Про близькість та віддаленість щастя
Нічого у світі так нас не хвилює, як щастя. Кажуть, ми всі створені для щастя, як птаха для польоту. Однак, ніхто з нас не знає, що це. Усі його прагнемо, шукаємо, упродовж усього життя полюємо на нього. Часом не розуміємо, що саме у цю мить пошуку є найщасливішими. Нам треба дефініції, аби визначити, чи існує чоловіче щастя, чи існує щастя жіноче. Правда у тому, що щастя – це двигун нашого перебування на цій землі.
Про рівність та право на нерівність
Моє розуміння рівності таке: у кожного має бути право і можливість зробити вибір. Нехай цей вибір навіть буде і «нерівний». Рівність – це також право на те, аби твою гідність при цьому всьому поважали.
Щастя і рівність дуже пов’язані. Без рівності щастя не буває. Знак рівності в школі ми вчили. Формулу скласти легко. Але, якщо заглиблюватися в роздуми, то її не існує. Ми всі нерівні: у своєму виборі, у знаннях, у запасі інтелекту, у кількості грошей, у життєвих обставинах, у релігійних переконаннях, в інших світоглядних поглядах, у трактуванні чоловіка та жінки. Тобто у всьому є нерівність. І є право на нерівність. Кожен обирає собі щось, що не дорівнює вибору іншої людини.
Про проблеми рівності в Україні
Рівність – поняття багатовимірне. Кожен має мати право на захист, на можливість відстояти свою гідність. В Україні є проблема, що людину ще до рішення суду називають злочинцем, розголошуючи особисті дані. Коли така людина виявляється невинною – мало що можна змінити у ставленні до неї. З цим треба боротися. Проблема також у тому, що в нашій країні немає останньої інстанції, якій довіряють та до якої ідуть, аби отримати остаточне рішення. Кожен, ким би він не був, має право захиститися та довести свою невинність.
Про подвійні стандарти як наслідок минулого
Подвійні стандарти існують скрізь у світі. Навіть там, де діє жорстке право. Чиновницькі «викрутаси» присутні і там, де повноцінно діє закон та судова система. Подвійна мораль наших співвітчизників – це як наслідок того, з чим ми попрощалися. Формально. Однак, воно лишилося в нашому житті. Нам так і не вдалося позбутися свого радянського минулого. З одного боку, є старше покоління, яке росло і виховувалося тоді. А з іншого боку, є нове покоління, яке має значно більше можливостей отримувати інформацію з усього світу. Тому в наших головах утворилася своєрідна мішанина.
Про примирення
Сьогодні ми воюємо з нашим сусідом. Попереду у нас дуже довгий і важкий шлях. Примирення?.. Я поки що це слово не можу вимовити. Ми ще не закінчили війну. Важко зараз зрозуміти, як ми далі будемо існувати, розмовляти. Друга світова війна показала, наскільки довгим є цей період. От тільки нещодавно ми перестали клясти бійців УПА, які помирали тут у неславі та забутті. Багато часу потрібно було, аби їх почули.
Про найцікавішого співрозмовника – незнайомця
Найцікавіше для мене – говорити з випадковою людиною. Про все на світі. Неправда, що наші люди скуті та не люблять розповідати про своє. Так, ми любимо берегти своє сміття, не виносити його з хати. Але наскільки цікаво часом буває поговорити з простою людиною, яку можуть звати Марія Василівна. Та коли ви поспілкуєтеся, це вже не просто Марія Василівна. У неї може бути особливе життя, особлива історія, особливі уявлення. Вона може знати, де найпростіший вихід зі складної для тебе ситуації.
Про уміння слухати
Для того, аби відчувати себе рівними один одному, необхідно не лише відкритися та «працювати на прийом». Коли ми говоримо: «А розкажи мені», то не завжди людина буде відвертою. Треба розмовляти з кожною людиною так, ніби вона може виявитися останньою, з ким ви зустрічалися у своєму житті. От вона піде, і ви більше ніколи нікого не побачите. Людина це відчує і розкаже те, що ніхто не хотів почути раніше. Кожній людині потрібен хтось, кому вона потрібна.
Про те, що нецікавих людей не буває
Кожен своє життя цінує, але часом думає: «Я такий малий, нецікавий, мене хвилюють дрібниці. А є такі, кому є що сказати». Це неправда. Ось у цьому комплексі і є наша нерівність. Ми звикли до цього. Однак, це треба змінювати. І сирота, і дитина, яка має тата і маму, повинні мати можливість бути потрібними.
Підготувала Юлія Сабадишина
