Павло Бідюк, 22 роки, львів’янин. Про ретро-скутер мріяв з дитинства. Свого першого «коня» придбав у 17-річному віці. Відтоді поміняв з десяток моделей. Його захоплення - ретро-скутерами тепер приносить чималий прибуток – хлопець професійно займається їх ремонтом. Сьогодні в «арсеналі» Павла – чотири скутери, радянський моторолер «Тула-Турист» та автомобіль Opel Kadett 1980 року випуску. Весь транспорт, за словами його власника, справний і «на ходу».
Про перший ретро-скутер
Моїм першим транспортним засобом був такий же Honda Giorno. Правда, в звичайній комплектації Deluxe. Обійшовся він мені у 2600 гривень. Кошти на нього збирав ще зі школи. Тоді мені було 17 років, саме вступав на перший курс «Львівської політехніки». Їздив недовго. Продав, бо хотів щось більш швидше і потужніше. Після мене цей скутер поміняв уже двох власників. І досі зустрічаю його на вулицях нашого міста. Довго «без коліс» не міг бути – придбав собі Suzuki Verde. Тоді у Львові відчував себе «королем» - крім мене у місті такого скутера мали лише двоє.
Про хобі, яке приносить прибуток
Захоплення ретро-моделями скутерів з часом почало приносити мені чималі гроші. Я взявся їх ремонтувати. Організував у себе вдома невелику майстерню. А оскільки популярність на ретро-скутери у Львові з часом лише зростала, тож роботи мав достатньо. Бувало, залишався у майстерні навіть наніч. Відтак виникла можливість придбати щось нове, те, про що давно мріяв. От я і купив собі ще кілька скутерів, згодом їх потроху почав продавати. Після навчання в університеті, яке торік завершив, взявся за справу більш професійно – маю тепер багато клієнтів, а відповідно – і роботи.
Про моделі, що «не продаються»
У мене є кілька ретро-моделей транспорту, які завжди залишаться у моїй колекції, я їх ніколи не продам. Найулюбленіші - Honda Giorno, радянсьий моторолер «Тула-Турист» та автомобіль Opel Kadett. Моторолер я купив у якогось дідуся, який об’їздив на ньому пів-СРСР. Казав, що любив подорожувати. Продав мені, бо у нього майже пропав зір. Як від серця відривав. Розмовляв зі мною кілька годин. Запитував, чи не «ображатиму» його. Мені все таки вдалось його переконати.
Про свого «улюбленця»
На своєму Honda Giorno (на фото) їжджу лише по місту. В Японії на початку 1990-х (вони там виготовлялись) тутешні жителі їздили на них лише на роботу і на пляж. Це був дуже популярний вид транспорту. Мій «кінь» дуже зручний, компактний. Ба більше, він «вічний»: якщо його правильно експлуатувати, то служитиме десятки років. А все тому, що він складений з оригінальних деталей. Це рідкість, адже майже всі скутери в Україні «нашпиговані» різним непотребом. У Львові схожих скутерів такої комплектації немає, мій – єдиний екземпляр.
Про спільноту ретро-скутеристів Львова
Я є керівником спільноти «Lviv Retro Scoots». Її першими членами була компанія з 15 хлопців, які мали раритетні скутери. Сьогодні у нашій організації більше сотні людей, а в організованих заїздах бере участь і більша кількість учасників. Їздимо разом на відпочинок, на озеро чи у гори. Хоч по дорозі трапляються різні неприємності – у когось щось поламається чи колесо трісне. Усі разом допомагаємо «постраждалому» - і рухаємось далі. Взагалі скутер, як я вже казав, пристосований до міських умов. Якщо їхати за місто – то краще на автівці.
Про стосунки з ДАІ-вцями
Працівники ДАІ дуже лояльно ставляться до ретро-скутеристів. Беручи до уваги, що більшість з них не мають документів на керування транспортом. Зупиняють рідко, частіше – якщо їдеш без шолома. У мене є всі необхідні документи, тож проблем ніколи не виникало. Коли зупиняли – бажали щасливої дороги і нагадували про уважність на дорозі.
Про безпеку
Шолом – незамінний атрибут для водія будь-якого двоколісного транспорту. Я про це постійно наголошую членам нашої спільноти. Шолом неодноразово рятував моїх друзів у неприємних ситуаціях, що часто виникають на дорозі. Другим таким атрибутом, особисто для мене, є окуляри. Вони вбережуть ваші очі від вітру і випарів автомобілів, що курсують попереду. Це основні речі, про які ніколи не варто забувати.
Про Львів
Не можна сказати, що скутеристам у нашому місті є некомфортно. Автівкам – можливо, а нам навпаки - зручно. Правда, важкувато їздити в центральній частині міста, де є бруківка. Але це не створює особливих труднощів. Коли був ще юнаком, то у заторах взагалі не стояв. На своєму скутері завжди знаходив щілини, де можна було «пропхатися». Зараз у корках стою – з поваги до інших водіїв.
Текст і фото Ореста Дрималовського
