він не піднімається з ліжка, лікарі вивели у череві стому.
Дружина Віктора – Галина розповідає, що за розповідями очевидців, відразу після обстрілів, до її чоловіка підбігли волонтери і солдати, які й почали надавати першу необхідну медичну допомогу та зупиняти кров. Його спочатку повезли у місцеву лікарню, згодом доправили у Краматорськ, де зробили операцію, а потім ще й у Дніпро.
Момент порятунку Віктора з'явилося на ютубі. Так чоловіка, батька і дідуся Віктора родина й відшукала.
«Ми знайшли його через відео на ютубі! Доньці подзвонила кума з Німеччини, яка сказала, що нібито бачила схожого на Віктора чоловіка і його виносили на ношах. Ми відшукали це відео, передивилися і впізнали його», – каже співрозмовниця.
Читайте також: Близько пів сотні поранених доправили «літаючим шпиталем» зі Львова за кордон
Жінка розповідає, що пошуки чоловіка тривали кілька днів. Спочатку довелося надзвонювати у поліцію в Лисичанську, які зазначили, що таку людину повезли у Краматорськ. Ті казали, аби телефонували у Дніпро, адже в них його немає. Упродовж двох днів у Дніпрі стверджували, що жодної інформації про чоловіка не мають, аж поки, вкотре надзвонюючи у лікарню, інша санітарка не повідомила Галині, що справді у них лежить такий поранений чоловік.
Галина, не роздумуючи, сіла на поїзд у Дніпро і поїхала до чоловіка. Той її у лікарні відразу упізнав і погодився перебратися до Львова. Добиралися сюди евакуаційним поїздом. Зараз чоловіка лікують в одній із львівських лікарень Першого ТМО. Згодом його повезуть на реабілітацію у Брюховичі, що поблизу Львова.
Жінка каже, що війни на своїй території і в Україні взагалі не очікували і тим більше не думали, що вона буде такою кривавою. Що робитимуть далі, родина не знає. Поки що вони не збираються виїжджати, адже їхній рідний Лисичанськ окупований і вони не знають, в якому стані перебуває їхня квартира. Кажуть, що наразі хочуть залишитися у Львові, де їм зручно та комфортно.
За словами медичної директорки з анестезіологічно-реанімаційної роботи Першого ТМО Наталії Матолінець, лікарня, яка розрахована на 1300 місць, майже уся заповнена. Залишився лише невеликий ліміт на масове поступлення. Найбільше пацієнтів зараз зі сходу України – Сіверодонецька, Лисичанська, Краматорська та містечок навколо Дніпра та Харкова.
«Наша лікарня є другим етапом евакуації пацієнтів зі сходу, тому до нас щодня чи через день привозять пацієнтів із евакуаційних поїздів. 40-50% теперішніх наших пацієнтів потребують важкої терапії, бо мають мінно-вибухові травми, часто критичні. На місці бойових дій їм здебільшого роблять зупинку кровотечі і відправляють до нас. Чимало пацієнтів, серед яких і дорослі, і діти, є у критичному стані, з важкими опіками чи на штучній вентиляції легень. Частину лікуємо в себе, декого, за програмою МОЗ, відправляємо за кордон», – каже Наталія Матолінець.
За час війни у лікарні доводилося надавати допомогу як молодим хлопцям і дівчатам, яким по 18-20 років з ампутованими руками і ногами, так і старшим, по 50-60 років з множинними травмами. Одного разу довелося навіть оперувати пацієнтку, в якої було поранено 18 частин тіла, починаючи від обличчя і закінчуючи прямою кишкою та кінцівками. Також лікували у відділенні 18-річного хлопця, в якого під час бомбардування загинули мама і тато, а він один вижив.
«Важко бачити пацієнтів з тяжкими пораненнями і знівеченими обличчями. Декому потрібна навіть пересадка обличчя, що, на жаль, на цей момент в Україні не виконують...», – пояснює Тvoemisto.tv завідувач 1-го хірургічного відділення Першого медичного об'єднання Львова Гнат Герич.
«Раніше вважалося, що період, коли одмоментно до нас звертається більше ніж троє-четверо людей, це багато. Але під час цієї війни наша лікарня в один час прийняла понад 60 пацієнтів! Це якраз відбулося під час авіаудару біля Львова. Усіх людей ми прийняли та прооперували. В історії лікарні це перший такий випадок. Такого не було навіть під час Скнилівської трагедії», – додає Гнат Герич, який у той день провів сім операції, деякі з яких тривали кілька годин.
Читайте також: «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
За словами медичної директорки з анестезіології Наталії Матолінець, якщо лікарня буде переповнена, а допомогу потрібно буде надавати, у лікарні задіюватимуть ліжкомісця у бомбосховищі. Тут уже практично усе підготовлене.
«На початку повномасштабної війни, коли ми вперше зіштовхнулися із великою кількістю поступлень травмованих, у тому числі від авіаудару на Яворівський полігон у березні, коли у два медичні заклади Першого ТМО одночасно поступило близько 100 пацієнтів, з яких 10 були критичні, постало питання – а що робитимемо далі, якщо ситуація не стабілізується і знову буде масове поступлення. Тоді й почали облаштовувати бомбосховище», – каже лікарка.
Бомбосховище у лікарні знаходиться сім метрів під землею. Тепер тут є операційне відділення та додаткове укриття для лежачих пацієнтів. Блок розрахований на 150 пацієнтів, хоча на загал може прийняти до тисячі людей, якщо задіяти додаткові приміщення.
За словами Наталії Матолінець, тут є гібридна операційна, де одне ліжко може розкладатися до чотирьох. Медики можуть одночасно надавати операційну допомогу. Тут також є необхідне обладнання для проведення найважчих операцій та можливість родорозродження, якщо буде така потреба. Поруч розташовані дві післяопераційні реанімаційні палати для тих, хто перебуває на ШВЛ і потребує постійного моніторингу. Також у бомбосховищі повністю автономне забезпечення, тож все працюватиме незалежно від того, що відбуватиметься нагорі. Наразі це приміщення не використовують, але тут вже провели «пробну» операцію, яка була не пов’язана із порятунком життя.
Ольга Шведа, фото авторки
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку