Фото: Радіо Свобода
Філософ, гоголезнавець, головний редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу, автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву – «З приводу процесу над Погружальським», Євген Сверстюк неодноразово був переслідуваний радянською владо. У 1959, 1960, 1961, 1965 роках – за виступи проти дискримінації української культури, 1972 року – за промову на похороні Дмитра Зерова роках звільнявся з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний протягом pоків за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у 1972 році — заарештований, 1973 – засуджений за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів (відбував у Пермській області) та п'яти років заслання (в Бурятії). Після проголошення незалежності України був активним ідеологом дерадянізації країни.
Пропонуємо вам важливі цитати з інтерв’ю Євгена Сверстюка, які він дав упродовж життя:
1. У нас духовність — часто ялове поняття, що прикладається до явищ, причетних і непричетних до культури. І все це називається духовністю: і політика, і еротика, і танці, і графоманство. Так багато духовності, що фактично ядра і глибини цього поняття немає. Я за те, щоби це поняття обережно вживати і простежувати, чи має воно спільне з тим всетворящим і всезапліднюючим Духом — чи воно просто спекуляція словом.
2. Я бачу перспективу в тій Церкві, що об'єднує людей, котрі шукають дорогу до Бога. Я, зрештою, бачу сенс і в тій церкві, яка гуртує село. До неї теж треба пустити струмінь свіжого повітря. І не можна, щоби темний поліський батюшка обслуговував бабусь, але був зовсім нецікавим для їхніх онуків.
3. Якщо говорити в рамках здорового глузду, то Бандера є українським націоналістом, якого переслідували все його життя, і практично він ніколи не був у бойових операціях, діях. Він сидів у польській в’язниці, сидів у німецьких концтаборах. І це були дуже жорстокі концтабори… Потім його було вбито совєтським агентом.
Зрозуміло, що Росія дуже нервово реагує на те, що ім’я Бандери стало символом національного опору, антикомуністичного руху. Завжди той, хто вбив, дуже не любить свою жертву. Вбивця не може подарувати вбитому власного вчинку.
4. Розкручується саме політичний стереотип. Є певні імена, які за кремлівською режисурою стали одіозними. На те, щоб вони були одіозними, працювала колосальна пропагандистська машина, цілі покоління. Тому дуже важко протистояти безглуздій анафемі на храмобудівника Мазепу. Дуже важко реабілітувати ім’я Петлюри, оскільки він був утіленням українського національного опору. Він теж був убитий більшовиками.
Вони надто багато працювали на ці стереотипи, щоб так просто взяти й зректися їх. Їм легше продовжувати те саме. Цим Кремль і займається. Кремлівська агентура намагається робити це саме й на Заході. Скажімо, у Польщі…
5. У нас немає націоналістів типу бандерівців. Тобто людей послідовних і безкомпромісних. Людей, які вірять і які готові жертвувати життям. У нас є дуже багато людей, котрі граються в націоналізм, використовують націоналістичну риторику, але насправді жодною мірою своїм життям не підтверджують того.
Тому, на мою думку, про них не можна говорити серйозно. З одного боку, ці люди кон’юнктурні. З другого – скандальні.
6. Ми успадкували совєцьку фальсифікацію термінів. Ця фальсифікація стосувалася всього. Не лише націоналізму, а й гуманізму, адже совєти визнавали тільки войовничий гуманізм. Але особливо було спрофановане поняття «гуманізм». Я б сказав, що в різних країнах «націоналізм» має різне забарвлення – залежно від історії країни й ситуації, у якій вона перебуває. Це забарвлення на Заході дуже часто негативне. Воно означає крайніх правих.
7. Якщо говорити про «націоналізм» в Україні, то майже завжди він означав «патріотизм». В умовах України це був послідовний патріотизм.
8. Російська влада панічно боїться українського прецеденту. Не стільки абсолютної незалежності та відокремлення, скільки різкого повороту на захід. Тому що це означатиме, що невдовзі настане черга і Росії. Приклад України є особливо небезпечним, більше, аніж грузинів. Справа у тому, що народи – український і російський – є близькими, з міцними родинними зв’язками, економічними зв’язками. І, як то кажуть, приклад може бути заразним.
9. Майдан – це добрий урок для всіх, це пробудження.
10. Гадаю, люди звикли до якоїсь охайності, ошатності. Це українська традиція, вікова. Даремно хтось думає, що ми були закріпачені, рабами й невільниками – і більше нічого.
Відомо, чому Шевченко і Леся Українка нагадували про рабів і невільників. Але варто було придивитися до народу, як він живе і як береже охайність у мові, ошатність у одязі, в домі, звичаях і щоб рід був чистий, аби не було того, що поганить рід. І слово, яке має лікувати… Основна опозиція, яка, наприклад, була в Гоголя в Петербурзі проти москалів, – була проти лайки. Усе це українське середовище, яке було там, було проти московської лайки.
