Майдан триває. Історія перша

2016 0
Напередодні річниці Євромайдану в Україні ми поставили собі запитання: чи закінчився він? І дійшли висновку, що Революція Гідності триває. Щодня, у кожному вчинку кожного з нас, у діях і бездіяльності, у словах і рішеннях. Відтак, Tvoemisto.tv розпитало людей, які активно брали участь у подіях Євромайдану, про те, що для них означає Майдан сьогодні, які події їм запам’ятались найбільше, а також що робити, аби не лише не втратити те, що ми здобули, а й примножити наші успіхи.
Фото з FB Софії Федини

Фото з FB Софії Федини

Наша перша героїня - Софія Федина, кандидат політичних наук, викладач ЛНУ ім. І. Франка, голова Світової федерації українських лемківських об’єднань, ведуча львівського Євромайдану.

 

«Для мене Майдан не закінчився. Те, що відбулося безпосередньо на Майдані Незалежності, на майданах України і цілого світу, це, напевне, десь до 5% того, що має трапитися. Для мене Майдан триває у кожному дні протиборства, у кожному дні боротьби з сепаратистами, терористами і тими, хто хоче зруйнувати Україну. Це протиборство з тими, хто зараз гальмує процеси реформування в державі. По суті, Майданом можемо назвати початок перезапуску системи. Кнопку ми натиснули, але система просто так не міняється.

Якщо говорити про Майдан, як місце, для мене це було місце щастя, натхнення і місце, де просто все було зрозуміло. Всі другорядні проблеми відходили на другий план і ставало ясно, де правда, а де брехня, де правильно, а де неправильно, що робити, а що не робити. На Майдані були дуже чіткі завдання і чітке розуміння, як і що ти маєш робити.

Майдан сьогодні – це Майдан перетворень, і це вже не місце, а процес. Він триває від найбанальніших моментів – кинути сміття в урну чи повз, припаркуватися на пішохідному переході, чи за правилами, але це доходить до того рівня, коли треба вирішувати чи давати солдатам наказ відстрілюватися, коли їх вбивають.

На Майдані дуже чітко окреслилося, хто є друзі, хто вороги, а хто зрадники. У найважчий момент безпосередньо біля мене стояло лише кілька людей, з тих, що я кликала прийти і помогти. Всі решта говорили: «Софія, ти нас зрозумій, ми не можемо прийти, а не можемо, бо не можемо». Було лише кілька людей, які готові були допомогти, захистити  і разом протистояти чомусь страшному, що могло трапитися.

З того, що найбільше зачепило, це була перша ніч на львівському Майдані з 22 на 23 листопада, коли досі діючий чиновник подав скаргу до суду, про те, що студенти не мають права ставити палатки. О четвертій ранку засідає суд, і о п’ятій ранку виноситься вирок, що палатку будуть зносити. Я отримую телефонний дзвінок, виїжджаю до палатки. Там близько 150, по суті, дітей. Багато хто не був навіть повнолітній. А за кутом на вул. Дорошенка стоїть автобус «Беркуту». У когось істерика, хтось з дівчат плаче, прибігли різні депутати, почали щось вказувати, діти ще більше розгубилися. І коли постає питання, коли «Беркут» буде зносити палатку, що ми будемо робити, я, як доросла, кажу: «Якщо вас будуть бити, відходьте, знесуть палатку, нову поставимо». А всі, хто там був, сказали: «Ми  не відступимося». І на тому була крапка. Добре, що потім виявилося, що внесли не ту адресу і це була наша невеличка перемога. Але в той момент, коли ми не знали, що далі буде, було страшно. Прийшов священик – ми почали водити хороводи навколо палатки і читати «Отче наш». У той момент було ніби затишно, і знову ж таки, страшно. Але ніхто не відступився. Ця маленька перемога дала дуже багато сили. 

Перше відчуття, коли згадую про Майдан, це почуття великої вини… що мене не було там, коли гинули мої друзі. Я знаю, що, можливо, нічим конкретним їм би не допомогла, але це багато кого мучить… Ми мали бути там… Багато кого зі Львова не випускали, була інша робота тут, але всередині є провина.

А другий момент – це неймовірна зміна людей. Мій Майдан продовжується тим, що я допомагаю військовим. Один з моїх підопічних, який зараз на Сході, в розмові десь проговорюється, що в нього немає єдиної, яка була, ампули налбуфіну, обезболюючого. Я його питаю: «Що трапилося, тебе десь поранили?» Він каже: «Ні, ми підстрелили сепаратиста, але мені було його так шкода, що я вколов йому цю ампулу». Я з ним, звичайно, сварилася, але пояснення військових мене зворушило: «То був молодий хлопець, який має шанс змінитися, і ми хоче дати йому цей шанс». Навіть в найгарячіших точках, навіть в найскладніших обставинах людяність все-таки присутня.

Ще один такий момент, навіть трошечки смішний. На днях я допомагала спорядити трьох кінологів, і мені по телефону дякував за допомогу собачка, який зараз їде на Схід виявляти міни. Я вже обіцяла йому, коли він повернеться, подарувати кісточки.

Напевне, Майдан дав нам усім можливість, окрім боротьби, мобілізації, єднання, відкрити в собі найкращі сторони, побачити та оцінити ті моменти, які б в звичному житті ми б не зауважили. І напевне, оце все добре разом зі спільною молитвою і нашою роботою, дає нам сили вистояти". 

Це перший матеріал із серії Майдан триває. Решту очікуйте на сайті Tvoemisto.tv впродовж листопада. 


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (0)

Додати коментар