Фото з Fb Libertas Center for interreligious dialogue
Зустріч припала на символічну 50 річницю прийняття на ІІ Ватиканському соборі документу Nostra Aetate (Наш час), який декларував повагу і розуміння стосовно нехристиянських релігій. Заходи такого типу в Україні відбуваються рідко. Отож, те, що круглий стіл, ініційований центром міжрелігійного діалогу «Libertas», відбувся – вже означає консолідацію і прагнення до порозуміння між багатьма релігійними організаціями. Учасники зустрічі, однак, зауважили, що деякі протестантські громади, а також Українська православна церква Московського патріархату на разі не висловили готовності до такого діалогу.
Одним із найцікавіших запитань для значної частини львівської громади було те, чи зводитимуть у місті мечеть. З одного боку, міжрелігійний діалог продемонстрував потребу мусульман у місці для молитви та суспільного життя. З іншого – готовність міста сприйняти мечеть у Львові. Проте, як зазначив муфтій Духовного управління мусульман України, будувати мечеть поки що рано.
Щоб передати основні думки учасників міжрелігійного діалогу, Tvoemisto.tv подає найцікавіші цитати із зустрічі 10 грудня. Але перед тим — один душевний приклад мирного міжрелігійного співжиття, який навів один із доповідачів круглого столу:
Ігумен одного греко-католицького монастиря у Львові розповів історію про те, як у церкву, під час молитви на вервиці, зайшли два мусульмани і звернулися до отця зі словами, що настає час молитви, на дворі негода, а вони не встигають на молитву. «Можна ми в куточку у вас покладемо килимки і помолимося?», - запитали вони. Отець дозволив, вони постелили килимки, стали на коліна і почали молитися.
Цитати із доповідей учасників міжрелігійного круглого столу:
Владика Димитрій, митрополит Львівський та Сокальський УПЦ КП.
«Діалог між мусульманською та християнською цивілізацією існував завжди, але тільки у ХХ столітті цей спектр увійшов у цікаві рамки – він вибудував таку лінію, як взаєморозуміння і взаємоповага один до одного. Бо раніше такий діалог не вівся».
«Полеміка між християнами та мусульманами полягала у тому, що у християн була підстава вважати, що мусульманська релігія стоїть на другому місці після християнської. Другою претензією було те, що Мухамед необґрунтовано претендував на пророчу місію. Третя претензія полягала у тому, що в Корані відсутнє Слово Боже як таке. Також були претензії до традицій. Натомість, мусульмани завжди говорили: «Ми шануємо Ісуса як найвеличнішого пророка, ми визнаємо Священне Писання, тобто Біблію християн, ми навіть визнаємо Діву Марію. Чому ж ви відмовляєте нам у тому, щоб ви шанували нас?».
Отець Тихон Кульбака, УГКЦ. Співзасновник громадської організації Рада церков та релігійних організацій Донецької області, заснованої у лютому 2014 року.
«У нас був дуже гарний міжрелігійний діалог. А також міжрелігійний молитовний марафон, який розпочався в березні цього року, коли вже відбувалися трагічні події у Донецьку. Кожного вечора у місті збиралися представники різних релігій для того, щоб молитися за мир в Україні. Це був абсолютно унікальний формат, бо у той час, коли у місті Донецьку вже було неможливо з’явитися з українською символікою, наш спільний молитовний майданчик був таким місцем, де ми виходили і молилися під українським прапором. Наша церква і Духовне управління мусульман разом стояли на молитовному майданчику, у нас кидали каміння, і, на жаль, наша публічна діяльність закінчилася, але наша діяльність продовжується у підпіллі. Я хочу сказати, що у Донецьку є українське підпілля. І не лише військове, але й громадське та міжрелігійне підпілля. І кожного дня представники різних церков та релігій збираються приватно й таємно на молитву за мир».
Ернест Абкелямов, голова мусульманської кримсько-татарської спільноти «Іхсан» («Щирість»)
«Важливість цієї зустрічі очевидна. Сталося так, що ми опинилися тут. Маючи знання про тутешнє середовище, про багатовікову історію та співжиття культур та релігій, про толерантність львів’ян та їх високий рівень культурної освіченості, ми приїхали на Галичину. Наш вибір був свідомим. У Криму ми також мали великий історичний досвід мирного співіснування різних культур, різних народів, взаємоповаги між різними релігійними конфесіями».
«Знання інших народів та культур, розуміння між людьми різних релігій зробить людство набагато кращим та досконалішим, буде менше людей, які будуть використані як інструмент чужих геополітичних ігор».
«В Україні нараховується кілька мільйонів мусульман. У своїй більшості вони мешкають у Криму, а також у великих українських містах. Базуючись на Конституції України, громадяни мають право на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає у себе сповідання будь-якої релігії в Україні. Опираючись на конституційне право, із наміром організувати єдиний центр, який зміг би координовано донести до мешканців Львова інформацію від мусульман, була створена наша спільнота «Іхсан». Метою нашої общини є збереження та розвиток нашої релігії, культури і традиції, демонстрація нашої відкритості та зрозумілості нас як мусульман, носіїв ісламської культури. А також можливість ознайомлення з нами, отримання знань про наші духовні цінності».
У зв’язку із збільшенням смертності серед мусульман у Львові та Львівській області спільнота «Іхсан» звернулася до адміністрації міста із проханням звернути увагу місцевої влади на потреби мусульман, на неможливість уповні задовольнити релігійні та культові потреби. Спільнота провела ряд зустрічей з адміністрацією міста, на яких підняла запитання стосовно можливості розширення уже існуючої ділянки на міському цвинтарі для поховання мусульман згідно з обов’язковими правилами мусульманських обрядів. Друге запитання стосується Дому молитви, де мусульмани могли б задовольняти свої духовні потреби, де була б можливість організовувати заняття із вивчення основ релігії, де ми могли б зберегти свою релігійну культуру та передати її нашим дітям. Це місце послужило б інституціоналізацією нашої релігійної общини, куди могли б звернутися усі охочі.
«Ще одне питання – питання мечеті. Справа в тому, що мечеть для мусульман – це не лише культова споруда, куди приходять молитися, але й суспільне місце, яке буде допомагати мусульманину почуватися захищеним. У стінах мечеті мусульманину легше зберегти свою культуру і віру. Мечеть – це признання ісламу в публічному просторі й повага мусульманської релігії. Вона не є загрозою історично багатому висококультурному Львову. Мечеть у Львові – приклад світовій спільноті, як варто жити й розуміти один одного. А для нашого народу – це збереження своєї культури».
Мирослав Маринович, громадський діяч, правозахисник, дисидент.
«У сучасному глобалізованому світі, а також у сучасній Україні, яка має досвід Майдану, це просто не мислимо, щоб ми не вступали у діалог, а настовбурчувалися одне проти одного якимись підозрами і неприйняттям. Я надзвичайно ціную те, що на Майдані звучала не лише християнська молитва, але і єврейська і мусульманська. Я дякую за прекрасний жест, який прозвучав з боку кримсько-татарського народу щодо того, аби надати мечеті для молитви православним київського патріархату, які стали об’єктом переслідування. Це прекрасна ініціатива, а той факт, що владика Євстратій подякував від імені УПЦ КП і сказав слова: «Так, ми скористаємося цією пропозицією, якщо буде така потреба» - мені здається, що це візитівка України у всьому світі. Ми постійно чуємо із преси різні повідомлення, що і там, і там є конфлікти між християнами та мусульманами, про порушення прав тих чи тих громад. А тут ми маємо Україну, яка була спроможна об’єднатися такими жестами взаємоповаги».
«Для нас дуже актуальним є питання взаємного пізнання. Якщо немає доброго розуміння характеру віри одне одного, тоді можуть виникнути конфлікт на порожньому місці, конфлікт очікувань. По-перше, може бути очікування загрози. Ми вже відчули прояви цього страху перед тим, що з’явилися люди, які є носіями іншої віри. З іншого боку, є очікування навпаки того, що життя автоматично буде гармонійним, і будь-яке непорозуміння тоді спричиняє відчуття, що людина з іншою вірою спеціально агресивно дія проти мене. Він би міг цього не робити, але з якоїсь причини це робить. Просто є нерозуміння того, що через певні доктринальні моменти поведінка наших віруючих з об’єктивних причин є різна. І ми повинні знати, що ця різниця не означає автоматично прояву недоброзичливості чи нетолерантності щодо мене як людини».
«Мудрість полягає не в тому, щоби зробити наше життя безконфліктним. Розбіжність інтересів та форм поведінки буде завжди. Це мусимо сприймати нормально. А конфлікт як агресивна реакція на непорозуміння – цього допускати не треба. Тобто мудрість полягає у тому, яким чином ми реагуємо на природне неспівпадіння наших форм поведінки».
«Мені хотілося б підтримати думку, що релігійні права мусульман включно із мечеттю мають бути захищені та забезпечені. Я скажу для тих, хто все ще сумнівається: мечеть є у Римі, мечеть є у Москві, мечеть є у Стамбулі – у всіх трьох центрах християнської цивілізації. Ми, мешканці цього краю, пройшли через великі релігійні переслідування, ми знаємо, що таке молитися без храму. Навіть звичайний євангельський принцип зобов’язує нас до того, щоб надати можливість молитися людям іншої віри так, щоб вони не відчували тих утисків, які свого часу відчували ми».
Саїд Ісмаґілов. Муфтій Духовного управління мусульман України «Умма»
«Україна – дійсно унікальна країна, яка має багатовіковий приклад діалогу та мирного суспільного життя представників різних релігій, різних конфесій. Я завжди згадую приклад, який стався у Криму в місті Євпаторія, де у межах міста існувало декілька різних релігійних громад. Вони усі жили поруч, поруч мали свої культові споруди. Мусульмани, християни, караїми, юдеї – всі жили багато віків пліч-о-пліч один з одним, і завжди був мир та взаєморозуміння. Немає ніякого сумніву, що Крим – це Україна, і він є і буде Україною, і ми наслідуємо його великий і чудовий приклад».
«Нам потрібно зробити так, щоб дивлячись на нас, спільноти віруючих побачили, що релігійні діячі вказують напрям, в якому різні віруючі не бояться одне одного, а навпаки: товаришують одне з одним, відкриті до якихось сумісних проектів, благодійності, громадянських речей. Коли говоримо про діалог, ми не говоримо про об’єднання, але ми всі як люди, як творіння Бога, як громадяни України мусимо робити певні справи для того, щоб у нас було гармонійне суспільство без конфліктів та напруги».
«Мечеть – це здорово, але я вважаю, що для Львова це зарано. Адже мечеть треба будувати кілька років, для цього потрібні великі кошти. А після того, як буде побудована мечеть – далі що робити? Потрібно робити комунальні платежі, потрібен ремонт та обслуговування будівлі. І якщо нема великої громади, то вона не може з цим впоратися. Мусульмани з Криму приїхали сюди недавно. Громадяни Львова не сприймають мусульман як постійну одиницю. Тому нам не потрібно поспішати. Я впевнений, коли Крим повернеться – то і більшість кримських татар повернеться на свою Батьківщину. Тим більше, що вони зробили подвиг й покинули місця депортації та повернулися до Криму, залишивши свої доми. Вони повернулися до Криму лише заради того, щоб жити на своїй Батьківщині. І що нам робити, якщо ми побудуємо велику мечеть, а прихожани поїдуть зі Львова? З цим проектом поспішати не варто. Поки що ми тут у Львові можемо обійтися молитовними будинками, а якщо мусульманська громада Львова буде зростати й органічно впишеться у життя міста – тоді можна буде піднімати мову про те, щоб будувати мечеть».
Підготував Маркіян Прохасько
