І у 20 і у 84 роки: як львів'янки хенд-мейдом рятують життя воякам

3532 0
Ранок п’ятниці. Вулиця Чупринки. Величний і красивий храм святого Климентія. За масивними дверима, які досить важко відчиняються, знаходжу світлу залу з іконостасом середини XVIII століття, а посередині – каркас для плетіння маскувальних сіток. Вже від вересня в цьому храмі збираються мисткині зі всього Львова, щоб долучитись до волонтерського руху HandMade по-львівськи для армії. Помагають армії хто чим може: хтось шиє рукавиці, хтось плете маскувальні сітки та шкарпетки, а хтось сушить борщі й супи. Tvoemisto.tv занурилось у ці процеси, аби розповісти про них Вам.

В храмі тепло і пахне ладаном. Навколо багато клунків із ковдрами, одягом, харчами і навіть книгами, які не сьогодні-завтра відправляться на передову. Семеро жінок працюють над маскувальною сіткою. Взялась їм допомагати. Технологія неважка, всі радо працюють і пригадують настанови військових, які консультували рукодільниць: кольорових стрічок не використовувати і головне – зав’язувати подвійні вузли.

На годиннику рівно дванадцята. Запитую, чи ще не втомились і не зголодніли, бо ж час обідньої перерви. Посміхаються. «Я коли побачила, що в церкві таке робиться, то дуже втішилась, бо близько працюю. І от в обідню перерву почала приходити та й все. Тепер домовились із пані Світланою (координатор, – ред.), що вона дасть певний фронт роботи і ми залучимо і студенів, і співробітників, – каже пані Яна, завідувач бібліотеки Львівської політехніки. – Всі завантажені роботою, але всі з того приводу переживають. АТО закінчиться рано чи пізно. Прийде час і кожен запитає, а що ти зробив для того?»

Десь у протилежному кутку чую веселий галицький говір. «То наша пані Лавра» – каже мені, посміхаючись, жінка, що стоїть поруч. Відшукала пані Лавру – низенька, худорлява пенсіонерка із вогником в очах. «Я в цій церкві з вересня день в день, як тільки тут заснували волонтерський центр. Кожен день приходжу, крім суботи і неділі, бо треба відпочити, бо то вже, дякувати Богу, сімдесять минуло. Ми ще збираємо гроші і купуємо все необхідне для дітей, які лежать в госпіталях, а вони дуже потребують нашої допомоги. Деякі вже виходять додому, то треба взути їх. Ми купуємо все: і черевики, і кросівки, і білизну, і шкарпетки, і капці, і навіть постіль приношу, бо того бракує. А все, донечко, тому, що не можу забути того Сибіру, на який мене везли, коли мені було шість», – на очі бабусі накочуються сльози, які вона дуже вдало приховує.

«О, наша красунечка йде», – перериває нашу розмову пані Лавра. Відчиняються двері і заходить красуня. Їй 84. Мовчки бере ножиці й починає нарізати стрічки із ганчірок, бо плести не може через поганий зір...

Повертаюсь до роботи і відчуваю в грудях якийсь щем. Дивлюсь в очі жінці, що стояла поруч і розумію, що болить. Не знаю, як запитати про те, що видно і без слів. «А я в барі працюю, – першою заводить розмову пані Леся. – Я тиждень працюю, а тиждень відпочиваю. От цей тиждень я кожного дня відпочиваю тут. Є такі, що кожного дня приходять в бар і кажуть «що я би там (на війні, – ред.) всьо зробив». А в мене племінник служить, був поранений не один раз. Ну ми сподіваємось, що ми тут стараємось не марно».

Доки ми працюємо приходять все нові і нові люди. Вітаються як старі друзі. Лише пані Галина стоїть мовчки й осторонь: «Я тут перший тиждень. Подруга мені підказала, що тут щось відбувається. Ми тут зустрічаємось із нею: вона з Левандівки, я – із вулиці Мазепи. То ми собі знайшли такий спосіб, щоб і поспілкуватись, і з користю. Але сьогодні вона не прийшла».

Дивлюсь на годинник – вже час іти. Збираюсь. Заходить Світлана Божко – організатор HandMade по-львівськи для армії. Напередодні спілкувалась із нею телефоном. Уявляла її собі дуже серйозною жінкою. А переді мною стоїть мила і усміхнена дівчина. Одразу береться перераховувати вже готові речі. «Солдати дзвонять мені та дякують, звітуються, що отримали. Хто має можливість – відправляють фото. Бійці дуже тішаться борщикам, дитячим малюнкам, листам від дівчат-студенток, які ми вкладаємо в посилки», – розповідає вона і з гордістю перераховує, що вже вдалось передати на фронт.

Збираюсь іти, але якось не хочеться. Хоча і трішки моторошно дивитись на клунок шкарпеток, який лежить поруч з іконою Матері Божої. А за дверима цього храму за три години нічого не змінилось, але точно знаю, що змінилось в мені і я обов’язково прийду сюди ще...

Як долучитися:

Гаряча лінія групи: 0673999485, 0932314447 з 9:00 до 18:00

Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/pages/Hand-Made

Маскувальні сітки у Львові плетуть за такими адресами:

1) вул.Чупринки,70 Церква Святого Климентія (приміщення каплички);

2) Сихів, Церква Пресвятої Богородиці (приміщення катехитичної школи );

3) Симоненка ,5 Церква св.Володимира та Ольги (приміщення катехитичної школи );

4) вул.Лепкого , 17 (квартира) , 5) ринок сх на вул.Миколайчука (навпроти лікарні);

6) Політехнічний інститут кафедра соц. роботи, Чупринки 130, корпус 2Ч;

7) школа № 93;

8) школа № 54;

9) школа № 85;

10) школа № 90:

11) школа № 13;

12) особняк на вул. Топольна, 33.

 

Підготувала Наталя Середюк


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!