фото: zik.ua
1. Мені здається, якщо у Львові тебе люблять, то люблять до кінця, з усіма недоліками, русизмами (у мене ж чимало русизмів). Гадаю, що Львів впускає у себе не кожного. До його серця важко "добратися", але коли Львів любить, то захистить перед заздрісниками, нападниками. Думаю, що він може дати й „відкоша", якщо будеш надто зухвалим. Але якщо вже полюбить - пробачить тобі все, буде вірно та віддано любити, що б ти не робив. І захистить перед заздрісниками, нападниками - просто висуне всі свої старовинні лицарські „щити".
2. Не буду оригінальною: Львів почався для мене з Форуму. І тому асоціації із містом такі: свято, зустрічі, обійми, застілля, вечори і ночі у розмовах, бажання виспатись хоча б трохи, бажання втекти, сховатись у „мушлю", сором від того, що ти не заслуговуєш такої уваги і часом... любові, кав'ярні та картинки на „вернісажі", втрата кілограмів „живої ваги" на презентаціях, відвертість... Купа різних емоцій, від яких потім відходжу не менш трьох тижнів. І щоразу лицемірно кажу самій собі: все, більше не поїду!
3. Мені хочеться мати тут ще одне помешкання. Я б тікала у Львів, щоб писати. Але я боюся сказати, що Львів - „моє" місто. Поки що я відчуваю, що воно мене прийняло. І за це - моя вдячність і повага. Я люблю маленькі міста, із вузькими вуличками, із крихітними - на три столики - кав'ярнями... В таких містах я відчуваю спокій. Їх дуже багато по всьому світу. Скажімо, Котор у Чорногорії, Бірго або Сент-Джуліанс на Мальті, Наанталі в Фінляндії. Там все ніби для мене. Але є ще Коломия, про яку чула багато доброго і хотіла б побувати там, є подібні до моєї мрії польські містечка. Але це не означає, що я не люблю Києва чи Парижа.
4. Щодо недоліків Львова, то російська попса в кав'ярнях в центрі вашого міста хвилює мене. Також, можливо, забагато неприбраних сміттєвих баків. Але, гадаю, я не маю права критикувати останнє, якщо не можу чимось зарадити. Наприклад: найняти машину і вивезти. Тому краще помовчу зі своєю „критикою". А приваблює майже все: маленькі затишні і недорогі кав'ярні, смачна кава, привітні люди, собори...
5. Читач для мене - це святе. Я кажу про це без кокетування і залицяння. Точно знаю, що ніколи не виллю на голову своєму читачеві відро словесного бруду, власних комплексів та будь-якого незадоволення. І не змушуватиму його при цьому жалюгідно „гигикати". Я колись бачила таке на вечорі одних письменників і вжахнулася: вони ніби випорожнювали свої шлунки на зал і зал... сміявся, мовляв, „дощик іде"... Мені стало сумно. Я вийшла. Я насправді не знаю, про що хочуть читати люди... Але знаю, чого вони хочуть: бути щасливими. Намагаюсь збагнути, у чому сенс цього вислову в кожному романі - в той чи інший спосіб... От і все.
Письменниця Ірен Роздобудько народилася у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. Автор книг: "Пастка для жар-птиці" (або "Мерці"). "Він: Ранковий прибиральник. Вона: Шості двері", "Ґудзик", "Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя", "Зів'ялі квіти викидають", "Останній діамант міледі", "Амулет Паска ля", "Життя видатних дітей", "Коли оживають ляльки", "Оленіум", "Ескорт у смерть", "Пере формулювання", "Дві хвилини правди", "Все, що я хотіла сьогодні..."
Джерело: Zaxid.net