фото: stezhkamu.com, photo-mandry.com.ua.
Розташування
Село Стільсько розташоване за 10 км на схід від районного центру Миколаєва на Дністрі. Стільсько – це не просто село на Львівщині, це столиця цілої чималої країни, точніше колись існуючої – Білої Хорватії. А зараз тут на чималій площі розкинуто Стільське городище, яке є найбільшим серед усіх йому подібних давньослов’янських об’єктів.
Особливості місця
Село Стільсько знаходиться на території Миколаївського району на пагорбах, що вкриті буковим лісом. Перша письмова згадка про нього датована 14 століттям.
Велика (її ще називали Біла) Хорватія (прадавня батьківщина сучасної Хорватії) – це колись чимала країна на території Прикарпаття. І саме це село, як виявилось зовсім нещодавно, було її столицею. Саме тут вирувало життя білих хорватів у 9-10 століттях, тут був справжній тогочасний мегаполіс у 250 гектарів
Тут збереглися чимало пам’яток історії: скелі, печера, підземні лабіринти і навіть жертовники (трапляються жертовні ями). Стільське городище – центр цього вихорі історії, площа 15 гектарів, а оборонні стіни сягають аж 10 кілометрів. Кажуть, що під усім цим існує ще й підземне місто. Доказ – підземні лабіринти. Для любителів музейних експонатів, у Стільську відкритий Етнографічний музей, що розташований у приміщенні школи. Тут близько 460 експонатів, пов’язаних з історією поселення.
Леґенди про село Стільсько
Ще до проведення розкопок у Стільському привернули увагу науковців цікаві назви місцевої топономіки та давні легенди. Зокрема збереглися назви місцевостей: Золоті ворота, Княжа криниця, Коморище, Вежа, Гребля, Біла Дорога, Залізна брама, Кузня, Химина долина тощо, які вказували, що в цьому місці існувало давнє городище. При дослідженні місцевості під назвою Кузня було знайдено центр давньої металургії, в якому із болотної руди виплавлювали залізо. А при розкопках Білої дороги було знайдено давню, мощену білим каменем дорогу.
Існує легенда про походження назви Стільського. У давні часи на пагорбах існувало місто і мало воно потужні укріплення. Ворог обложив його, але після багатьох спроб взяти місто штурмом так і залишився ні з чим. Тому було вирішено піти на хитрощі. Вночі, запаливши смолоскипи, ворожі війська відійшли від фортеці, імітуючи відступ. Залишився лише під прикриттям ночі один невеликий загін. Ключниця Хима подумала. що ворога уже немає під стінами і відчинила браму, чим і скористався ворожий загін, вдершись у місто. Після цього нападу місто було знищене дотла, залишились лише згарища. Уцілілі білі хорвати не захотіли селитись на них, бо це навівало страшний смуток, і спустились у долину річки Колодниці, заснувавши там селище Стільсько. Залишивши у назві села пам’ять про столицю – «стіл» та леґенди про Стільське городище.
Також існують легенди, що під містом знаходиться величезне підземелля, яке відкривається один раз в рік на якесь велике свято. Вчені геофізики, яких брав на дослідження пам’ятки відкривач городища Орест Корчинський, підтвердили існування під давнім містом на глибині 6-30 м величезних порожнин. Цікаво те, що пустоти мають правильні видовжені форми, тобто вони швидше за все є рукотворними. За подальші пошуки та дослідження підземель археологи не бралися, тому що на це потрібні значні ресурси. А потрапляння в підземелля повітря загрожує руйнуванням речам матеріальної культури, які можуть там знаходитись.
Довколишні святилища Стільського городища
Територія давньої пам’ятки включає в себе не лише Стільське городище, а й святилища та інженерні споруди у навколишніх населених пунктах. Зокрема за 8 км на захід у північній околиці Миколаєва зберігся давній храмовий комплекс, утворений з семи груп печер. Кожна група містить 1-7 печер. Видовбані вони у камені пісковику у людський зріст, довжиною близько 20 м та шириною 2,5 м. По боках деяких із них є своєрідні ніші, у яких зберігалися мощі монахів, які пізніше оселились у печерах. З’єднані вони між собою поперечними ходами. Раніше вважали, що печери є фортифікаційними спорудами, зведеними австрійцями до Першої світової війни. Однак, нелогічним є будувати укріплення у м’якому камені, які одним попаданням снаряду могли би бути зруйнованими.
У сусідньому до Стільського селі Дуброва збереглось давнє святилище та чимало печер, які сучасні мешканці використовують як погреби, а також залишки давньої греблі та шлюзів. Святилище розташовано на камені, який у народі має назву Дірявець, через свою оригінальну форму п’єдесталу наче підпертого колоною. На «п’єдесталі» постійно горів жертовний вогонь, на що вказують залишки попелу та обгорілої деревини. На «ніжці», яка підтримує «п’єдестал» помітні три смуги, схожі на тризуб, які уособлюють три стихії: повітря, вогонь та воду. Четверту ж стихію – землю символізує шліфований камінь еліпсоїдної форми. Внизу під каменем було виявлено жертовну яму із кістками тварин, яких приносили у жертву.
Поруч зі святилищем у скелі видовбано десятки погребів, у яких тепер жителі Дуброви зберігають продукти. Раніше тут були печери, у яких жили монахи, а ще раніше, можливо, тут проживали волхви чи просто давні білі хорвати, а, можливо, вони використовувались також у господарських цілях, як і тепер.
Поради незнайомцю
Існує чимало екскурсій до цього місця, тому, якщо не любите у такий спосіб подорожувати, то можете скористатися послугами екскурсоводів (хоча деякі місцеві жителі залюбки побували б у такій ролі).
Як добратися?
Зі Львова із вулиці наукова можна доїхати до села Тростянець, а там пересісти у маршрутне таксі до Стільська, що їздить кожні 1-2 години.
Власним транспортом, наприклад, зі Львова траса E471/M06/Е 471. По автомагістралі зі Львова до Чопа перед Миколаєвом є поворот ліворуч на село Тростянець, за яким і знаходиться Стільсько. У Стільському дорога ліворуч перед кафе веде до с. Іліва, а поїхавши навпростець центральною вулицею можна потрапити до с. Дуброви.
Коротко про білих хорватів
Літописи руські доволі скупі на згадки про племена білих хорватів, які у той час населяли територію Галичини, Буковини та Закарпаття. Лише тричі білі хорвати згадуються у «Повісті минулих літ». Перший раз у переліку східнослов’янських племен, які населяли Русь, вдруге як про учасників походу князя Олега на Константинополь та втретє, коли князь Володимир завоював їх.
Щедріші на згадки про давніх хорватів західноєвропейські джерела. Зокрема з них відомо про хорватського князя Само. Князь Самослав активно вів експансію на захід, воюючи із франкським королем Дагобертом та розгромив аварів у кількох боях на сході. В час його правління Велика Хорватія займала територію сучасних Чехії, Польщі, Словаччини – на Заході, Південної Польщі – на Півночі, Адріатики – на півдні та простягалась до Дністра на Сході, де в ті часи проживали племена білих хорватів. Після смерті Само Велика Хорватія розпалась на дрібніші князівства, оскільки не було створено системи успадкування князівської влади. Одним із уламків давньої слов’янської держави була Біла Хорватія над Дністром.
Згадуються білі хорвати й у візантійських хроніках, зокрема у творі Костянтина Багрянородного. Він говорить, що предки південнослов’янських хорватів живуть по той бік угрів (Угорщини), та звуться «білими», тому що не прийняли християнства (аналогічно були білі серби у країні Бойки, які теж були нехрещеними).
За інформацією: ar25.org, livejournal.com, stezhkamu.com, photo-mandry.com.ua.
Фото: stezhkamu.com, photo-mandry.com.ua.
Підготувала Наталія Середюк
