Фото: skokieparks.org
1. Першою новинкою 97-ого сезону стане «Муза в офсайді» Івана Керницького – її прем’єра запланована на 10 і 11 жовтня, пише Львівська пошта. «Давно ми над цією постановкою думали і підбиралися до неї. Взагалі вона має дві назви – «Король стрільців» і «Муза в офсайді». Саме друга назва мені зараз імпонує значно більше. Бо так виглядає, що тепер мистецтво, як і муза, десь осторонь...», – каже Федір Стригун.
Дія п’єси розгортається в довоєнній Галичині. За задумом автора, замість відомого футбольного нападаючого, якого так чекають, приїздить дивакуватий поет із таким же іменем і прізвищем, як у очікуваного гостя. І хоча спортсмен із поета ніякий,а чоловік він кволий, з нього роблять доброго спортсмена – власне, на цьому й будується увесь комізм твору.
«Думаю, що глядачам буде дуже цікаво подивитися на життя Галичини у 20-30-і роки минулого століття, яким воно було до нашого «асвабаждєнія» – від культури і думання... У цій постановці, як і в наших «Гуцулці Ксені» та «Шаріці», багато доброти, мрійливості, надії, енергетики позитиву. Бачу, з яким задоволенням і натхненням наші актори працюють над ними. Все це було в той час у суспільстві, доки не прийшов фашизм і комунізм, які почали ділити світ між собою. Тож мені хотілося б, щоб ми трохи згадали ті надії та посміялися по-доброму і над собою», – додає Федір Стиригун.
2. «Циліндр» Едуардо Де Філіппо. «Цей твір – комедія положень. У автора взагалі багато таких соціальних п’єс. Я ж хочу прослідкувати, продумати і прожити явище, яке в ній показане, а саме як і чому люди втрачають моральні основи буття. Всі знають, що це гріх, що так чинити не можна, але все одно ми йдемо на поступки заради свого благополуччя (хай навіть кількаденного чи кількагодинного). Мене у п’єсі зацікавило саме те, що її герої розуміють, що чинять, але попри те ідуть таки на поступки заради грошей. Бо як ми не крутимо, але мамона, особливо зараз, править світом», – сказав Федір Стригун.
Він додав: «От говоримо про війну: у світі людей дивує, що ми воюємо не за гроші, а за ідею, за любов до України. Інші цього не розуміють, бо гроші керують усім. Більше заплатиш – більше завоюєш. Нині дуже важливо, чим ця страшна ситуація, це паскудство закінчиться і що таки переможе в нас – гроші чи ідея самозбереження, волі, іншого життя. Звичайно, сподіваюся, що таки ідея. Але ці високі речі починаються з малого. Саме через «Циліндр» Едуардо де Філіппо я хочу їх прослідкувати й показати глядачеві».
3. «Вій, вітерець» Яніса Райніса. «Її у нашому театрі ще в 50-их роках минулого століття ставив Віктор Іларіонович Івченко. Виставу тоді зіграли близько 500 разів, і в місті, і на різних гастролях – де тільки не показували. У Ризі звичайно вона мала найбільший успіх, бо це їхній матеріал, їхня класика. Тоді Вія Артмане сказала: «Якби всі литовці були такі ж, як герої Яна Райніса у виставі заньківчан – пристрасні, красиві, то ми б не були рабами. Українці зі своїм південним темпераментом показали литовців, яких ніби нема, але вони б такими хотіли бути», – розповів Стригун.
Коли Федір Стригун прийшов у театр – 1965 року, першою його у Львові була роль Улдіса у «Вій, вітерець», каже він. За життя зіграв її близько 100 разів: «Але зараз братися за неї не хотів. Скажу чому: наді мною досі та стара вистава, той стиль, те, що зробив Віктор Іларіонович. Подумалося – хай молоді заньківчани зроблять її по-своєму, покажуть своє бачення. Тож чекаю, що ця прем’єра буде молодіжною у всьому, навіть у дійових особах. Ми ж оновили склади аж до неможливого. Моє покоління вже цей шлях пройшло колись, то хай і вони пройдуть. Бо і драматургія Райніса, і сам переклад Рильського (а це фактично уже висока література) просто вражаючі!».
4. «Чудова неділя для пікніка» Теннессі Вільямса. «За весь час, що я працюю, зіграв у всього лиш одній виставі за його твором. Кажу про «Орфей спускається в пекло» – давно се було, ще в Запоріжжі. І дуже шкодую, що мені довелося так мало попрацювати з його матеріалом. Але зараз важко ставити такі серйозні твори... Глядач тепер у нас активний: хоче бачити у виставах себе і про себе, сміятися над собою, бачити ситуації, які близькі до нього. Він асоціативно не мислить, якісь ускладнення на сцені не вміє проектувати на сучасне життя, скільки не примушуй», – додав Федір Стригун.
Читайте також: 5 вистав, які треба побачити у львівських театрах у новому сезоні
