Загалом так називають кілька кварталів, які відгороджені від міста петлею залізниці «Підзамче-Личаків». Серед особливостей цієї частинки Львова – дрібна бруківка, невластива житловим районам тиша та вузькі вулиці, де заледве проїжджає одне авто.
На рубежі XIX і ХХ століть, коли місто розросталося, тут почали будувати вілли й особняки, у яких жила інтелігенція. Так утворилася Професорська колонія. У різні часи в цих кварталах мешкали літератори Ірина Вільде, Микола Вінграновський, Роман Дідула, а ще живописець Євген Манишин. Нині Професорська колонія вважається одним із елітних районів Львова, тож землю тут так просто не купиш. А от гуляти вулицями можна скільки заманеться. До того ж – безкоштовно.
До Професорської колонії найлегше дістатися від кінцевої трамваю «двійки» на Пасічній: треба вийти на вулицю Личаківську, оминути храм Покрову Пресвятої Богородиці, перейти залізничну колію й прямувати уздовж вулиці Ніщинського. Коли опиняєшся ніби в залізничному кільці – розумієш, що вже на місці.
Якщо з вулиці Ніщинського повернемо направо, потрапляємо на вулицю Міжгірну. Ця вуличка дуже мініатюрна, й одразу не помітно, що вона підготувала для нас сюрприз – неймовірний краєвид.
Інші вулиці Професорської колонії – не менш колоритні. Сніг на дорогах не дозволив роздивитися дрібну чорну бруківку, яку вихваляють очевидці. Однак, це мотивує повернутися сюди, коли буде сухо, тепло і зелено.
Ще одна з родзинок Професорської колонії – потаємний (чи то службовий) вхід до Шевченківського гаю. Йдучи вздовж вулиці Вільде, по ліву руку побачимо крони дерев, а згодом і паркан, який відгороджує нас від музею під відкритим небом. На хвіртці попередження: за незаконне проникнення до Шевченківського гаю доведеться відповідати. Хвіртка відчинена. У кожного є шанс обрати по совісті.
Протягом чотирьох годин пішої ходи на шляху трапилися 52 людини та 18 псів. Собаки, які вільно бігають вулицями, – тут не рідкість. Це додає прогулянці адреналіну, однак псує загальне враження від району.
Елітні будинки й котеджі на Професорській колонії виглядають помпезно. Деякі з них тішать око, інші викликають питання: чи є у власника окрім грошей, ще й відчуття смаку? Нові вілли чередуються тут зі старими й не відреставрованими, які збудували ще у 1930-х роках.
Виявляється, Віктор Морозов присвятив цьому куточку Львова окрему пісню, у якій музикант висловлює своє захоплення районом: «На Професорській кольонії панєнки пахнут, як півонії. Нема в Цісарстві, ані в Польонії, як на Професорській кольонії».
Мандрувала Юлія Сабадишина.
Фото автора
