Про опозицію, опонентів і ворогів партії Голос, формування команд на місцеві вибори та способи вивести місто на світовий ринок, а львів’нам забезпечити комфрот – в розмові з народним депутатом, головою Львівської обласної організації «Голос» Ярославом Рущишиним.
За інформацією центрального офісу партії «Голос» ви є відповідальним за Львівську область. Що зроблено, які плани і мета «Голосу» на Львівщині?
Пророблено велику роботу по розбудові осередків в області. Фактично ми почали організаційну роботу після парламентських виборів, а для партії це зовсім небагато часу, особливо в нашій, досить таки населеній області. Наскільки я бачу, ми в Львівській області найкраще тримаємо темп в розбудові партії. На сьогодні в майже усіх районах і громадах є сформовані команди, також маємо сформований штаб, який займатиметься виборчою кампанією.
Офіційно про участь партії у виборчій кампанії на місцевих виборах оголошує з’їзд партії. Наприкінці серпня представимо наші команди на місцях – і це люди, якими можемо гордитися та похвалитися. Мета – мати максимально якісні команди, які будуть представлені в органах місцевого самоврядування і зможуть змінювати на краще ситуацію на місцях.
Паралельно займаємося пошуком коштів, щоб зробити кампанію максимально інформованою для львів’ян.
Чи передбачаються якісь союзи чи співпраця з іншими партіями чи організаціями?
Маємо таке об’єднання на київському рівні довкола виборчої кампанії на посаду київського міського голови.
По Львову об’єднань наразі немає – ми достатньо чуємося у власних силах. Не можу сказати, що такого (об’єднань чи союзів) не буде в майбутньому, бо об’єднання завжди добра річ. Але зараз ми самодостатня партія, розбудовуємо власні осередки і чуємося в силах творити нову політику на місцях. Це не означає, що ми відкидаємо такий інструмент як об’єднання.
Чи буде публічну участь в кампанії брати Вакарчук?
Зараз Святослав Вакарчук займається, можемо назвати це місійною діяльністю – бере участь у відкритті осередків на сході, проводить багато зустрічей, їздить на лінію розмежування. Стосовно Львова не готовий зараз сказати по часу і формату. Але що стосується популяризації ідей нового типу політики, то Святослав не припиняв цього робити.
Наприкінці серпня ви плануєте представити людей, які братимуть участь у місцевих виборах. А програмні речі, з чим йдете на вибори?
Зараз пропрацьовуємо конкретні пункти – розказати і показати, що потрібно і що будемо робити на наступний день після виборів. Переконані, що треба говорити не тільки загальне, але й дуже чітке. Хочемо це робити паралельно з представленням команд.
Щодо політичної частини – наша мета прибрати ті негативи, які зараз є в місцевому самоврядуванні. І в першу чергу – шляхом зміни людей. Мають прийти нові, якісні, щирі люди. Дехто може вважати, що вони можуть мати проблеми – можливо з якимсь досвідом, з спілкуванням з мас медіа – але це від простоти, певної наївності і відвертості. Тому це скоріше чеснота, аніж недолік.
Тим більше, що маємо визнати, існуючі до сьогодні практики, що нам демонстрували представники влади – вони не працюють, точніше скоріше працюють проти громади. Тому такий «досвід» потрібно забирати і міняти – кращими людьми.
Ви були обрані депутатом парламенту, зараз будете балотуватися на посаду міського голови. У випадку перемоги доведеться здавати мандат…
Звичайно, мандат здам. Це вимога закону і порушувати її не збираюся.
Але виборці голосували за Рущишина як свого нового представника в парламенті, а зараз ви готові змінити роботу на нову.
Якщо розглядати владу не як самоціль, а як спосіб покращити життя громади, то потрібні різні способи. От відверто – 95% питань, які задавали мешканці, а я пройшов практично всі двори округу, – стосувалися компетенції місцевого самоврядування. Реформа децентралізації відбувається, це буде успішна реформа, яка дає достатньо повноважень на місцях. Тому, щоб виконати програму зміни міста, якої потребують мешканці, треба йти на місцеві вибори.
В разі перемоги, на окрузі проведуть довибори і округ матиме представника в парламенті, з яким працюватимемо для користі міста.
Хто з кандидатів на місцевих виборах для вас більший ворог?
Я б не говорив, що люди це вороги. Ми йдемо з політикою створення. Навіть попереднім всім міським головам треба подякувати за те, що вони зробили доброго. Вони мають бути радниками і консультантами для нового міського голови.
Але є речі, які в місті треба подолати і змінити. Наприклад, візьміть те, як працює зараз міська рада. Це ж не робота представницького органу, це зараз радше шоу з негативними відтінками. Так не має бути. Мають бути чесні прозорі умови, які допоможуть розвивати і самоврядування і місто.
Тому вороги для мене – це явища. Людей я ворогами не хочу називати. Люди пройшли великий шлях, мають повагу в своїх середовищах, а отже і львів’ян. Тому не хочу називати когось ворогами. Це опоненти. Ворогів же треба знищувати, а я б хотів залучити їхню енергію для того, щоб створити краще. Це політика творення, а не знищення.
Чому запитав про ворогів – для багатьох стала несподіванкою заява Кіри Рудик, голови партії Голос, що Порошенко більший політичний ворог ніж Зеленський.
Це інтерпретація.
Це слова Кіри Рудик.
Дивіться – на нашій ФБсторінці, де стосовно цього була велика дискусія, на головному фото великими буквами написано «Голос в опозиції». Це базова річ, яку ніби не потрібно було описувати чи розшифровувати додатково. «Голос» в опозиції до діючої влади. Це перше, з чого варто було виходити в розумінні контексту.
Фракція «Голосу» в парламенті під час оголошення рішення про опозицію до діючої влади
Друге – йшлося про політичні сили і їх відношення до нас. Оскільки в нас всі політичні сили прив’язані до одного прізвища (забираєте людину і політичної сили немає), тому в нас, говорячи про політичні сили називають їх прізвищами. В політичному розумінні це однозначно наші опоненти. Це розуміють всі, бо політичні партії борються між собою щоб прийти до влади і виконати свої програми.
І третє – це насправді був опис, того що відчуває партія і прихильники «Голосу». До нас в нашій опозиційності і конструктиві багато представників інших партій ставляться не до як союзників. Нас хочуть, таке враження, зробити своєю філією, заперечивши нашу власну самодостатність, нав’язуючи власну монополію на патріотизм. Звідси і епітет про обійми, в яких можуть задусити. Такі стосунки не можуть подобатися. Ми, як вже говорив раніше, воліємо політику створення, а не пригнічення, тому і до себе хотіли б бачити ставлення як до рівних, нехай і опонентів.
Про Львів – місто збільшується, приєднано цілий ряд населених пунктів, але управління містом сьогодні, таке враження, поки що на рівні малих масштабів.
Згоден. Зараз потрібні додавати нові підходи і ще більший масштаб. Ми вже зараз маємо говорити про своєрідну агломерацію, куди буде входити і Франківськ, і Тернопіль, і навіть Луцьк. Поясню чому.
Ми маємо покращити матеріальний стан львів’ян, але це вже перестало бути питанням тільки матеріального стану. Питання економіки – доходів, стану, майбутнього, це не тільки добробут, це питання національної безпеки. При існуючому стані речей Львову в світовій конкуренції – а ми вже всі в цьому стані – вигравати буде важко. Потрібно вигравати, будуючи міцні агломерації. Це набагато ширше, ніж просто ОТГ, якщо говорити про межі ОТГ.
Я можу сказати, що свого часу місто показувало гарний приклад реалізації стратегії, досягнення цілей. Ми і надалі маємо показувати приклад першості в Україні – виведення Львова на мапу світу. Потрібно йти в світову економіку, конкурувати, перемагати і тягнути за собою інші міста України. Ми ставимо собі такі великі цілі – «Великого бажаємо».
Багато хто мені закине, що підстав таких немає, але можна привести приклади багатьох країн і міст в світі, які розпачливо виглядали на початках, але змогли.
Як це буде стосуватися львів’ян – транспорт, сполучення, інфраструктура, доходи? Як ці плани і щоденне життя мають зійтися між собою?
Перша частина – я називаю їх «обов’язкові речі» – це однозначно комфорт, здоров’я, екологія. А сюди відносяться і транспорт, і інфраструктура. Ми не притягнемо нових і не втримаємо своїх талантів, якщо цього не буде забезпечено. Щоб зробити такі умови, потрібні кошти. І в мене питання – як місто буде заробляти? От про це мало хто говорить. А ми знаємо як це робити.
Виведення Львова на мапу світу означає включення міста в ланцюги доданої вартості в світі, де ми будемо конкурувати і здобувати. І в більшості своїй не дешевою робочою силою. Хоча і цього не потрібно встидатися, треба часом починати з цього, але не ставити собі за мету на цьому і зупинитися. Маємо ставити собі за мету конкурувати унікальністю нашого продукту – розвивати нашу культуру, творити свою науку. А на базі науки і культури створювати стартапи, які зароблятимуть. Я хотів би створити місто стартапів.
І хотів би повідомити погану новину – без спільного розвитку, без масштабності ми можемо залишитися просто одним з міст. Може трохи кращим – бо в нас трохи більше місто, трохи більше концентровано бізнесу, але це не велика мета. Велика мета – завойовувати світ. Ми повинні видавати в світ свої продукти: наукові, культурні, інноваційні.
Про конспірологію і теорії змов. Дехто вважає, що висунення Ярослава Рущишина на посаду міського голови – стратегічна задумка Андрія Садового.
Мені розказували і таке, і зворотнє – що моє кандидування відтягуватиме голоси від Садового, від Синютки і так далі. Насправді все просто – ми не йдемо відтягувати голоси, ми розраховуємо на підтримку наших ідей, програм, людей. Це повертає нас до питання самодостатності, яка, так виглядає, категорично комусь не подобається.
Ми робили аналіз попередніх виборів – найбільше нас підтримують молодші люди, які не бачили представників своїх інтересів в інших. Вони менше ходять на вибори, що мінус, але дуже чітко вникають в ситуацію, глибші і не ведуться на просто політичні гасла, що, безперечно, плюс.
А були розмови з Андрієм Садовим на тему виборів і вашого кандидування?
Не було.
А з Олегом Синюткою?
Також ні. Ми багато проговорили свого часу і порозумілися в принципах. Синютка, як і я, також виходець з «Студентського братства» і, переконаний, ми також будемо вести кампанію з повагою один до одного.
Який основний виклик бачите в кампанії?
Розуміння містобачення. Я дивлюся на місто як на громаду людей, де варто розбудовувати соціальний капітал, а не просто вулиці і будинки. Інвестувати потрібно в людей. Звідси розвиток лікарень, бо це здоров’я, в інфраструктуру, бо це комфорт. Але найважливіше це соціальний капітал. Це вміння об’єднатися заради цілей, які будуть корисні не тільки сьогодні, а дітям і внукам. Три революції в Україні показали, що ми це можемо робити, але після них, після виборів, в щоденній рутині це починають забувати. Ось це хочу змінити і знаю – у Львові ми це можемо зробити.
