Упродовж 2020 року до Національної поліції Львівщини надійшло 351 звернення про зникнення дітей.

Із початку року на Львівщині 351 раз повідомляли поліцію про зникнення дітей. 192 випадки стосувалися розшуку малолітніх, – інформує Головне управління Національної поліції Львівщини.

Усіх дітей поліцейські розшукали, більшість – знайшли впродовж доби після повідомлення про зникнення.

Менші губляться, більші – втікають

Минулого тижня у Львові зникла 8-річна дівчинка Соломія. Вранці вона вийшла зі школи, додому впродовж дня не повернулась. Поліцейські знайшли дівчинку наступного дня. Вона була у бабусі.

«У родині є конфлікт. Родичі шукають спільну мову», – пояснила тоді речниця поліції Львівської області Світлана Добровольська причини зникнення дитини.

Ще раніше у Львові шукали 5-річну дитину. Вона загубилась на зупинці громадського транспорту на Сихові, була з мамою. Знайшли дівчинку за 25 км від міста. Вона сама сіла у маршрутку і доїхала до села в Пустомитівському районі. Дівчинку знайшла колишня працівниця МВС Ольга Лисак. Вона пояснила, що зустріла у селі самотню дитину,  яка не могла розповісти, як вона сюди потрапила і де її батьки.

У поліції кажуть, що коли з’ясовується, що зникла дитина, реагувати треба миттєво. Передусім – повідомляти правоохоронцям, що допомагає швидко знайти зниклого. Дітей розшукує чи не найбільша кількість поліцейських.

Читайте також: У час карантину не залишайте дітей самих удома і спілкуйтесь із ними. Сім порад психолога

Буває, діти просто губляться, але переважно – самі втікають з дому. Начальник служби у справах дітей Львівської облдержадміністрації Володимир Лис у коментарі Tvoemisto.tv розповідає, що втечі і зникнення дітей відбуваються не лише у неблагополучних сім’ях, ба навпаки, переважно – у благополучних.

«У більшості випадків діти втікають через непорозуміння із батьками. Буває при розлученнях, що діти йдуть до бабусі, дідуся. Були випадки, що щось не купили, от діти й вирішили провчити батьків. Здебільшого такі «бігуни» – це підлітки 13-18 років, які часто конфліктують з батьками», – каже Володимир Лис.

Начальниця відділу ювенальної превенції поліції Львівщини Ольга Ковальчук розповідає, що статистики того, хто втік, хто загубився, не ведуть.

«Все ж є більше повідомлень, що дитина втекла, думаю, це 60% від усіх випадків. За попередній рік загалом було 589 повідомлень про зникнення дітей», – каже вона у коментарі Tvoemisto.tv.

Здебільшого поліцейські намагаються довідатись, чому дитина втекла, або ж за яких обставин її загубили. Якщо це вперше, то все обмежується профілактичними бесідами.

«Якщо дитина втікає з дому не вперше, то її ставлять на облік у відділі поліції як дитину-утікачку. Якщо дитина втекла не перший раз, свідомо, або через такі обставини, які змусили її до втечі, то можемо притягнути батьків до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов’язків», – пояснює Ольга Ковльчук.

Довіра у стосунках – панацея

Психологи ж пояснюють, що старші діти свідомо йдуть із дому, підлітки таким чином протестують. Хтось втікає від гіперопіки, хтось намагається втечею привернути увагу байдужих батьків. Також діти втікають від батьків-тиранів, щоб уникнути покарання за погану оцінку, наприклад. Батькам радять постійно працювати над довірливими стосунками із дітьми, проводити час разом, спілкуватись.

Читайте також: Не хочу вставати з ліжка. Міфи і правда про сезонні депресії

Що до менших дітей, буває щось легко привертає їх увагу і вони гублять батьків з поля зору, губляться у людному місці і через тривогу не знають, як поводитись.

«Є ефективні ігри, такі як "що робити, якщо?". Варто грати з дитиною у такі ігри, щоб вона запам’ятовувала, що робити, якщо загубиться. Вона має знати прізвище, ім’я, адресу», – каже для Tvoemisto.tv дитяча психологиня, методистка навчально методичного центру освіти Львова Світлана Локоткова.

Також дитину варто навчити просити про допомогу.

«Дітей часто вчать не говорити з чужими дорослими, втім, якщо загубився, треба шукати поліцейського, людину в формі, а якщо нема – то не боятись просити про допомогу у будь-кого, до кого не страшно підійти», – каже психологиня.

Якщо ж ви помітили дитину без нагляду, без дорослого, то до неї варто звернутись якомога спокійніше, аби не збентежити ще більше.

«Свої емоції треба переварити, спокійно підійти і чітко питати: як звуть, скільки років, чому сама, де живе і де востаннє бачила батьків. Дитину не варто відводити далеко від місця, де вона загубилась. Ймовірно, за нею незабаром повернуться», – зауважує Світлана Локоткова.

Якщо дитина все ж отримала травматичний досвід, наприклад, загубилась і сильно злякалась через це, то варто дати їй можливість пережити ці емоції.

«Якщо дорослі не ховатимуть свої емоції, не заперечуватимуть емоції дитини і переживуть цю травму, то це буде на користь. Травму, будь-яку, треба прожити, виплакатися, викричатися, дати їй можливість вийти. А потім заспокоюватися і знаходити шляхи для відновлення ресурсу», – підсумовує Світлана Локоткова.

Вона також застерігає, що, якщо тривалий час не вдається самостійно впоратись з емоціями або ж з’являються тривожні симптоми, змінюється поведінка дитини, то треба звертатись до фахівця.

Вікторія Савіцька

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.