Фото: Маркіян Прохасько
Тож - пропускаючи абстрактні та філософські запитання - залишається кілька конкретних. От наприклад: якщо узяти приблизно однакових за досвідом осіб, байдуже чи це дві жінки чи два чоловіки, байдуже який у них вік, але головне, аби приблизно однаковий, байдуже яка освіта - але щоб схожа і так далі: схожа сім'я, схожі погляди і зацікавлення. Ці дві людини живуть у Львові приблизно однакову кількість часу, однаково люблять або не люблять гуляти, їздити або не їздити на велосипеді. Вони мають або не мають авто - але теж однаково. Однаково люблять чи не люблять дощ, спеку, архітектуру. Приблизно однаково у них і з кількістю переїздів, відстанню до школи, університету, роботи, і живуть вони у приблизно однаково добре чи погано сполученій з іншими частинами міста дільниці... І ось: у якій мірі за проведений у Львові час вони знають, дослідили, вивчили, обійшли своє місто?
Неподалік від вулиці Володимира Великого
Ми завжди знаходимо у Львові щось, чого ніколи не бачили, і що нас може вразити у різний спосіб. Тож уявімо, що і наші двоє умовних персонажів постійно бачать у місті щось нове. Але що вони знають про Львів? Яким буде Львів першої особи, а яким — другої? Може на перший погляд видасться, що це геть різні міста?
Звичайно, що комбінацій є надто багато: скільки людей було чи є у Львові — стільки і Львовів. Проте, якщо все ж обмежити кількість цих “Львовів” хоча б кількома десятками комбінацій?
Парк Боднарівка
Наприклад, Львів №1: Львів-центр + Личаківська + Глинянський тракт + робота на Сихові + залізничний вокзал. Якщо людина живе цим Львовом, то, наприклад, комбінація Львів-Збоїща + Левандівка + родичі на Підзамчому для цієї людини буде чужим Львовом.
Скільки разів ми випадково чи з потреби потрапляли на вулицю або у частину міста, яка зовсім не схожа нам на наше місто. Здається, що ми десь зовсім у іншому місці. Інколи навіть почуваємося трохи розгубленими. Навіть ті з нас, хто вважає себе любителем погуляти і неабияким знавцем свого міста. Адже у Львові неймовірно багато невідомого для кожного з нас. Але ще один цікавий аспект полягає ось у чому: те, що я бачу щодня, для тебе - неймовірна річ. І навпаки: те, що для тебе буденна справа, - неймовірна знахідна для мене.
Тож пропонуємо вам і собі також один пізнавальний проект. Одразу попередимо, що він займе усім нам трохи часу, але його виклик обіцяє цікаву пригоду. На карті Львова ми намалюємо довільний маршрут: не будемо прокладати лінію там, де ми знаємо, що є щось гарне чи цікаве. Не прокладатимемо лінію там, де хотілося б. Ми намалюємо маршрут наосліп так би мовити крізь усе місто. Це буде одна безперервна лінія, по якій можна буде пройти від початку до кінця... Щоправда, не за один день. Ми зв'яжемо у одне ціле різні шматочки міста й побачимо, як вони переходять один в інший, як зовсім різні речі можуть бути несподівано близько. Проте - на що теж треба звернути увагу - райони, крізь які ми йтимемо, постануть перед нами лише фрагментарно, адже ми все таки йтимемо крізь них.
Маршрут Львовом
Довжина нашого маршруту - майже 40 кілометрів. Проте це якщо можна було б проходити крізь будинки та паркани. Звичайно, що реальний шлях буде ще довшим - аби знайти найкращі та найкоротші обходи і проходи. Крім того, ми будемо не просто йти, а фотографувати, дивитися, спостерігати й занотовувати - це займе ще більше часу.
З іншого боку, тепер у нас є заняття на кілька тижнів. Тож почнімо!
Наш маршрут починається із парку Боднарівка. Це одразу при перехресті вулиць Стрийської, Наукової та Хуторівки. Щоправда, назву парку ніхто не знає. На запитання "Чи це Боднарівка" усі перехожі відповідають, що їм це невідомо. Перше, що спадає на думку, - це те, що за кілька десятків метрів від надзвичайно шумних вулиць міста, можна потрапити у такий приємний спокій.
Барк Боднарівка. Вигляд на перехрестя Стрийська-Наукова
Проте історія парку як на сьогоднішній погляд не викликає захвату: його заклала радянська влада у 1960-тих роках на честь 50-ти річчя жовтневої революції. Тут навіть був пам'ятник радянському воїну, який "боровся з ворогами радянської влади". Проте після настання незалежності України пам'ятник демонтували.
Озерце у парку
У парку доволі чисто - якщо не враховувати брудного озерця - але відчуття таке, неначе час дещо відстає від того, що на сусідніх вулицях: немовби якісь спокійні ностальгійні 1990-ті, які можна побачити на тогочасних фотографіях. Разом з тим зовсім модерно виглядає церква святих Бориса та Гліба, яка належить УАПЦ.
Церква святих Бориса і Гліба
Ми тримаємо курс на Північ - по маршруту. Але спершу зайдемо вглиб скверу - для цікавості. Тут, зліва на куті скверу - звичайний житловий радянський будинок, але дещо "удосконалений".
"Удосконалений" будинок
А ця сторона парку, в яку ми впираємося, межує із військовою частиною. У час Євромайдану її активно блокували. Потім, у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, будівля частини згоріла.
Військова частина
Коли ми, притримуючись курсу, виходимо з парку, то натрапляємо на Львівський комплексний науково-дослідний центр. Якщо шукати про це інформацію в інтернеті, то першими пунктами пошуковик Google покаже Львівську філію науково-дослідного реставраційного центру. Але він підпорядковується міністерству культури і знаходиться на вулиці Лесі Українки. А наступні пункти пошуковика видають статті, які написали, скоріш за все, члени цього Львівського комплексного науково-дослідного центру УкрНДІгазу. Статті на кшталт "Фільтраційна неоднорідність порід-колекторів..."
Науково-дослідний центр
Вгорі на документах зазначені електронні скриньки установ. У цього науково дослідного центру - "rambler.ru". У відділу розробки нафтових та газових родовищ - "mail.ru". Цікаво, чи адреси помінялися після того, як українців попросили не користуватися доменами "ru"? Звичайно, що коли створювали ці адреси, то Росія була ще немовби мирною країною. Але, наприклад, у тих же статтях є адреса ще однієї установи: Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України у Львові, і у них - "mail.lviv.ua".
Коли ми обходимо цей інститут вуличкою праворуч від нього - потрапляємо на вулицю Івана Рубчака. По ній їздить тролейбус, а сама вулиця з'єднує Стрийську та Тролейбусну. Тут порівняно небагато транспорту, стоять радянські багатоповерхівхи з білої цегли. Газони чи, правильніше, той зелений шматок землі, що між будинками та тротуаром, доглянутий. На ньому насаджені квіти. Тут і там - лавки, на балконах сушиться одяг, а довкруги на деревах розвішані імпровізовані годівниці для птахів.
Вулиця Рубчака
Пізніше ми трохи збиваємося з маршруту - просто йдемо не між тими будинками, між якими задали собі по карті, а між іншими. Тут, поміж "світлого комуністичного майбутнього" заховалися уцілілі приватні ділянки.
Приватна ділянка
Поміж багатоквартирними домами - звичайний собі житловий простір людей: на доріжках попри під'їзди стоять припарковані авто. Якісь два хлопці миють свою машину, біля якої розповзається калюжа із білою піною. Двоє підлітків кличуть Віку, а щоб та точно почула - гамселять палицями по металевих конструкціях дитячого майданчика. Не обійшлося і без "Волги", власник якої чи то їхав кудись, чи вже повертався додому, минаючи закапелки поміж житлами.
Між вулицями Рубчака та Володимира Великого
Врешті, виходимо на вулицю Володимира Великого. У нотатнику записано: "Якби не знав, що це Львів, - не подумав би". Тепер цей запис видається недоречним. Так можна було б сказати про цілий цей шматок міста. До речі, цікаво, як міняється сприйняття довколишнього світу "із суші" та "з води", тобто із транспорту. Коли їхати по Володимира Великого автобусом - все більш звичне, ніж коли йти тут пішки (принаймні, якщо раніше загалом це траплялося вкрай рідко).
Видавництво "Вільна Україна"
На розі вулиць Володимира Великого та Стрийської розташована будівля видавництва "Вільна Україна". Одна дівчина колись зауважила, що воно дійсно як Україна... Справді, велике, занедбане, радянське.
"Вільна Україна" на старому фото. Із сайту: lvivcenter.org
Далі буде!
Пропонуємо вам пройти з нами весь шлях. Для зручності не забувайте спостерігати за маршрутом за допомогою карти Google або будь-якої іншої.
Також пропонуємо вам стежити за іншим проектом, який розвиватиметься паралельно із цим та розповідатиме про дільниці міста Львова. Детальніше - у першому тексті проекту.
Досліджував Маркіян Прохасько
