Олег Никулишин, 48 років
Перша освіта – інженер-будівельник в Політехнічному інституті, потім юридичний факультет і третя освіта - Львівська бізнес-школа.
Любить подорожувати, кататися на лижах та відпочивати за межами міста разом з сім’єю.
Дуже любить слухати українські народні пісні.
Подобається філософія конфуціанства, адже «це філософія, яку треба вчити». Читає книги Сливоцького, Фрідмана, а також книги українських авторів – Матіос, Забужко, Лепкого. Недавно перечитав «Тома Сойєра», якого знайшов на полиці домашньої бібліотеки.
Про успіх. Успіх, як і багатство, поняття відносне. Людина багата настільки, наскільки вона себе такою відчуває. Я вважаю себе щасливо, успішною людиною. Це внутрішнє відчуття. Прагнути до чогось треба, важливо йти вперед і ні в якому випадку не зупинятися на місці.
Про початок кар’єри. Кар’єру починали з того, що ми нікому не були потрібні. 90-ті роки, криза, розвал Радянського Союзу, нема гарантії в завтрашньому дні. Є така статистика – більш ніж 50% власників бізнесу – це люди з технічною освітою. Насправді, це дійсно був пролетаріат. У Львові зупинилися всі заводи, зупинилися підприємства і треба було давати собі раду. Пів-Львова стояло на базарах в Польщі. Стояли всі – лікарі, вчителі, інженери. Масово відкривалися перші кооперативи, малі підприємства. Ми навіть говорили: «Що це за хлопець, в якого нема печатки і статуту?». Це був масовий рух. Що робити – ніхто не знав, але щось треба було робити.
Про те, коли з’являється результат. Коли досягається результат, починають виділятися якісь ролі. Хтось хоче розвиватися далі, хтось хоче вже сьогодні отримати прибуток і його поділити. І тоді люди розходяться. І це був масовий рух також. «Маркет Універсал» був створений у 1992 році і фактично компанія існує дотепер. А до 1992 року було ще 3 компанії, які сходилися, розходилися і десь тоді вже формувалося бачення. Були і філії спільних підприємств, багато всього було. Потім зовсім випадково чи не випадково, мені сказали: «Ми тобі відкриємо ліцензію на медикаменти». Для мене це була зовсім інша сфера діяльності і я до цього серйозно не поставився. На перших порах це було дуже смішно. Ніхто не хотів до нас йти на роботу. Напевне, у нас залишилися найбільші двієчники, яких ніде ніхто не брав. Вони вчилися, ми вчилися з ними разом. Це було веселе видовище. Весь Львів говорив: «Цим хлопцям що тапочки шити, що медикаменти продавати». Так було до того моменту, доки ми не почали вчитися. Зараз ми переживаємо вже четверту кризу.
Читайте також: Історія успіху: український бізнес у Китаї
Криза, як момент переосмислення. Криза – це момент переосмислення, доки людей не притисне, ринок дозволяє їм робити все так, як вони думають. Я вважаю, що, напевно, криза це один з найдорожчих MBA, які є у світі. Все-таки існує природний відбір. Завдяки кризі 2008 року ми відчули – щось не так, щось міняється в світі, щось міняється з людьми, вони не так думають, по-іншому приймають рішення. І ми мусимо змінюватися теж.
Про основну цінність. Ми володіємо двома активами – це наш персонал і наші клієнти. Це справді два найпотужніші активи, які має кожне підприємство, незалежно від того, як воно ними розпоряджається. Ми прописували і обговорювали нашу стратегію на основі таких цінностей. Кожна людина має розуміти своє покликання. Не завжди треба стати міністром чи президентом. Я завжди говорив, що хороша мама, це теж дар Божий. Можливо, її місія виховати дітей, щоб вони стали добрими людьми. Біда людини в тому, що вона не завжди може розпізнати своє покликання.
Про те, що надихає. Нам хочеться будувати український бізнес. Ми гордимося тим, що ми є львівська українська компанія з християнськими цінностями. Це нас надихає. Ми розуміємо, що виконуємо, не побоюся цього слова, місіонерську роль.
