Фото: ZIK
Чому Форум все ж вирішили проводити і як ситуація в країні вплине на найбільшу книжкову подію року в Україну – розповіла Українській правді. Життя президент Форуму видавців Олександра Коваль.
1. Про те, чим варто пишатися: Думаю, нам є чим пишатися. Назвіть в Україні ще якусь громадську ініціативу, котра починалася як авантюра і прожила 21 рік. Перший Форум видавців у Львові ми почали з 47 учасниками…
Для нас виміряти успішність Форуму означає з’ясувати, чи вдасться нам дожити до наступного року. Тобто всі попередні Форуми я вважаю успішними. Квартиру продавати мені не довелося, кредити в банку ми не брали – нам нічого лишати в заставу, хіба лиш добрі імена українських письменників.
2. Про інтерес іноземних письменників: Нас потішило б, якби росла зайнята площа (Форуму). Але в Україні мало платоспроможних видавців або таких, які хочуть платити. Іноземні учасники до нас не рвуться, бо досі не бачили тут ринку. Всі ці французи та німці були переконані, що в Україні – російськомовний ринок, і тому продавали в Росію пакет прав на переклад і російською, і українською мовами. В кінці 1990-х і початку 2000-х це дуже зіпсувало нам картину – більшість цікавих бестселерів так і не була видана… Хоча це, я думаю, скоро має змінитися. Треба їх переконувати, що в Україні є ринок. Не може бути так, щоб в Естонії із мільйонним населенням ринок був, а в Україні із 47-мільйоннним – ринку не було.
3. Про україномовних і російськомовних читачів: Навіть якщо дві третини українців читають російською, то є третина, що читають українською. А така третина – це більше за Грузію, Вірменію та Азербайджан разом.
4. Про 2 книги на 10 людей: Зі структури українського ринку випадає дистрибуція. Це слабке місце. Немає справжньої дистрибуції книжок по бібліотеках. На це треба було виділяти бодай у 4 рази більше, ніж виділяють тепер. Бібліотекам через Мінкульт виділяють десь 15-20 млн грн і десь стільки ж через органи місцевого самоврядування. Але цього дуже мало – закупівля становить 2 книжки на 10 осіб. Це мало. В Польщі, для порівняння, це 7 книжок на 10 осіб.
Я не вірю, що в нас немає ще 100 мільйонів, аби видати їх бібліотекам. Бюджети формуються неправильно. Наприклад, на ремонти бібліотек закладають значно більші суми. Але навіщо так дорого ремонтувати бібліотеки, де немає книжок? Навіщо утримувати громіздку структуру з 20 тисяч публічних бібліотек і 20 тисяч шкільних бібліотек, якщо їх можна вдвічі скоротити і вже на цьому заощадити?
5. Про ситуацію з книгарнями: Всі зміни, що відбуваються з книгарнями в Україні – це зміни на гірше. Під час кожної з економічних криз вони закриваються, не розраховуються з видавцями, зникають. Більшість книгарень здоміновані російським асортиментом. В перші роки роботи Форуму ми мали щільніший контакт із книгарнями, але згодом вони перестали до нас їздити як автономні суб’єкти... Я називаю це непрофесійністю. Їздити на подібні заходи книгарням варто для того, щоб побачити весь асортимент, зорієнтуватися, яку частку з цього їм пропонують місцеві оптовики…. Немає в них цікавості до життя. А без неї на цьому ринку працювати важко.
6. Про Форум: Тут є три зацікавлені сторони. Перша – видавці, котрим важливіше продати книжки, ніж влаштувати що завгодно інше на Форумі. Колись мені Красовицький сказав, що в нього за 4 дні Форумі продається книжок стільки ж, скільки продається за тиждень у всій Україні.
Друга сторона – наша львівська публіка та інші, хто приїздять купити книжки. Хоча мені більше подобається ідея, що публіка приїздить до Львова на Форум видавців потусуватися. Адже книжки можна купити і в інтернеті, а от у місцях must be треба бути особисто.
Третя сторона – це ми, організатори. Якщо ми хочемо, щоб видавці та відвідувачі стали співучасниками, то маємо враховувати їхні побажання. Хоча ми щоразу підсовуємо їм інші можливості – Літературний фестиваль, програму для старших людей. Також пропонуємо видавцям на сайті розмістити списки своїх книжок… але видавцям це не потрібно.
7. Про пасивність студентів: Якщо зі 120 тис. львівських студентів на Форум ходить лише 10 тис. студентів – це дуже мало. Особливо з урахуванням того, що на деяких заходах залишаються порожні стільці. Можливо, на сам ярмарок важко протиснутися… Але я думаю, що 20 тисяч відвідувачів там би ще помістилося. І як би нам було добре, якби всі вони купили квитки.
8.Про Форум-2014: Минулого року ми не планували говорити про війну, а про наслідки війни, про культурні зміни… Але війна не закінчилася. Основною темою буде не ретроспектива, а спроба спрогнозувати, що буде далі.
9. Чому Форум таки буде? Ми деякий час вагалися, чи варто взагалі проводити Форум видавців. Це сталося після того, як у травні ми скасували дитячий Форум, бо місцева влада нам не надала гарантій безпеки. Маленька громадська організація не може брати на себе таку відповідальність. У нас немає грошей, аби платити за охорону. Коли ми зрозуміли, що будемо робити Форум, то виявилося, що немає коштів. Те, що ішло з бюджету, урізали на 3/4. Львівська обласна рада взагалі не виділила грошей. З державного бюджету – нуль. І всі невеликі спонсори, які в нас були, відмовилися. Кажуть, що дають гроші на армію.
Хто не хотів давати вчора гроші на культури – сьогодні дає гроші на армію. Хто не даватиме гроші на культуру – даватиме гроші на армію післязавтра.
10. Про Форум видавців на «Поляроні». Коли мені пропонують переїхати з Форумом на стадіон, то це смішно. Там немає ні кав’ярень з ресторанчиками, немає інфраструктури. Стадіон – це не місце, пристосоване до ярмарку. Але найгірше – він розташований на відшибі. Туди так просто не доїхати. І навколо пустир і болото.
Зате у нас є чудовий закинутий завод «Полярон», що біля моста на Сихів. Це було би ідеальне місце. Але його треба відремонтувати та підготувати до проведення такого заходу як ярмарок.
