Нас люди часто шантажують: прив'язують тварин до паркану...

5471 2
Гавкіт такий, що одразу важко зорієнтуватися на місцевості. На великому старому паркані надпис «Притулок для собак «Милосердя». Через шибку виглядають дві пари маленьких оченят, які по-хазяйськи роздивляються мене, прицінюються.
Фото: Олександра Чернова

Фото: Олександра Чернова

Нас зустрічає суворий, серйозний дядько у робочому одязі – він відкриває ворота лише після того, як це дозволяє директорка притулку Наталія Кузнєцова. Не встигла я увійти, як до мене підійшов пес і спокійно, без емоцій протягнув лапу, ніби привітався. З двох сторін підбігли ще два собаки. Один з них щасливо оперся на мене передніми лапами й, вимазавши при цьому куртку, почав ластитись. Ті собаки, які бігають по території дуже дружелюбні, тому їм дозволяють зустрічати гостей.

Одразу в око впадають будки, залатані старими килимами та теплими речами, розідрані сітки на вольєрах та похилена хатинка, зашита шматками фанери різного кольору та розміру – це службове приміщення, тут собакам варять їжу у великій старій ванні. Собаки у притулку їдять кашу з м'ясними обрізками, які привозять з м'ясокомбінату. Спочатку вариться бульйон, а потім поєднується з крупою.

Запах на території дуже неприємний та й з чистотою велика проблема. Пані Наталя розповідає, що у притулку 300 собак, а працівників дуже мало, й вони фізично не встигають прибирати одразу за усіма псами. Допомагають волонтери, але й вони не можуть приїздити сюди кожного дня.

«Мешканці» притулку дуже налякані: трусяться, ховаються в будки. Директор каже, що колись їх дуже образили, тож тепер вони бояться довіритися людям. Але більшість собак намагається справити враження. Підходжу до вольєра – один пес гавкає, другий танцює, третій дивиться так, що аж серце стискається, але є й ті, які не реагують на гостей взагалі – чи вже звикли до того, що далі споглядання не доходить, чи просто втомилися боротися за увагу людей, які все одно не заберуть...

Львів’яни обирають псів за різними критеріями. Деякі хочуть, щоб вони були маленькими, деякі шукають великого собаку для охорони. В основному, беруть молодих, але у притулку половина – це старі, хворі та інваліди. Пані Наталя каже, що такі живуть тут до останнього. До евтаназії вдаються тільки у випадку, якщо собака смертельно хворий і дуже мучиться. В інших випадках – ні, навіть якщо це – агресивний пес.

«Джек боїться чоловіків»

Я одразу побачила великого біло-чорного московського сторожового, який дуже виділявся на сірому фоні немитих вольєрів. Пані Наталя сказала, що це – один з їхніх старожилів Джек: «Його викинули на вокзалі. Нам подзвонили зі служби відлову і ми перевезли його до притулку. Джек тут вже 5 років. Коли він у нас з'явився, йому було близько 6 років, зараз – 11».

У Джека є одна особливість – він боїться чоловіків. Раніше сильніше, зараз вже менше –  звик.

Крім того, що він іноді боїться чоловіків, мабуть, щось вони йому погане в житті зробили, він дуже добродушний та люблячий пес. «Джек був би чудовим охоронцем. Він вміє цінувати все, що для нього роблять, не вимогливий, тому кращого друга, ніж він, просто не знайти», – розповідає директор притулку.

Джек сидить на ланцюгу, бо його більше нікуди діти – занадто великий для будок. А якщо він бігатиме по території, то ятритиме собак. Але Джек все ж періодично знімає з себе нашийник та бігає по притулку, а іноді навіть ланцюг зриває. В основному, це трапляється, коли він чекає на їжу – починає мотатися туди-сюди, а маса-то велика і ланцюг не витримує. Важить Джек близько 70 кілограмів.

Поки пані Наталя мені усе це розповідала, Джек підійшов, пірнув своєю великою мохнатою мордою під мою руку, і так увесь час стояв, слухав.

«Це – наша мавпочка Ося»

Я повертаю голову і бачу, як собака залазить по сітці на вольєр. Я перелякано кажу про це пані Наталі, вона мене заспокоює: «Це наша мавпочка – Ося. Вона постійно лазить по вольєрах. Спочатку Ося жила в іншому, потім їй набридло там і вона перелізла в цей. Знайшли ми її на дорозі – збила машина. Ми її вилікували, стерилізували, а коли одужала, переселили до інших псів».

Ося ще молода. Їй два з половиною роки. Вона дуже непосидюча, любить лазити по сітці, наче мавпа. Залізе наверх і в такому положенні може простояти годину. Така в неї особливість. Вона улюблениця гостей – хто приходить до притулку, відразу йде до неї. Коли приходить багато людей, відразу починає гавкати – звертає на себе увагу.

«Бай усім своїм виглядом показує, що він добрий, хороший пес»

Пані Наталя веде мене через увесь притулок, щоб показати алабая: «Ми його назвали Бай, відштовхуючись від породи. Знайшли його на вулиці Чупринки 2 січня 2014 року. Ми довго чекали на господарів, думали, що він загубився, але ніхто так і не озвався. Тепер шукаємо йому новий будинок. Баю близько п'яти років. Люди, чомусь, вважають, що він застарий. Незважаючи на його проникливий погляд, він дуже добродушний і до тварин, і до людей. Надзвичайно хороший пес. Коли приходять на нього подивитися, він усім своїм виглядом показує, що він дуже добрий, хороший, «візьміть мене».

Поки Наталя проводжає мене до наступного вольєру, я питаю, як у притулку з коштами. Вона відповідає: «Важко. Нас ніхто не фінансує. Ми живемо на пожертви небайдужих людей. Цього року міськрада виділила 70 тисяч на крупу. З цих грошей ми отримали вже 45 тисяч, але цього дуже мало, тому ми дуже просимо допомоги. Навіть якби вони дали нам одразу всі 70 тисяч, все одно б довелося шукати ще 50. Торік було дуже складно – вони виділили 50 тисяч, але дали тільки 25. Щоб ви зрозуміли, в рік на закупівлю однієї тільки крупи потрібно мінімум 120 тисяч».

«Боба ніхто не захотів брати»

Бачу чорного собаку, дуже простого на вигляд, заляканого. Господиня каже, що його забрали зі служби відлову. Їх було п'ятеро, коли знайшли  – троє з них його доньки: «Ми їх простерилізували і віддали в хороші руки. А його ніхто брати не захотів. Сказали, що занадто великий. Ми його назвали Боб. Ось яке ім'я приходить в голову відразу, так і називаємо. Собак дуже багато, тому немає можливості підбирати імена з прихованим змістом. Він спокійний, людей трохи побоюється, обережний. Для двору він буде хорошим охоронцем. Бобу лише три роки».

Поки я фотографувала Боба, пані Наталя згадала про маленьку домашню собаку, яку їм принесли декілька тижнів тому.

«Людям легше спихнути свої проблеми на інших»

«Чесно кажучи, люди більше намагаються віддати собак, ніж забрати. Притулок – це не місце для домашніх тварин. Вони тут переживають шок, їм складно звикнути після квартири або будинку до таких умов. Але людям легше спихнути свої проблеми на інших», – обурюється жінка.

«Нам дівчина привезла собачку з чотирма цуценятами. Як я не вмовляла господиню не віддавати її, вона все одно це зробила. Дівчина навіть не сказала, як звати тварину. Єдине, що зазначила – їй півтора року. Собака дуже маленька, тому важко було її кудись прилаштувати, щоб їй було не так страшно. Двох цуценят хлопчиків ми вже віддали, залишилися дві дівчинки. Вона дуже лагідна, любить своїх дітей, чому її віддали ми так і не зрозуміли», – продовжує пані Наталя.

Вона дуже добра, спокійна, але зараз у глибокому стресі, уся труситься, реагує на будь-який звук. Ну, уявіть, домашню собаку поміщають в будку в умовах притулку. Тому пані Наталя хоче якнайшвидше їй знайти сім'ю.

«Ми вмовляли господиню не віддавати її, але вона сказала, що якщо ми її не візьмемо так, то вона залишить собаку з цуценятами під воротами. Нас люди часто так шантажують: прив'язують тварин до паркану, або залишають біля входу. Дуже рідко людина приїжджає, пояснює ситуацію і віддає пса», – директорка просить не вказувати в матеріалі адресу притулку саме з тої причини, що їх і так знаходять ті, кому це потрібно.

Як допомогти притулку?            

«Нам завжди потрібна крупа, кисломолочні продукти для цуценят, різні ліки, бо сьогодні одна собака захворіла, а завтра інша і кожній треба своє. Тому краще всього дзвонити нам і питати, які саме ліки потрібні. Завжди необхідна сироватка Гіскан 5 – з неї робимо щеплення для цуценят, які до нас потрапляють, завжди потрібен Імунофан – ветеринарний імуностимулятор, шприци двійки. Також: старі речі на підстилки, килими, доріжки, теплі речі, щоб утеплити будки. Господарські потреби: сміттєві пакети на 120 літрів, миючі засоби, дезінфікуючі ветеринарні засоби – Екоцит, швабри з віджиманням, щоб прибирати в кімнатах. Завжди потрібні дрова і, звичайно ж, фінансова допомога, тому що оплата лікарів, світла, вивіз сміття, транспортні витрати – це дуже дорого для нас.

До того ж, ми часто витрачаємо гроші на платні перетримки в службах відлову, селимо там собак, чекаємо, поки не звільниться місце в притулку, і тільки тоді забираємо, щоб пес не залишився на вулиці. Платна перетримка – це 25-30 гривень в день», – зазначає директорка.

Дзвонити можна за номером: 243-41-53.

Перш ніж піти з притулку я питаю у пані Наталі, чи буває тут тихо: «Коли усіх нагодують, собаки вляжуться спати і тоді настає така тиша, що важко повірити, що тут живе 300 псів», – відповідає вона.

Я виходжу та довго чекаю на автобус з Брюхович. А там, за парканом – Джек, Ося, Бай, Боб і ще майже 300 собак чекають на свого господаря, який не дивитиметься на їх зовнішність, породу, не питатиме про вік, а просто відчує, що саме цей собака має стати членом його родини.

Автор тексту і фото Олександра Чернова.


Читайте також:
29 Грудня, 2014 15:51
Назар Пані Наталя живе за рахунок собак, нікого до притулку не допускає і збагачується за рахунок нещасних псів, яких навіть не лікує, а якщо лікує, то для того, щоб показати собі рекламу та зібрати ще більше грошей з довірливих людей.
Вона вкрала цей притулок для власного збагачення.
24 Грудня, 2014 01:09
Мар’ян Сумно то все якось! І песиків дійсно шкода... (
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!