Місто бар’єрів. Як почувається у Львові людина на візку

6096 0
Коли автобус не хоче тебе везти, бордюр виявляється нездоланним, а дійти до школи заважає люк. Історії трьох львів’ян з інвалідністю – школяра, студента і спортсмена.
Фото: psi.org.ua

Фото: psi.org.ua

На кожну тисячу львів’ян шістдесят шість – з інвалідністю. Про це можна дізнатись на сайті головного управління статистики у Львівській області. Але в це важко повірити, гуляючи вулицями міста. Ви не побачите тут людей на візках, яких багато на вулицях західноєвропейських або американських міст. Але у Львові для них мало не на кожному кроці – нездоланні бар’єри. Транспорт, що минає їх не зупиняючись, зависокі бордюри і сходи, відсутність ліфтів і пандусів – проблеми, з якими люди з інвалідністю стикаються щодня. Троє львів’ян – школяр, студент і паралімпійський чемпіон – розповідають, як їм живеться у Львові на колесах.

Два візки Ігоря

Другокласник Ігор Вербовий важить уже двадцять сім кілограмів, тому мама більше не може носити його на руках. До школи вона возить Ігоря на одному візочку, а школою він їздить на іншому. Тротуари біля їхнього будинку непристосовані для візків. «Якби я возила його в нашому візку, він випав би з нього п’ять разів дорогою!», – говорить пані Марія.

Ігор навчається у школі №95 на Сихові – одній із шістнадцяти шкіл Львова, де є інклюзивні класи. Проте навіть біля школи на нього чекають перепони: посеред стежки вмонтований люк, а перед пандусом біля входу – велика калюжа. Коли погода хороша, пані Марія з Ігорем ідуть до школи десять хвилин. Коли погана – набагато довше.

«До центру ми їздимо тільки на автобусі 4А – він низькопідлоговий. Або ж на таксі, – розповідає пані Марія. – Люди часто обурюються, що через нас автобус затримується на зупинці, тому я плачу за його проїзд, аби було менше скандалів. Закон дає нам багато переваг, але фактично ми не маємо жодних».

Закон «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні» дає людям з інвалідністю І та ІІ групи, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують їх, право на безкоштовний проїзд у будь-якому пасажирському міському транспорті, крім таксі. Є в них також право на п’ятдесятивідсоткову знижку на квитки на літак, поїзд або міжміський автобус у період із 1 жовтня по 15 травня. Проте для людей на візках весь цей транспорт здебільшого недосяжний.

Коли мама вже не возить

Студент Українського католицького університету Микола Карпенков ніколи не виїжджає за межі університетського кампуса сам. «За парковками починаються дороги в жахливому стані, а бордюри такої висоти, що просто катастрофа», – пояснює він.

Влітку Микола провів експеримент: спробував сам дістатись до центру міста громадським транспортом. Перевірка львів’ян на людяність удалася: пасажири допомагали йому підіймати візок у салон транспорту. Натомість, перевірка готовності міста до пересування людей на візках провалилася. Водії громадського транспорту часто навіть не зупиняються, побачивши на зупинці людину на візку. Та й у самому центрі чимало закладів абсолютно непристосовані для відвідування «на колесах».

«Ми звертались після цього експерименту до міської ради. Нам сказали, що будуть над цим працювати. Минув рік, а результату  нуль», – розповідає Микола.

«Коли в мене запитують, скільки пандусів потрібно місту, я сміюся. Це те саме, що перерахувати зірки на небі. У дев’яності в мене ще були ілюзії, що це все легко змінити, а зараз я розумію, який це великий обсяг роботи», – каже керівник Львівського обласного відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів» Ярослав Грибальський.

Деякі будинки, за його словами, не можна зробити доступними в принципі, адже вони були збудовані тоді, коли про людей на візках не дбали в принципі. Ще одна проблема середмістя – літні майданчики біля кав’ярень, що роблять тротуари непроїзними для візочників (та й для пішоходів, зрештою, непрохідними також). Щороку активісти звертаються до власників закладів із закликом не перекривати тротуари, проте мало хто реагує. Торік після звернення фонду «Реабілітація інвалідів» головний архітектор Львова Юліан Чаплінський пообіцяв, що місто суворо контролюватиме площу й розташування літніх майданчиків, аби зробити доступною для людей на візках площу Ринок.

Міська влада, за словами Ярослава Грибальського, намагається спростити людям з інвалідністю пересування вулицями. За його словами, громадський електротранспорт та автобусні маршрути сплановані в такий спосіб, аби на кожному маршруті був бодай один автобус, тролейбус або трамвай із низькою посадкою, куди можна заїхати візком. Зараз міськрада затвердила план реконструкції зупинок на Площі Ринок, вулиця Руській і Дорошенка, аби зробити їх доступними для людей з інвалідністю. Якщо ж водій не зупиняється на зупинці, побачивши людину у візку, потрібно скаржитись його безпосередньому начальству.

Втім, учасники дискусії «Що зміниться для людей з інвалідністю», яку торік проводила платформа «Твоє місто Львів», відзначали, що навіть за бажання водія зупинитись та взяти пасажира на візку більшість зупинок у місті залишаються для цього непристосованими, а під’їзд до них часто загороджують автомобілі.

До Олімпу на автобусі

На вулиці його нелегко наздогнати, адже він пересувається за допомогою рук швидше, ніж крокує пересічна людина. Антон Дацко – чемпіон Літніх Паралімпійських ігор 2016 року з фехтування на візках. Його фізичній формі можна тільки позаздрити. У лютому він завоював для України ще дві медалі.

Коли Антонові було шістнадцять, він упав із дерева й отримав травму хребта. З того часу він на візку, проте каже, що йому пощастило – його травми дають йому змогу пересуватись самотужки. Із вигляду спортсмен енергійніший і щасливіший за будь-кого в залі. Радісно під’їжджає до всіх знайомитись. Легко долає сходинки і їздить приміщенням. Про життя людей з інвалідністю він розповідає на зустрічі «Невидимі. Інша сторона медалі» в Українському католицькому університеті.

«Щоб стати чемпіоном, треба почати тренуватися. Щоб почати тренуватися, потрібно якось дістатися Львова», – розповідає Антон. Він походить із Буська, райцентру в шістдесяти кілометрах від Львова, й багато років їздив сюди на тренування автобусом. Лише кілька років тому Антонова мати добилася, аби синові виділили машину.

Антон тричі брав участь у паралімпійських іграх, має багато нагород і планів на майбутнє. «Спорт дав мені змогу багато подорожувати світом і бачити, як усе влаштовано, – каже він. – У багатьох країнах навіть немає державної підтримки для людей з інвалідністю. Законодавство в Україні – одне з найкращих. Проте майже ніхто з людей з інвалідністю не може скористатись тими перевагами, які воно дає».

Співзасновник ініціативи Доступно.юа Дмитро Щебетюк багато мандрує Україною й часто буває у Львові. Торік за допомогою волонтерів він за сімнадцять хвилин піднявся на вежу львівської Ратуші.

Дмитро також підкорив на візку Високий Замок. Він їздить українськими містами, перевіряючи їх на доступність для людей на колесах – не лише візочників, але й батьків із дитячими візками. Дмитро вважає, що люди з інвалідністю повинні не чекати, поки хтось зробить міський простір зручнішим, а активно його опановувати. «Треба привчати до себе навколишніх,  – каже активіст. – Що більше людей з інвалідністю користуватимуться громадським транспортом, то швидше до цього звикнуть у суспільстві».

Це стосується й громадських закладів: за новими будівельними нормами вхід у них повинен бути завширшки щонайменше 90 сантиметрів (стандартний інвалідний візок має 60 см). Кількаповерхові будинки повинні мати ліфт. Потрібен візочникам і спеціально обладнаний туалет. «Буває так, що заклад класний і обслуговування хороше, а для того, щоб сходити в туалет, потрібно вдягатись і їхати в Макдоналдс»,  – розповідає Дмитро. Так виходить замкнене коло: власники ресторанів і кав’ярень не роблять свої заклади доступними, бо люди на візках їх не відвідують, а ті не ходять до закладів, бо вони недоступні. 

(фото: Роман Тупись)

Зробити Львів доступнішим заповзялись дизайнери ІТ-компаній, що об’єднались в ініціативу «Львів – місто без бар’єрів». Зараз вони збирають побажання і пропозиції щодо вирішення проблем пересування Львовом за допомогою онлайн-форми. «Наше завдання – почати з малого. Для початку ми плануємо зробити зручним доступ до магазинів, парків і майданчиків відпочинку, аптек і поліклінік»,пише один з ініціаторів проекту Дмитро Козицький. Фінансувати ініціативу планують із власних коштів та за допомогою краудфандингу.

Підготувала Яна Проценко,
фото із соціальних мереж та відкритих джерел


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!