Львів не Відень. Чому ми боїмося втручатися в історичне середовище

2624 2
Головний архітектор Львова Юліан Чаплінський про те, як австрійці розвивають свою столицю, роблячи те, що для львів’ян – табу.

Буквальна кожна ініціатива реконструювати, збудувати чи відреставрувати щось у центрі Львова та районах забудови ХІХ – першої половини ХХ століття наражається на спротив активістів, пам’яткоохоронців та просто небайдужих львів’ян. Такий войовничий консерватизм заважає старим районам міста розвиватись. «Експериментуйте на Сихові!», – порадив нещодавно один із титулованих львівських архітекторів, коментуючи проект спорудження підземного паркінгу в центрі міста. Тим часом у західноєвропейських містах не бояться експериментувати з доповненням та оновленням старої архітектури, адже вважають сучасність не менш важливою за минуле. Про це головний архітектор Львова Юліан Чаплінський говорив на бізнес-сніданку Break West, організованому керуючим партнером компанії Ейч.Ді.Партнерз Володимиром Глащенковим. Далі пряма мова.

Перманентним скандалом у Львові є дискусія про те, чи має право архітектура бути сучасною. Кілька років тому 99% львів’ян, у тому числі архітекторів, уважали, що в центрі міста можна споруджувати лише щось неокласичне, або взагалі нічого не треба будувати. Останнім часом люди, особливо молоді, частіше бувають закордоном і бачать, як будують там, але все одно не можуть розібратись, що до чого.

Спротив новій архітектурі у старому місті – не суто львівський феномен. Один із моїх улюблених архітекторів – Ричард Роджердс, співавтор Центру Жоржа Помпіду в Парижі. Це завод в історичному центрі міста – маніфест сучасної архітектури. Ренцо П’яно, інший співавтор, говорив, що досі не може зрозуміти, як парижани дозволили таке побудувати. У Львові часто лунають заклики лінчувати архітекторів, зокрема мене. Ось і Роджерс постраждав: парижанка вдарила його парасолькою по голові.

Читайте також: Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга

Не все, що робиться на Заході, є добрим. Проте в західноєвропейських країнах люди почуваються власниками пам’яток архітектури, вважають їх своїми та почуваються в праві ними розпоряджатись. В нас, натомість, часто можна почути: «Не ви цю вулицю будували, не вам її й реконструювати». Так було, наприклад, із проектом реконструкції вулиці Бандери.

Загалом європейці дуже схильні до планування та співпраці. Ідеї різних людей вони спроможні поєднувати в єдину канву. Прикладом є зближення Відня і Братислави – двох міст, які, можливо, колись зіллються в одне. Між ними спорудили транспортне кільце, яке проходить центрами обох столиць. Райони Відня, якими проходить цей маршрут, планують ревіталізувати. Здебільшого це забудова дев’ятнадцятого століття.

Читайте також: (Сумнівне) щастя жити в центрі Львова

Також 2002 року у Відні проаналізували зайнятість мешканців і побачили, що найбільше безробітних – у старих кварталах. Ця інформація допомагає спланувати розвиток транспортної інфраструктури та розбудову ділових і промислових центрів міста. У нас, натомість, уважають, що збудувати завод на окружній дорозі – це вже успіх, не думаючи про те, як він вплине на транспортну схему Львова.

План розвитку Відня – це також план створення альтернативних центрів, аби всі мешканці не тягнулися до середмістя, і план розвитку зелених зон навколо міста, де можуть проводити дозвілля мешканці. До 2025 року у Відні є дванадцять ключових проектів розвитку міста.

Читайте також: Навколо хороших ідей. Юліан Чаплінський про принципи розбудови Львова

Професор Арнольд Клоц з університету Інсбрука казав про Відень так: «Коли місто перетворюється на музей, воно ризикує втратити свої міжнародні зв’язки та програти свої позиції в інтернаціональній конкуренції». Як на мене, це стосується і Львова. Будьмо відверті: ми не можемо конкурувати з провідними західноєвропейськими музеями. Наша ренесансна архітектура не може змагатись із флорентійською. Ми можемо бути першими лише в масштабах України. Тому потрібно усвідомлювати ту цінність, яка може вплинути на загальну ліквідність міста, на його додану вартість.

В Австрії є близько тридцяти шести тисяч нерухомих пам’яток і більше, ніж у нас, державних структур, які курують пам’яткоохоронну сферу. За тамтешніми законами пам’яткою може вважатись навіть нова будівля, якщо вона становить культурну, історичну чи мистецьку цінність для суспільства. Середній вік об’єктів, які стають пам’ятками – п’ятдесят років. В Україні прецедентів того, щоб сучасні об’єкти ставали пам’ятками архітектури, нема й найближчим часом не буде. Навіть функціоналізм 30-х років, який уже настільки добудували й перебудували, що скоро не буде що включати до переліку пам’яток.

Читайте також: «Тренуйтеся на кішках!»: архітектори про підземний паркінг біля ЛНУ

Австрійські органи, які охороняють пам’ятки, зазвичай легко дають дозволи на аргументовану добудову історичних пам’яток. В Україні не розуміють поняття необхідного оновлення старих будівель. Віденська влада доволі соціально орієнтована, тому часто відновлення пам’яток цілком оплачується з міського бюджету. Але принципово те, що воно відбувається за правилами, які віденці самі придумали та узгодили між собою.

В Україні власники споруд часто залишають відреставрований зовнішній фасад, а всередині руйнують усе й будують зовсім нове. Так часом робиться в Європі, але не з пам’ятками. З іншого боку, в нас пам’яткоохоронні органи та реставратори часто перегинають палицю в бік збереження того, що всередині, навіть якщо воно не є цінним і не дає будівлі розвиватись. Дбайливе ставлення до історичного середовища у Відні не заважає, наприклад, змінити матеріал даху чи добудувати ліфти до старих будинків, надбудувати поверхами зі скляним фасадом.

Читайте також: Юліан Чаплінський про руйнування й будівництво Львова. Частина перша

У віденських подвір’ях створюють зелені сади на терасах, які стають спільною власністю. Натомість, подвір’я львівських будинків у жахливому стані, бо ми досі не навчились усвідомлювати ні приватну, ні спільну власність.

Ідеї перетворення віденського міського простору в формі пропозицій від архітекторів потрапляють на громадські слухання. У Львові, на жаль, позитивного досвіду громадських слухань немає. Але й у Відні лише один із двадцяти проектів вистрілює. Адже приватна власність в Австрії – це святе, тому людина може відмовитись, наприклад, зносити гараж, аби на його місці звели зелену терасу.

У Відні є багато музеїв, гірших за архітектурою за Львівський університет, які, однак, стають місцями масового паломництва туристів та містян. Не тому, що їх так гарно відреставрували, а тому, що вони мають кураторів і пропонують людям актуальне мистецтво. Й під ними, до речі, працюють підземні паркінги.

А тепер згадайте, як відреагували у Львові на ідею спорудження підземного паркінгу біля ЛНУ імені Франка. «Не можна! Все потріскає, поповзе й потече!». А коли ми розповіли про те, що під будівлею парламенту Відня вирили п’ятиповерховий підземний паркінг без зупинки роботи парламенту, нам сказали: «Щоб таке зробити, спочатку треба стати австрійцями». Отже, ніколи?

Історія для європейців не є чимось закінченим, і вони не сприймають себе як тих, що нічого не варті в порівнянні з історією. Те, що робиться зараз, вони вважають не менш цінним за те, що робилося сто років тому. Саме тому вони дозволяють собі втручатися в історичні споруди. Це те, чого нам бракує – усвідомлення своєї важливої ролі в історії. 

Партнерська публікація


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (2)

Додати коментар
24 Лютого, 2018 23:14
Ярослав Проблема Львова (та й України загалом) в тому, що будинок, який гармонійно вписується в навколишнє середовище, спроектувати та побудувати місцеві архітектори/будівельні компанії не здатні. Як наслідок, отримуємо або жахливі спроби збудувати "під старовину", які повністю позбавлені смаку і нівелюють цінність історичного середовища, або ж безлику (здебільшого) сучасну архітектуру, яка домінує поверховістю та руйнує гармонію старих кварталів.
Приклад Відня зрозумілий - серед європейських міст ця столиця в перших рядах серед об'єктів критики ЮНЕСКО, адже у Відні масово добудовуються/надбудовуються старі будинки і часто-густо ці надбудови не є якісними з точки зору адаптації (забагато поверхів і т.д.). Враховуючи бажання Чаплінського, Садового і львівських "бізнесменів"-забудовників втулити якомого більше житла і офісних приміщень саме в центрі, посилання на Відень логічне. Проте навіщо брати не найкращий приклад, якщо можна дивитися на лідерів (ту ж Варшаву, яка відновила старе місто); Львів цікавий своїм шармом старовини - втративши його, туристична привабливість міста зникне, а сам центр, цілком імовірно, виключать з ЮНЕСКО за будівельні порушення.
на місці старих камяниць
Відень - критикується
24 Лютого, 2018 21:29
Ростислав До літніх Людей треба прислуховуватись, розважати йіхні уваги, робити висновки і брати все корисне та необхідне для розвитку нашого міста, а не потурати всіляким ідіотам лише тому, що вони в поважному віці і хочуть щоб йіхні спогади про свій молодий вік переживала сучасна молодь споглядаючи на законсервоване місто немов музей під відкритим небом. Також не можна дозволити сучасникам зруйнувати історичну спадщину, яку залишили нам пращури і завдяки якій наше місто має таку славу в історійі.
Отож, шановні архітектори, створюйте сучасні проекти, використовуючи новітні технологійі і поєднуйте йіх гармонійно з стародавнім Львовом, але пам'ятайте, якщо зруйнуєте нашу спадщину то на Вас чекатиме "шибениця".