Про невідворотні зміни. Коли створювався Штаб національного спротиву, я бачив як в очах людей-посадовців з’являвся страх. Страх, а що ж буде далі? Ми розуміли, що починаємо процес, який потім може бути некерованим. Тому що ми бачили настрій людей в тій же сесійній залі обласної ради, де люди були готові радикально відстоювати свій намір руху у Європейський Союз, намір змінити країну.
Про те, коли з’являвся страх. Я пригадую, як було на початку 90-х, коли ми брали активну участь у студентських протестних акціях, а потім 2003 і 2004 рік. На Майдані у мене не було страху, бо я розумів, що по-іншому ми жити не будемо. У 2004 році в офісі «Фонду молода Україна» «Беркут» усіх молодих людей поклав на підлогу з автоматами в спину. Затримували тільки через те, що ми вирушали в дорогу на Київ, де тоді були протестні акції в яких ми брали активну участь. Тому ми цей страх вже пройшли, він минув. Інше питання, коли ти починаєш мислити раціонально, страх з’являється перш за все за родину. За себе не страшно, бо ти вже туди зайшов і ти вже у справі. Але за той час, з 90-х років у тебе виросли діти. Але це хід, коли ти ставиш все на кін – як буде так буде. Ти розумієш просто, що так жити більше не можна.
Читайте також: Найбільше мене лякають байдужі люди, – о. Ростислав Пендюк
Чому Майдан триває? Майдан не завершився, тому що він починався передовсім як явище з певною метою – змінити систему влади в країні, змінити країну. Ми бачим як зараз президент говорить про нову країну, нових людей, нові політичні сили. Але країна змінюється, коли змінюються докірінні речі, перш за все система управління. У нас, наприклад, немає місцевого самоврядування. Воно у нас формально гірше, ніж було у радянський час. Тому сьогодні ми змушені говорити по те, що цілі не виконані, місія не завершена.
Майдан - це майданівці. Тому Майдан для мене - це перш за все майданівці – люди, які прозріли, пробудилися і потім поїхали на місця. Зараз всі активні люди спрямовують зусиля свої на підтримку волонтерського руху, який допомагає армії і добровольцям, які є щирими у своїх намірах, їм не треба було отримувати повістку. Вони пішли, бо розуміли, що нам потрібно змінити країну. А щоб змінити правила всередині, треба зупинити агресора.
