Фото Олександри Чернової
1.Соціальна мережа не може замінити журналістику. От є міні-футбол – гра набагато більш видовищна та динамічніша за футбол і там забивається набагато більше голів. Але вона ніколи в житті не буде такою популярною як футбол. Бо футбол – це філософія, міні-футбол – це Facebook.
2. Ніколи ще бути журналістом не було так складно, і ніколи журналістика не була настільки запитаною як зараз. Журналіст – це людина, яка знаходиться між політиком і електоратом, владою і суспільством. Він виконує роль дуже важливого ланцюжка, забезпечує зв’язок між тими сферами, які насправді дуже мало перетинаються. І коли частина суспільства розгублена, а частина істерить, то мають бути ті, хто зберігає холодний та тверезий погляд на життя. Це і мають бути журналісти.
3. Переважна більшість журналістів, які йдуть до Верховної Ради, щиро вважають, що вони зможуть зламати систему зсередини. Якщо це їм вдасться – добре, але справа в тому, що певна частина з них тут потрібніша, ніж там.
4. Я взагалі вважаю, що мажоритарки бути не повинно. Допоки в нас існуватиме мажоритарка, доти в нас існуватиме масштабна політична корупція. Я коли дізнався, за якої ціною продавали округи у Львові – здригнувся. Їх продавали тоді, їх продають зараз, нічого не змінилося. Тому я щиро сподіваються, що це останні мажоритарні вибори у цій країні.
5. Порошенко – це людина, яка має традицію «терти з усіма». Це дозволяло йому завжди бути на плаву і переходити з партію в партію без втрат рейтингу. «Коли треба воювати, він буде терти» , – казав я собі і так воно й вийшло.
6. Щирі та сумлінні люди приходяться до Верховної Ради і рівно за рік вони починають думати, як їм переобратися. Це мистецтво заради мистецтва. Переобрання стає надметою. Це хвороба, це залежність.
7. У нас зараз на Сході війна чи не війна? Ніхто не може відповісти на це питання. Ось це одна з причин з яких відбулися бунти нацгвардійців. В ситуації коли війна, люди, які носять погони не мають права так поводитись, але хто сказав, що в нас війна? В залежності від ситуації, наші очільники, починаючи з президента, використовують або те, або те слово. Неможливо одночасно говорити про мир і про війну. Треба або воювати, або домовлятись.
8. Для мене демократично обраний і буцімто прогресивний Віктор Ющенко був набагато гіршим президентом, ніж майже диктатор Леонід Данилович, з яким я багато років, наражаючись на неприємності, боровся. При всіх своїх недоліках він був уособленням влади, при ньому держава була контрольованою і передбачуваною. А при Ющенко влади не було як такої і від цього було жахливо. Насправді появі Януковича ми зобов’язані не скільки «Партії регіонів» чи Донбасу, скільки Віктору Андрійовичу, який знищив підвалини влади. Для мене безвладдя набагато гірше і страшніше, ніж погана влада. Сьогодні очільники держави фактично пришвидшують появу безвладдя. А безвладдя в умовах війни і потенційного дефолту – це страшна штука.
9. Цей парламент потребував людей з достатньо великим досвідом роботи. Переважна більшість політиків – це достатньо цинічні люди, які готові виконувати різні завдання, залежно від обставин. Багато хто з них були б набагато корисніші у Верховній Раді, ніж так звані «нові обличчя». Було абсолютно логічно зібрати їх до купи, сказати: «У вас, хлопці, є два варіанти: варіант перший – сидіти у в’язниці, варіант другий – працювати на державу». І повірте мені, що ці люди працювали б набагато ефективніше, за тих, хто завтра прийде до парламенту. Нові обличчя не можуть бути самоціллю. Сьогодні держава потребує конкретних прагматичних людей на конкретних місцях.
10. Добре те, що щось відбувається. Те, що країна рухається – це вже само по собі важливо. Незважаючи на достатньо скептичний погляд на поняття «патріотизм» і таке поняття як «людяність», події останнього року підтвердили, що в нас рівень патріотизму і людяності набагато вищі, ніж ми думали.
Текст записав Роман Губа, фото – Олександри Чернової
