Львів’яни та їх транспорт: англійський урбаністичний «фікс»

4036 2
Їзда на велосипеді з кожним роком все більше приваблює львів’ян. Зважаючи на підняття цін на паливо, ровер ставатиме ще популярнішим. Сьогоднішнім героєм нашої постійної рубрики є дівчина, для якої велосипед – основний транспортний засіб. Свого «залізного коня» вона ніжно називає «Лесик», а родом він – з туманного Лондона.

Вікторія Веселовська, 22 роки, львів’янка. Цю дівчину, мабуть, знає кожен велосипедист нашого міста. Вона вже третій рік поспіль організовує нічні костюмовані велопрогулянки. Понад півтисячі львів’ян, переодягнених у костюми супергероїв, майже цілу ніч їздять вечірнім Львовом, розмовляють та фотографуються. Крім того, дівчина навчається на журналіста, а також веде музичну передачу «Шейкер» на одній з львівських радіостанцій.

Про перший велосипед

У ровер я закохалася ще в дитинстві. Хлопці з мого двору мали радянські «Тиси». Такі велосипеди тоді, наприкінці 90-х, були ще дуже популярні. На них я й вчилася їздити. Але у мене, зізнаюсь чесно, довгий час нічого не виходило. Однак синці й подряпини анітрохи не лякали.

Омріяний велосипед мені купили в 11-річному віці. Зараз на такому їздити було б соромно (сміється – Авт.). Пригадую, цей ровер на Краківському ринку тоді коштував 300 гривень. На ньому я об’їздила всі закутки свого Галицького району.

Коли той велосипед з’їла іржа в гаражі, почала позичати ровер у брата чи знайомих, брала на прокат. Словом, їздити ніколи не переставала.

Про ідею нічних велопрогулянок

Якогось теплого літнього дня 2012-го ми з сестрою взяли на прокат у Стрийському парку два велосипеди і катались до пізньої ночі. Це було дуже класно: майже немає автомобілів, усі неуважні пішоходи теж лягли на спочинок. Порожні вулиці, романтика нічного Львова. Що може бути кращим? І тоді мені подумалось: чому б не організувати нічну велопрогулянку з друзями?

Коли прийшла додому, відразу сіла з комп’ютер. Написала повідомлення кільком друзям, створила групи в соцмережах і запросила усіх охочих на нічну велопрогулянку, яку запланувала на 25 серпня. Сподівалася, що вдасться організувати хоча б з десяток велолюбителів. Але в своїх розрахунках я помилилась.

Про першу зустріч

Отже, 25 серпня 2012 року. Велосипед я тоді взяла на прокат. Обійшовся він мені у 120 гривень. Це був ровер, призначений для їзди в горах. Хоча для львівських доріг – те, що треба (сміється – Авт.).

Ще за 15 хвилин до зустрічі, ми з другом вже були біля Оперного театру. Приїхали – а там нікого. Так розчаровано ми простояли ще 10 хвилин. Аж тут приїхало п’ять людей. Десять, двадцять! Моїй радості не було меж. Через кілька хвилин ми вирушили у свою першу нічну веломандрівку. Під час зупинки я нарахували понад 150 учасників.

Зараз нас набагато більше. Останній велозаїзд у 2014-му зібрав понад півтисячі велосипедистів.

Про костюмований заїзд

На другу нічну велопрогулянку я попросила усіх одягти неординарні костюми – чи то героїв з кіно, чи з мульфільмів або ж персонажів з казок та легенд. Ефект був ще кращий. Адже наші велозаїзди – це як флешмоб. Головне – масовість, ефект та, звісно, враження.

Ми тоді покатались на славу. Багато спілкувались, обмінювались враженнями, фотографувались. Ми стали своєрідною сім’єю. В цьому костюмованому заїзді взяв участь навіть мій викладач з університету.

Відтоді усі наші заїзди були костюмовані. Друзі мені подарували вбрання японського анімаційного персонажа Пікачу, якого я люблю з дитинства. А поєднавши моє ім’я з ім’ям цього героя, мене стали називати Вікачю. Вікачю на червоному «фіксі» – ось так (сміється – Авт.). А! Я ж зовсім забула розповісти про свого «Лесика».

Про свого «улюбленця»

У 2014-му у мене з'явився він, мій коханий «Лесик». Це велосипед лондонської фірми «Create», яка займається розробкою незвичних моделей з фіксованою передачею. Саме тому їх називають «фіксами». У таких роверах відсутній вільний хід і педалі крутяться з колесами постійно. Це яскраві стильні велосипеди, створені для любителів мінімалізму, для людей, котрі люблять дарувати приємні враження як собі, так і своєму оточенню. На велосипедах «Create» їздять мешканці Нью-Йорка, Вашингтона і Лондона. Це урбаністичний ровер.

Свого «залізного друга» я шукала дуже довго. Його продав мені якийсь хлопець з Харкова всього за 3 тисячі гривень. Але його ринкова ціна є значно вищою.

Чимало друзів відраджували мене купувати цей велосипед, мовляв, для львівських доріг він не годиться, бо має тонкі колеса. Їздити такими по бруківці нереально і навіть небезпечно. Але за рік їзди на своєму «Лесику» я ще не шкодувала, що витратила на нього всі свої тодішні заощадження. Він мені сподобався ще на фотографії – яскравий, неординарний. Я одразу вирішила: це те, що мені потрібно.

Про велоінфраструктуру Львова

Не секрет, що у Львові дороги кепські. Не хочу бути критиканом, але велодоріжки у нас не кращі за дороги. На вулиці Липинського можливо їздити хіба що на гірському «велику». На Науковій велодоріжку так і не доробили. Їдеш ніби добре, але неочікувано в’їжджаєш у щебінь. Вулиця Січових Стрільців – взагалі окрема проблема. Ця велодоріжка є додатковим тротуаром. По ній собі спокійно ходять люди і навіть гадки не мають, що вона призначена для велосипедистів. Чому людей  червоний колір велодоріжок так притягує, я не можу зрозуміти. Але напевне знаю одне: велокультура у нашому місті хоч і розвивається, але самої культури львів’янам ще бракує. І деяким велосипедистам також.

Текст Ореста Дрималовського. Фото автора, а також із архіву Вікторії Веселовської


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (2)

Додати коментар
30 Квітня, 2015 21:58
гість а на одному з фото попередніх років разом з Вікторією я побачила відомого українцям Парасюка. цікаво, лише я це помітила?
19 Березня, 2015 19:04
Ольга У школі мали вчити писати "не" з дієсловами окремо. Соромно!
А ходять люди велодоріжками, бо вони рівні. Бо коли влаштовували ті доріжки, здебільшого розворотили решту хідників, особливо асфальтованих.