1908 року на розі вулиць Личаківської та Здорової, нинішньої Рєпіна, постав Будинок Здоров’я – санаторій лікаря Казимира Солецького. Архітектор Олександр Лушпинський поєднав сецесію з популярним тоді в Польщі «закопанським стилем». Зараз тут шпиталь Державної прикордонної служби, й потрапити до будинку можна лише за попередньою домовленістю. Tvoemisto.tv мало таку нагоду під час екскурсії в межах «Днів європейської спадщини».
Санаторій спорудили в саду неподалік від схилів Кайзервальду. Лікарі вважали, що природне середовище сприяє одужанню. Будинок відразу почали обживати, попри те, що за тогочасним будівельним статутом, перш ніж бути введеним в експлуатацію, він мав простояти зиму. У фасаді будівлі відчутні народні, гуцульські мотиви – білі стіни, високі дахи, дерев’яні елементи.
Солецький володів санаторієм недовго. 1 січня 1914 року шпиталь купив австрійський Червоний Хрест. 25 серпня будівлю освятили, а за кілька днів почалася війна. Невдовзі в будинку на вулиці Здоровій відкрили офіцерський шпиталь. Під час війни під одним дахом тут лікували офіцерів австрійської та російської армій.
Мансарди та третій додатковий поверх до санаторію добудували 1934 року. Тоді в будинку поселилися люди. Проте й це тривало недовго – 1941 року, коли Львів окупували німці, будинок шпиталю почали використовувати для поранених. Мешканцям наказали шукати собі інше житло, й тих, кому це не вдалося, просто викинули надвір. Відтоді в санаторії був шпиталь для німецьких льотчиків.
Зараз у будинку шпиталь Державної прикордонної служби. Окрім власне санаторію Солецького, шпиталю належить ще один будинок – адміністративний корпус, до якого можна спуститися стежкою вниз. У його підвалі розташована бібліотека, якою користуються не тільки пацієнти та медики, а й студенти медичного коледжу. Є в бібліотеці й невеличкий музей шпиталю.
За плануванням головна будівля санаторію нагадує церкву: центральний хол і рукави коридорів. Позаяк тут лікувались важкохворі, які не могли вийти надвір, у санаторії спорудили капличку.
Лікували тут пацієнтів із будь-якими хворобами, крім психічних та інфекційних. На першому поверсі був другий клас, на другому і третьому, світліших – перший. Уздовж коридорів другого й третього поверхів – входи в палати, а в кінці коридорів – операційні й кабінети лікарів, до яких вели окремі сходи. Їжу з розташованої на цокольному поверсі їдальні пацієнтам передавали нагору електричним ліфтом, а потім обслуга приносила її просто до палати. Пацієнти в першому класі мали персональних лікарів.
Перебування в санаторії коштувало від семи крон на день. Пацієнт укладав договір із лікарнею й відразу платив за перші три дні лікування. У вартість послуг входило триразове харчування, особистий медперсонал, постійний нагляд лікаря, купелі, бібліотека та фортепіано. Дієту для кожного пацієнта складали окремо. Ті, хто не міг собі дозволити жити в санаторії, могли замовляти окремі процедури за певну платню. Було тут також пологове відділення й рентгенівський апарат.
Підвали під будинком Солецького, що мають усередині вентиляційні канали та внутрішню систему опалення, донедавна були засипані землею. Кілька років тому їх розчистили й обладнали фітобар, купальні та соляну кімнату для галотерапії. Сюди можуть ходити й пацієнти, які не мають стосунку до прикордонної служби – щоправда, лише за скеруванням лікаря.
Дарія Скрипнюк
