«Спілберг за це отримав би Оскар»
Як у Львові створюють комікси про кіборгів
У вересні 2016-го світ побачив перший випуск серії проєкту «Кіборги. Комікс», заснований на спогадах учасників оборони Донецького аеропорту. Відтоді їх полюбили не лише дорослі, а й діти, які звідти дізнаються про історію сучасної війни. На передовій же їх читають та дивляться українські військові, з чиїх історій комікси створюють і донині.
Аналогу такого формату немає в Україні і навряд чи його можна знайти в світі. Вони передають у деталях усі події, із позивними та цитатами кіборгів. Ідея проєкту належить учасникам ГО військових та ветеранів «Вірні Традиціям». Одна з них — жінка із позивним Док — у межах проєкту «Я вірю в цю країну» розповіла Tvoemisto.tv, як і навіщо зайнялася створенням графічних історій з непростими сюжетами про сучасну російсько-українську війну.
Почалося все з війни
Після Майдану Док залишила офіційну роботу та взялася за досі невідому в нашій країні справу реабілітації військових. Того ж року у Львові військові, добровольці та активісти — її друзі та побратими — створили ГО «Вірні традиціям» для протидії російській агресії — насамперед в інформаційному плані. Окрім роботи над коміксами про історію сучасної війни, організація займається постійною медичною, юридичною та соціальною допомогою ветеранам російсько-української війни та військовим ЗСУ.
Як розповідає Док, коли почалася війна за Донецький аеропорт (ДАП), першим отримав команду обороняти летовище третій окремий полк спецпризначення. Саме бійці уже легендарної кропивницької «трійки» можуть виконувати спеціальні операції, якими тоді, на початок 2014 року, могли займатися не всі підрозділи ЗСУ. За всіма навчальними зрізами третій полк був найбільш боєздатним та добре навченим.
«На момент початку війни у нас же армії не було. Ми були миролюбною державою, нас зі всіх сторін оточували «брати», ми віддали ядерний потенціал, мали папірчик у вигляді Будапештського меморандуму та свято вірили, що ми ні в кого не стріляємо і в нас ніхто не стрілятиме. За винятком того, що позаминулий президент був фактичним ставлеником Росії і виконував завдання російських спецслужб з повного знесення державного суверенітету, ввівши на всі ключові посади, які мають прямий вплив на держбезпеку, російських агентів ФСБ та ГРУ. І саме це ми теж показуємо, у тому числі — у наших коміксах, у деталях, устами Героїв — українських розвідників», — каже Док.
Перший бій за аеропорт за оцінками військових аналітиків НАТО вважають найкращою спецоперацією всіх сучасних гібридних воєн. Захищали летовище молоді українські військові, які здебільшого лише за рік-півтора до того прийшли в полк. Ні в кого з них не було бойового досвіду. І їх берегли, залишаючи в аеропорту, говорить Док, бо вважали, що ніхто в такому дорогому та найбільшому в Україні цивільному об’єкті стріляти не почне. Натомість у той же час, у травні 2014, окремі групи розвідки третього полку вже перекидали по всій лінії українсько-російського кордону, де повним ходом ішла війна.
«І уявіть: з 25 на 26 травня заходить крутий «руский» спецназ в броніках, в касках, із бойовим досвідом попередніх російських військових кампаній в Молдові, Грузії, Чечні, Сирії. І ці досвідчені рускі «специ» впевнені, що все пройде легко і що опору в ДАПі не буде. Вони пробували домовлятися, щоб бійці «трійки» здали зброю, як до того зробили донецькі міліцейські, силовики та прикордонники», — каже Док.
О 7 ранку з Донецького аеропорту відлітає останній літак за напрямком Донецьк — Київ. У новому терміналі вже перебуває до зубів озброєний російський військовий контингент, а служба безпеки аеропорту разом з персоналом покидає територію. Російська «спецура» починає облаштовувати свої бойові позиції та кругову оборону в новому терміналі. А українські бійці, підняті ще з ночі по бойовій тривозі, у старому терміналі, на диспетчерський вежі та на злітних смугах мають наказ спостерігати та не стріляти без вказівки вищого командування.
«І на даху старого терміналу, який розташований значно нижче, ніж дах нового, куди уже піднялися російські бойовики, лежать дев'ять українських спецназівців разом з командиром групи снайперів «трійки» і спостерігають. На протилежному терміналі хлопці в полі зору нараховували близько 40 озброєних тіл зі зброєю різних калібрів. Наші ж військові лежали у футболках, без бронежилетів і касок, а патрони тримали в пакетах «АТ». Так, це смішно звучить, але все це — реальна історія початку війни, і все це описано в наших коміксах», — розповідає Док.
На перемовинах з одним із тодішніх командирів третього полку, який командував обороною ДАПу, російські загарбники пропонували нашим спецам залишати аеропорт і виходити через «зелений коридор». Цей термін, як пояснює Док, прозвучав вперше саме в Донецькому аеропорту. Командири «трійки» відмовилися. О 13:00 26 травня 2014 на даху нового терміналу піднявся чоловік, схожий на чеченця, з переносним зенітно-ракетним комплексом і скерував його в небо, куди почали залітати вертольоти української авіації.
Український снайпер з позивним Воха, який лежав на даху старого терміналу, сказав, що бачить чоловіка, який «веде» наш вертоліт. Він зробив перший постріл без наказу, оскільки на той момент не було зв’язку: ні мобільні телефони, ні рації не працювали. Відповідальність військовослужбовця, який натиснув на курок без наказу вищого командування, — це кримінальна відповідальність. Воха зробив перший постріл, і чоловік, схожий на чеченця, впав — підійшов другий. Воха вистрелив у другого теж. І в третього. Тоді почалися повномасштабні бойові дії на всій території Донецького летовища.
«То був такий бій… Думали, що почалася Третя світова війна. Настільки було багато задіяно озброєння. Оскільки вороги не очікували потужного опору, вони понесли неймовірні втрати, які досі російська сторона приховує. І зрозуміло чому — стільки крутих інструкторів російського спецназу там полягло, більше двох десятків», — розповідає Док.
Точка неповернення
Офіційну роботу Док залишила зразу після Майдану — усе її оточення пішло до війська, і їм потрібен був надійний тил. Жінка має кілька освіт, серед них — дві медичні, а ще бізнес у минулому. Після Майдану вона взялася за реабілітацію, бо побачила, що її друзі дуже змінилися.
«Я чула по телефону навіть за короткими розмовами, як змінюється той Женя, якого я знала до війни в аеропорту. Війна стала точкою неповернення. Вони — здебільшого друзі мого старшого брата — забрали мене з дівчачого життя, і я почала займатися тим, що не властиво для дівчачого світогляду. Вчила логістику військового забезпечення паралельно із зовсім новим для мене терміном «посттравматичний синдром», жила в онлайні, у телефонних розмовах і повністю перейшла в інший вимір — усе для фронту, для перемоги.
Ті хлопці мені дорогі, вони мали все в житті, могли жити за кордоном, розвивати бізнеси, займатися улюбленою справою, залишатися з коханими і родиною, але пожертвували усім, усвідомлюючи цінність незалежності нашої країни. Я відчувала, що їм необхідна підтримка і розуміння, необхідний хтось, хто говоритиме з ними їхньою ж мовою, але тут, у мирному житті, куди вони так чи інакше повертаються», — говорить жінка.
Гаррі Шумов, один із добровольців 5-го окремого батальйону ДУК ПС, до початку Революції гідності та війни на Сході займався музикою. Зараз він теж не покидає це заняття та стоїть у резерві 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після закінчення технічного коледжу Гаррі вступив до Львівської політехніки на факультет комп’ютерних наук. Паралельно грав електронну музику, брав участь у рейвових вечірках, неодноразово грав на фестивалі «Казантип», гастролював у Європі, був арт-менеджером львівського клубу «Люфт».
Після побиття студентів у Києві під час Революції приїхав на Майдан і брав участь у всіх наступних подіях. Навесні 2014-го Гаррі організовував благодійні вечірки, де збирали кошти на лікування поранених майданівців. Влітку того ж року, пройшовши вишкіл, пішов добровольцем на фронт. Чоловік пройшов бої в Пісках на підступах ДАПу, під самою злітною смугою Донецького аеропорту, а також штурми з відбиття ще одної гарячої точки фронту, шахти «Бутівка».
Док каже, що зводить мости між військовими — такими, як Гаррі, та тими, хто ще не вміє і не знає, як цих військових любити. І за кілька останніх років вона багато зробила для того, щоб їх любили, — бо комікси в такому форматі притягують не лише дітей, які просять своїх батьків їх купити, а й самих дорослих. Прочитавши з дитиною один комікс, батьки приходять знову і знову, і так цілі сім’ї стають їхніми фанатами. Лікарі, які займаються реабілітацією наших військовослужбовців, спочатку навіть не хотіли дивитися на комікси, вважаючи це чимось несерйозним. Тепер кажуть, що їх «затягнуло».
«Я не військова, але добре розумію, про що вони говорять»
Док постійно тримала зв'язок із першими кіборгами. У третьому полку в неї був друг — офіцер Євген Подолянчук з позивним Скаут, і вони завжди спілкувалися телефоном, поки він був в аеропорту — із самого початку оборони. У вересні цього року минає 5 років, як Женя Скаут залишився у ДАПі назавжди. За словами Док, так аеропорт Прокоф’єва, як твердиня Кіборгів, став її власним символом опору і її війною.
Коли хлопці поверталися з аеропорту, Док продовжувала з ними спілкуватись, оскільки майже всі були в неї на реабілітації. І хоча вона — не військова, але, переживши особисті втрати, добре відчуває, розуміє і точно знає, про що говорять військові. Знає, як і чим допомогти кожному. І часом достатньо однієї розмови.
Один одному хлопці передавали, що є дівчина, яка пише про оборону Донецького аеропорту і допомагає кіборгам. Коли Док побачила, що тих історій у неї назбиралося більше тридцяти, то зрозуміла, що треба з ними щось робити серйозне. Спочатку взимку 2015-го зробила закритий блог у Фейсбуку — «Аеропорт. Спогади», — який кіборги могли читати, коментувати, доповнювати, де спілкувалися між собою. Він діє і донині. Але Док мріяла, щоб неймовірні історії подвигів українських воїнів побачила вся Україна і весь світ.
Для того, щоб зробити два томи першого бою, опитали 54 бійці третього полку ССО України та 25-ї бригади зенітників, які разом зі спецпризначенцями протистояли ворогу. Також своїми спогадами поділилися кілька спецпризначенців інших підрозділів, які брали участь у першому штурмі, залітаючи в аеропорт штурмовими гелікоптерами.
Чому саме комікси?
Такий формат Док вибрала в пам’ять про бійця-студента з Рівного із львівської 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Петро Полицяк замість теплих речей, гарячої кави, шкарпеток у 29 градусів морозу просив у неї саме комікси. Його позивний — Чорний, він був фанатом цього жанру.
«Я собі думала, де взяти тих коміксів, а він же дуже їх любив. Передзвонила своїй сестрі, яка була тоді у Варшаві, попросила пошукати. Там в котромусь із супермаркетів був в наявності лише польський культовий «Відьмак». Так ті комікси мені й запам’ятались. А Чорний так і залишився в аеропорту, загинув після другого підриву нового терміналу», — розповідає вона.
Аналогів такого формату, де би чітко з вказанням реальних позивних, часових рамок та з прямою мовою героїв, — немає. Є про війни, відомі історичні спецоперації, навіть про елітні підрозділи спецназів світу, але так, щоб історія була від самих воїнів і за їхньої участі, — ні. Учасники ГО «Вірні Традиціям» взяли собі за мету чітко зафіксувати всю історію війни, оскільки з Донецького аеропорту почався справжній і дуже потужний опір.
«До того моменту ми або здавались, або відходили, щоб не провокувати. Були окремі бої, точкові сутички. Але саме в ДАПі об'єдналися всі складові, які до цього моменту не працювали разом: професійність «спецури», один бойовий офіцер з досвідом миротворчих місій в Іраку та Африці, непроста локація за своєю інфраструктурою та розташуванням у самому тилу ворога. А ще ж там була і незламна позиція «Зеніт» — єдина військова частина в Донецьку, яка тримала опір перед всім донецьким криміналом і «рускімміром» разом. І все ж — наперекір, а не завдяки, іноді навіть без сприяння вищого командування. Якби спецназ чекав наказу про перший постріл, хто знає, як би розвивались події», — розповідає Док.
За її словами, спочатку хлопці були проти коміксів — хотіли книгу з фотографіями і аналітичними статтями. Але Док наполягала на тому, що треба зробити щось таке, чого немає ні в кого, бо книг про війну і так достатньо. Вони погодилися, і всі разом почали робити перший пілотний випуск. Тоді складно було знайти художника-графіка, оскільки мистецтво коміксів в Україні поки що й мистецтвом не називають.
«Усі думали, що у нас нічого не вийде. Але перший випуск був, як грім серед ясного неба. Зараз, коли його дивлюсь, то думаю: це таке аматорство, як чернетка», — розповідає Док.
Голлівуд би плакав
Перший випуск коміксів має назву «Кіборги. Історія трьох». Док каже, якби Спілберг мав таку історію, Голлівуд дав би йому всі Оскари, які тільки є. Усі би плакали та стоячи аплодували, бо таких історій в самому Голлівуді вже давно немає.
Це була зима 2015 року, коли львівська 80-ка заїхала в новий термінал. Тоді аеропорт вже був повністю в оточенні ворога. На Путилівському мості вороги створили сепаратистський блокпост. Через нього проїжджали наші кіборги, і вороги проводили обшук.
«Такого немає ніде, щоб воїн заїжджав на бойову ротацію у час війни на свій бойовий пост, і ворог його перевіряв, забираючи боєприпаси. Кіборги обурювалися, звичайно, але треба було змінити хлопців, які були довший час в аеропорту. Це стало їхньою мотивацією», — розповідає Док.
За її словами, протягом тижня в аеропорту людина ламалася. Від холоду хлопці не могли заснути. 8 січня 2015 року пораненого Ігоря Римаря «Філософа», якому комулятивним зарядом від вибуху РПГ відірвало трахею і руку, принесли в єдине місце, де кіборги мали можливість відпочити, попити чай чи каву, і поклали на стіл. Щоб евакуювати його в стані повного оточення, треба було домовлятися з ворогом про перемир’я. Філософ лежав 12 годин в страшних умовах і терпів нелюдський біль — знеболювальні не діяли, бо було дуже холодно. Попри те, Ігор був при свідомості і подавав знаки здоровою рукою, хоча не розумів, чому не може говорити.
«Ворог нарешті дав добро на евакуацію. Умова була така: його виносять на ношах двоє людей без зброї, без амуніції на ворожий блокпост і з білим маркуванням. На Путилівському мосту його мала чекати швидка з Донецька. Ніч з 8 на 9 січня, 29 градусів морозу, і двоє добровольців — Петро «Чорний» та Іван «Катана» — виносили Філософа. Йшли довго, значно довше, ніж домовлялися з ворожою стороною за умовами короткого припинення вогню через важкі погодні умови, поривчастий вітер, темряву і нерівну поверхню. А важкопоранений Філософ був при тямі і навіть показував шлях», — розповідає Док.
«Швидка» з донецькими номерами чекала на ворожому блокпосту. Кіборги передали Філософа представникам ворога, його завезли в Донецьк, поставили крапельницю. Тільки після цього його транспортували «швидкою» до літака в Краматорський аеропорт та спецбортом забрали до Харкова. Він був притомний до моменту, коли його занесли в літак. Потім впав у кому, з якої так і не вийшов. Його серце зупинилося 25 січня у харківському шпиталі.
«Тобто він був при свідомості рівно стільки, скільки вважав за потрібне, щоби усвідомити, що його не просто так віддали ворогу. Він пішов спокійно і свідомо. Наші воїни взагалі на цю війну йдуть свідомо і переможно. Тому ми переможемо. Ми всі народжуємось однаково, а от йдемо по-різному», — переконана Док.
У нас нема закладів вищої освіти, де би готували графіків-коміксарів
Художник Павло Приймич хотів комікс зробити своєю дипломною роботою, але йому сказали, що «це не мистецтво» — хоча у світі вважають інакше. Пів року тому він закінчив магістратуру Української академії друкарства, факультет графічного дизайну та мистецтва книги, а зараз малює комікси про українських кіборгів. Каже, що спочатку було морально складно, оскільки на його плечі впала велика відповідальність — насамперед перед самими військовими. Особливо, коли йшлося про найдраматичніші моменти, зокрема про важкі поранення та смерті.
«Для того, щоб створити комікс, спочатку з кіборгами спілкуються ті, хто відповідає за сценарій, бере своєрідне інтерв’ю у хлопців. На основі цього відтворює події, робить сценарій, який кінцево погоджують з хлопцями. Потім робота переходить до мене. Спершу я працюю над розкадровками, створюю чорнову версію коміксу, які погоджую зі сценаристом, і потім малюю кінцеву версію», — каже він.
Загалом Павло є художником-фрілансером. До цього він працював над створенням дизайну та ілюстрацій до настільних ігор, дизайном логотипів, брендбуків. Подібного досвіду та роботи на серйозні теми в нього не було.
«Історію трьох» малював Дмитро Ткаченко, а останній наразі випуск — «Легенду про непереможних» — Віталій Міщук. Також з кіборгами працювала Настя Бистрова, яка малювала «Хроніки 3-го полку» І том. До цього вона ілюструвала книжечку про коника-стрибунця. Док каже, що цей випуск дуже подобається дітям. Ще був Олег Іванейко. Це все студенти останніх курсів Української академії друкарства — львів’яни або ті, хто приїхав сюди навчатися.
«Із п’яти художників, які приходять до мене, малювати залишається один, бо це морально та емоційно дуже складно. Був хлопець, який прийшов, мав велике бажання працювати, але прочитавши історію, сказав, що не зможе. Не всі готові до такого. Я своїх художників теж вважаю воїнами-побратимами і поважаю їх, як військових арт-фронту. Одна справа — стріт-арт, приміром, чи комікси-фентезі, а зовсім інша — малювати реальних людей, які були учасниками тих подій, які посиділи зі смертю один на один і знають, що і скільки коштує в цьому житті», — говорить Док.
Донецький аеропорт нагадує їй сучасну Запорізьку Січ. Каже, коли була мала, батько казав, щоб кидала читати казки і читала про козаків: «Дякую, тату, я кинула ті казки, бо була чемна дитина. Я почала читати про козаків, і настільки захопилась, що мріяла побачити саме їх. Я побачила їх на «груші» в січні (протистояння на вулиці Грушевського в Києві під час Революції Гідності 2014 року) і живу з ними дотепер».
Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції TvoeMisto.tv заборонено.
This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.
Фонові фото: rubryka.com, ТСН, Сергій Лойко, infa.ua
Ольга Коваль, журналістка
