фото: platfor.ma
Про обереги для мови
Зараз закрили перший кримськотатарський канал, перше українське радіо, і це дуже сумно. Тому що це є такий оберіг. Маленький шматочок, який зберігав культуру – пісні, передачі, мова. Тому що зараз молодь може забути кримськотатарську мову. Коли ти не чуєш мови, то забуваєш її.
Про те, як зберегти культуру
Ми зараз вдягаємо вишиванки, ми дуже патріотичні, співаємо гімн. Але не тільки цим можна зберегти культуру. Ми повинні бути до себе дуже вимогливими. Якщо ми робимо музику – це повинна бути дуже якісна музика. Якщо ми робимо кіно - це повинно бути дуже якісне кіно. Зберегти кримськотатарську культуру можна тільки піснями, тільки зустрічами, як сьогодні.
Про багатство
Я дуже щаслива людина, тому що я займаюся своєю справою. І коли хочеться себе пожаліти – от зараз війна, все погано, нема грошей і таке інше, ти повинен замислитися і зрозуміти, що у тебе насправді все є. У тебе є руки, слава Богу, у тебе є очі, у тебе є розум, і ти зможеш завдяки цьому всього досягти.
Про підтримку кримськотатарському народу
Я не політик. Я тільки музикант і я не знаю, що можна робити зараз. Тільки підтримувати. Тільки співати так голосно, щоб вони відчули усю любов, усю нашу підтримку. До Дня депортації я буду випускати нову пісню, яка називається "Шлях додому". В ній, напевно, вони відчують оцю підтримку, відчують, що ми з ними, і що це дійсно шлях додому. Який він буде – довгий? Важкий? Легкий? Я не знаю, я не Господь Бог. Тільки наша віра може нам допомогти. Якщо ми всі не будемо сподіватися, це все буде дарма.
Про фокус із музикою
Мені хочеться, щоб мова музики була на першому місці. Ми з вами слухаємо з задоволенням іспанську музику, арабську, французьку, італійську. Ми не розуміємо слів, але ми щось відчуваємо. Мені б дуже хотілося зробити такий фокус із українською, із кримськотатарською мовами. Коли б її чули десь на пляжі у Іспанії і думали: «О, як гарно!».
Про біль переселенців
Я дуже розумію переселенців. Я сама є переселенець. Я живу у Києві з кримською пропискою. Я знаю усі складнощі. Я знаю, як тебе відправляють і кажуть: «Ми не можемо нічого зробити, тому що всі дії із Кримом припинені». Я намагалася сперечатися. Як так: ви кажете, що Крим – це Україна. А коли я кажу, що мені щось потрібно, а я з Криму, ви кажете: «Нічого не можемо зробити». Я знаю ваш біль і хочу сказати вам: не втрачайте надії.
Про Бога
Я дуже вірю в Бога. Я грішна, як усі ми. Але мені здається, якщо ти розмовляєш з ним, намагаєшся бути відвертою і ставишся до людей так, як би хотів, щоб Він ставився до тебе, – це суперформула. І тоді ми б не знали, що таке зло, що таке вкрасти, зробити якусь підлість, прийти до Криму і сказати: «Ми тут були завжди». Не було б цього.
Про суперукраїнців та перспективи Львова
Я вважаю, що Львів повинен стати джазовим центром України. Це було б супер, тому що тут є все – їжа , кава, джаз – все склалося. Я бачу таке майбутнє для України. Якщо ми почнемо з себе, будемо слухати, читати, ходити в театри і розвиватися, а не просто казати: «Ми і так суперукраїнці»... Суперукраїнці – це наступний рівень, цього треба досягти. А для цього треба бути дуже вимогливим.
Про трагічне минуле
Я би дуже хотіла знятися у кримськотатарському кіно про депортацію. У мене є особиста історія, яку мені розповідала моя прабабця. Коли вони їхали у вагонах, у неї на руках був дев'ятимісячний син. Він помер, і його просто викинули, навіть не дозволяли поховати. Тому я б дуже хотіла знятися у кримськотатарському кіно.
Про музику
Кіно чи музика? Звичайно, музика. Тому що в один час я можу бути і собою, і ні. Це кожна пісня про мене: тут я заплуталась, там я закохалась, тут щось трапилося. Це просто моє відчуття. Якщо ви хочете спитати, як я – почуйте мої пісні, просто послухайте їх. Навіть неважливо, якою мовою я співаю – кримськотатарською, українською, англійською чи російською.
