Фото: praktykum.com
"Одна з перших речей, яку поставила під сумнів Несторівська група – це питання чи Україна є сукупністю регіонів? Чи Україна є сумою Заходу і Сходу? Ми достатньо швидко дійшли до того, що Україна є сумою більшої кількості більш складних частин. З того, що ми видискутували виглядало, що Україна є сукупністю певних міст і щонайменше однієї дуже сильної сільської групи. Це – Північна Наддніпрянщина – ультраконсервативна, дуже неповоротка група, яка виконує функцію баласту в яхті – не дає перекинутися. Північна Наддніпрянщина – це те, що не дає Україні набрати швидкості, яка, на думку північних наддніпрянців, буде ризикованою. Саме це впродовж останніх 10 років врівноважувало протистояння заходу і сходу", – каже Євген Глібовицький.
Крім того, за його словами, якщо говорити в ціннісному плані, то Івано-Франківськ є найбільш підприємливим містом в Україні. "Коли ми працювали з Івано-франківською ОДА, то ми радили зробити дві речі: посилити освіту і транспортно прив'язати Івано-Франківськ до основних транспортних артерій. Цих двох чинників достатньо, щоб місто вибухнуло в своєму розвитку. Ціннісно там закладені дуже цікаві речі: гуцульський компонент і той фактор, що Івано-Франківщина була закрита в радянський час", – наголосив Євген Глібовицький.
Насправді, за його словами, є величезна ціннісна різниця між різними містами та регіонами. В тому, що дуже важливо – це горизонт планування, так звана спроможність бачити вперед. "Це – як їзда вночі на автомобілі – ви можете мати ближнє світло, дальнє світло, а можете мати підфарники. В залежності від світла ви бачите на певну відстань. Якщо ви маєте тільки підфарники, то рухаєтесь дуже повільно, а якщо маєте дальнє світло, то бачите далеко наперед. Відповідно, Дніпропетровськ і Одеса тут є на різних полюсах. В Одесі – короткий горизонт планування , в Дніпропетровську, навпаки – дуже довгий. Тому я жартую, що ціннісно між Львовом і Донецьком набагато менше різниці, ніж між Одесою і Дніпропетровськом. Ми ж оцінюємо зовнішній прояв, який лежить на поверхні – ми говоримо по-українськи, а вони – по-російськи значіть ми зовсім різні. Насправді ми набагато подібніші, ніж ми собі уявляємо", – переконує Євген Глібовицький.
Він наголошує, що у цьому всьому дуже цікава роль Києва: "Київ є дуже американським містом. Таких міст в Європі є дуже небагато – Лондон, Берлін... Це міста, які легко впускають інакшість, які толерантно ставляться до інакшості. В Києві це ще й пов'язано з проявами київської ідентичності. Нема київського акценту в українській чи російській мові. В Києві ти можеш поводитися так, як тобі подобається. Хочеш бути львів'янином і нарікати, що тут готують погану каву, бо у Львові пані Стефа за таку каву і гривню боялася б взяти – нарікай. Хочеш поводитися як донецький – поводься, хочеш як одесит – поводься, як дніпропетровець – нема питань. Поки ти платиш рахунки все в порядку. Набагато важче жити по-донецьки у Львові, бо рано чи пізно хтось тобі натовче писок. Відповідно Київ уможливлює створення міксів з цього всього".
"В Дніпропетровську довгий горизонт планування уможливлює складні плани наперед, а в Одесі низький рівень довіри і низький горизонт планування уможливлює: що що б не було, гроші вперед. Донецьк мені дуже сильно нагадує міф про акулу, про який біологи кажуть, що це неправда, мовляв, акула важча від води і мусить рухатись, щоб зберігати плавучість – це дуже сильно нагадує Донецьк: дія, дія, дія. Якщо з'являється точка, де можна поєднати це все, то ідеальна модель країни приблизно виглядає наступним чином: львівський HR і конструкторське бюро, одеський відділ збуту, дніпропетровський відділ планування і донецьке виробництво з міжнародним менеджментом в Києві, – моделює експерт з довготермінових стратегій.
Київ уможливлює появу сплавів, які дуже важко знайти у Львові. "Коли ми говорили про виробництво у Львові, то в мене є у Львові клієнт, який має частку світового ринку. То він розповідає, що вони не можуть у Львові знайти начальника цеху. Закінчується все тим, що вони привозять начальника з Дніпропетровська чи з Донецька, приблизно рік йде на його культуру адаптацію у Львові і приблизно через рік він розуміє, що не хоче своє життя ламати і їде назад. Вони привозять нового і так далі... Пам'ятаєте, що Чуркін написав про Львівський автобусний завод? Що люди не можуть прийти на роботу на 9 ранку? Правильно! У Львові по гудку ніколи не жили. Більше того, коли у Донецьку почалися оці гудки, ми у Львові не розуміємо що це таке. Де вони ці гудки? В нашому дискурсі їх нема. В нас кав'ярні не гудуть!", – пояснює Євген Глібовицький.
Відповідно, за його словами, ми маємо різну структуру економіки. У Львові – багато малого і середнього бізнесу, якого в Донецьку дуже мало. Питома вага малого і середнього бізнесу в економіці Львівської області набагато більша, ніж в економіці Дніпропетровської, Донецької, Запорізької чи Миколаївської області.
"Це практично відрізняє Київ від пострадянських столиць, які мають свій виразний чинник. Спробуйте не бути москвичем у Москві? Мусите або прикидатись, або адаптуватись. Це дає відповідь на те, якою має бути майбутня ефективна Україна – вона має бути різна. Єдина річ, якої ми маємо навчитися, то це яким чином оця різниця, інакшість, сукупність інакшості формує додану вартість. За останні 23 роки ми намагались одною формою витіснити інші, ми намагались всю країну зробити як один регіон. І в цьому сенсі прив'язаність галичан до галицького месіанства є ризикованою річчю, бо це те, що з точки зору людей на півдні чи сході країни виглядає як загроза. Зараз цей чинник трошки розмиється, бо те, чим відрізнялась Галичина від негаличини було питання патріотизму. Я не знаю чи був хтось останнім часом в Дніпропетровську, але він зараз виглядає набагато українськішим, ніж Львів. Місто тотально пофарбоване в синьо-жовті кольори включно з речами, які такими бути не повинні бути ніколи, як от дорожня розмітка...", – пояснив засновник компанії зі стратегічного консультування та маркетингу pro.mova.
Дивіться повний виступ Євгена Глібовицького на бізнес-сніданку Break West, організованого компанією HD Partners, 10 вересня у Львові.
