Дискутанти обговорювали можливості, які дають українським студентам та викладачам освітні програми ЄС, наявність в Україні передумов для розвитку інтелектуального капіталу, а також ймовірність наближення вищої освіти в Україні до європейських практик.
Якщо представники ЛНУ ім. І. Франка та “Львівської Політехніки” більше раділи тим можливостям, які дають їм освітні програми ЄС, то громадські активісти говорили більше про проблеми, які вони помічають у системах середньої та вищої освіти.
Олександр Кобзарєв, директор департаменту адміністрації міського голови Львова:
“Львів мав би стати першим містом, де повинна стартувати масштабна кампанія з популяризації освіти”
“Місто зараз працює над тим, щоб розвинути інфраструктуру для розвитку інтелекту. Напрямок розвитку міста з інтелектуальних позицій був обраний містом ще у 2009 році, коли була прийнята стратегія конкурентоспроможності. Саме тоді місто зробило принциповий вибір: ми вирішили, що перспективними напрямками стануть туризм та інформаційні технології.
Зараз зрозуміло, що все спрацювало. У 2009 році ми мали 400 тисяч туристів, сьогодні маємо близько 2 млн, до того ж є підрахунки, що вони залишають у місті 400 млн доларів щороку. Щодо IT, то на сьогодні у цій сфері працює 15 тисяч осіб. Щороку у місто вливається завдяки ІТ-галузі 300-400 млн доларів.
Місто створює коворкінги - iHub, Startup Depot і “Креативний квартал”, який поєднає у собі багато галузей.
Я думаю, що Львів мав би стати першим містом, де мала б стартувати масштабна кампанія з популяризації освіти. Ми маємо популяризувати "заучок" і готувати дітей до того, що бути розумним — круто.
Ми маємо також популяризувати підприємництво, адже досі зустрічаємо негативне ставлення до підприємництва, а у всьому світі підприємництво — це створення певної цінності, за яку люди готові платити.
І третє — ми маємо стимулювати іноземних студентів, щоб вони приїжджали до України і залишалися і навчалися в нас. Це те, над чим ми маємо працювати.
На сьогодні IT і туризм, як пріоритетні напрямки вже спрацювали, і ми тепер говоримо про освіту. Зокрема, говоримо про нову концепцію розвитку міста — creative city. У її межах ми намагаємося створити середовище з трьома ключовими складниками — “таланти- технології-толерантність”, щоб місто могло успішно функціонувати.
Вікторія Бриндза, соціологиня, старший аналітик компанії pro.mova, член Несторівської групи:
“Нас вчили, що є одна правильна точка зору і одна правильна відповідь. Нам потрібне критичне мислення”
“Зараз українське суспільство перебуває у складному процесі: переходить від суспільства, де людина нічого не вирішувала – все вирішувалося партією чи групою, а людина у суспільстві була, як об'єкт, як гвинтик, ресурс, - до того стану, де людина стає суб'єктом, де вона прагне вирішувати, приймати рішення, долучатися до процесів формування рішення, починати дискусії і взаємодію з владними інституціями для втілення цього рішення.
Якщо подивитись на зріз нашого суспільства, то ми далеко за цінностями від розвинених країн через те, що в нашому суспільстві для людей є дуже багато загроз (саме так це люди відчувають) і це сильно стримує розвиток. Поки в нас не задоволені фізіологічні потреби і потреби у безпеці, нам важко думати про потреби вищого рівня — потреби у розвитку. Орієнтовно у 80% людей в Україні домінують цінності виживання, тобто їм важливо думати про те, що буде завтра, що вони будуть їсти, як вони забезпечать дітей.
В назві дискусії ми назвали інтелект ресурсом, хоча я би хотіла, щоб ми рухатися в той бік, що інтелект — це капітал, а не ресурс. Ресурс вичерпується, а капітал розвивається і примножується, і саме такий підхід я би хотіла запропонувати.
Я вже 8 років займаюся дослідженнями цінностей українців і десь роки три тому я зрозуміла, що важливо впровадити у програми вищої освіти курс критичного мислення. В УКУ були створені для цього можливості.
Критичне мислення — це не предмет, який можна вивчити, це радше підхід для оволодіння іншими дисциплінами, і я мушу визнати, що засвоєння його йде доволі складно. Студентам складно приділяти увагу гігієні мислення, бо цих речей нас не вчити в школі, нас вчили, що є одна правильно точка зору і одна правильна відповідь і, відповідно, нам треба було зрозуміти, яка вона, щоб отримати оцінку.
Юрій Рашкевич, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків НУ“ЛП” і експерт з реформування вищої освіти:
“Коли ми говоримо про розбудову нації, найбільш корельоване слово є освіта”
“Коли ми говоримо про розбудову нації, найбільш корельоване слово є освіта. У системі вищої освіти останні 20 років у цілому світі проходять процеси трансформації, перегляду концептуальних підходів. У Європі переосмислення триває у межах Болонського процесу — процесу гармонізації систем освіти у Європі. Вони мали б стати більш зрозумілими, зручнішими для викладачів та студентів. Процес йде під загальним гаслом високої якості освіти і забезпечення конкурентоздатності.
Одним із інструментів підвищення якості освіти є її інтернаціоналізація, і це не лише можливості для студентів навчатися за кордоном, але й можливості для використання здобутків тих чи інших освітянських систем у трансформації української системи освіти. Перші 10 років участі у Болонському процесі в Україні замість реформування були притиранням у гіршому сенсі того слова, тобто використанням гасел Болонського процесу задля власних інтересів.
У Європі є багато корисних для українських університетів програм. Найбільш відомою є програма “Темпус” (тепер “Еразмус+”), я вважаю, що це найбільш ефективна система реформування української освіти. Вона спрямована на університети, до того ж у ній є проекти, скеровані на освітню систему в цілому. Львівські університети мають досвід участі у проектах програми “Темпус”, зараз вони відкривають нові можливості для студентів.
Оксана Краєвська, координатор програми Еразмус + ЛНУ ім Франка:
“Програма “Еразмус+” — це велика можливість для студентів та викладачів розвивати свій інтелектуальний капітал”
“Європейська інтеграція України у освітній та науковий простір була задекларована ще 1993 року, як основний напрям зовнішньої політики України. Таким документом, який наразі декларує інтеграцію України і ЄС, є угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Програма “Еразмус+” стартувала, як нова ініціатива у 2014 році, вона йде паралельно із реалізацією угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Україна долучилася у 2015 році до програми "Горизонт 2020” - це теж великий крок і прорив для розвитку співпраці у проведенні наукових досліджень між Україною та ЄС.
Програма “Еразмус+” - це велика можливість для студентів та викладачів розвивати свій інтелектуальний капітал. Це можливості для семестрового навчання за кордоном, до прикладу за один семестр з ЛНУ ім. І. Франка виїхало більше 50 студентів на навчання до європейських університетів. Ця програма дає можливість стажування. Зобов'язання України посилюються тим, що ми мусимо визнавати період мобільності і перезараховувати студентам їхні результати навчання за кордоном. Щодо можливості відтоку мізків, то ми не бачимо тут проблеми, адже студенти їдуть лише на семестр, до того ж вони зобов'язані потім повернутись в Україну, щоб продовжити тут своє навчання”.
Лілія Боровець, громадська активістка. Співзасновниця Центру інноваційної освіти “Про.Світ”:
“Проблема освіти може бути вирішена лише за допомогою зміни людей, які там працюють”
“Ми часто говоримо про вищу освіту, як про інституції, де відбуваються інновації, генеруються ідеї, розвивається наш інтелект, але часто ми забуваємо про середню освіту. І, на жаль, університети взаємодіють із тими людьми, які вже отримали цю повну середню та базову освіту.
Щодо проблем системи середньої чи базової освіти, то найбільшою у ній є проблема адаптації. Це означає, що проблема освіти може бути вирішена лише за допомогою зміни людей, які працюють у системі освіти. Поведінка цих людей, їхні пріоритети, підходи, повинні змінюватись. Я найбільше говорю про вчителів, бо вони виступають уможливлювачами змін у школах.
Те, чим ми займаємося у центрі “Про.СВІТ” - це створення альтернативного майданчику для розвитку освітян. Чому є проблема з такими майданчиками для розвитку? Бо донедавна наша держава мала монополію на підвищення професійності педагогів. Ми знаємо, що є центри, де освітяни мають можливість проходити навчання і підвищувати кваліфікацію. Але у освітян не було вибору, до кого можна ще піти і розвинути свої компетенції. Ми зараз створюємо цю можливість – у нас є навчальні програми для вчителів і ми себе бачимо інституцією альтернативною до державних.
По-друге, ми створили платформу, яка дозволяє вчителям збирати ресурси на реалізацію проектів у школах. Власне я вже згадувала, що освітній менеджмент у нас страждає і за допомогою проектного публічного менеджменту вчителі навчаються організовувати проекти, а також залучати різні спільноти до співпраці. В нас є дуже мало є горизонтальних зв'язків між вчителями, як всередині інституцій так і між ними. Їхня недостатність породжує недовіру до школи.
Нам усім варто домовитись про те, що освіта власне має створювати. Розвивати потенціал нашого суспільства, чи створювати людей, що зможуть знайти собі місце у житті після того, як закінчать школу і університет? Зараз ситуація така, що в нас 22% молоді — безробітні. Лише 8% студентів є соціально активними. І питання “Чому так?” полягає у тому, що ми мабуть орієнтуємось не та ті якісь показники, а мали б орієнтуватися на розвиток людського потенціалу, конкурентоздатності і власне економічного добробуту країни”.
Мар'яна Луцишин, керівник Західноукраїнського офісу Європейської бізнес-асоціації:
“Викладачі не хочуть себе розвивати, бо не хочуть вчитися їхні студенти”
“Зараз батьки з усіх сил прагнуть вивчити дітей за кордоном, а тут залишаються ті, кого батьки не змогли відправити за кордон. Проблема полягає у нас, у нашій самомотивації і в тому, наскільки ми хочемо, щоб наші діти залишались тут. Якщо це важливо, то треба почати розвивати у себе тут комфорт, створювати добрі умови для навчання. У нас виникло замкнене коло, адже викладачі не хочуть вчитися самі, не хочуть себе розвивати, бо не хочуть вчитися їхні студенти.
Кожен може знайти добру роботу не лише за кордоном, а й тут. Все залежить від бажання і наполегливості. Якщо говорити про відтік працівників, можу сказати про бізнес. В нас платять невисокі зарплати – тому працівники тікають за кордон. І ми говоримо з бізнесом про те, що зарплати потрібно підіймати та створювати умови, щоб працівники хотіли залишитись тут”.
Фото надали організатори заходу
