Про те, чому триває Майдан. Те, що вдалось виконати певні політичні умови, на мою думку, не означає, що ми вже повністю відстояли свою власну гідність. Мені здається, що інколи ми осягаємо якісь хороші, потрібні, але вторинні цілі. За цими цілями перестаємо помічати те, чого не осягнули, найважливішого. Зараз ми маємо нового президента, новий уряд... Може скластися враження, що вже все гаразд. Тому зараз дуже важливо не заснути, зберегти пильність і пам'ятати, що боротьба триває. Боротьба у кожному із нас, не обов'язково десь на площах. Боротьба між добром і злом, між правдою і неправдою, між гідністю і її відсутністю. Тому в жодному випадку не можна сказати, що вже достатньо.
Читайте також: Майдан триває. Дмитро Пальчиков
Про відчуття на Майдані. На Майдані було відчуття, що ми є господарями життя у повному розумінні цього слова, що ми приймаємо рішення, а не хтось за нас. Ми маємо свою власну позицію. Ми можемо об'єднуватись і не тільки висловлювати позицію, а робити щось. Коли було брудно на Майдані, то люди просто брали і прибирали. Вони не шукали відповідального за чистоту, а просто брали і прибирали. Досі бракує бажання бути господарями свого життя, самим його організовувати, а не чекати чиєїсь подачки.
Читайте також: Майдан триває. Софія Федина
Про атмосферу. Для мене, мабуть, найбільш пам'ятними є не якісь моменти, а атмосфера, люди та їх очі. Згадаю одну подію, яка для мене віддзеркалювала те, що відбувалось на Майдані. Однієї ночі, ми проходились по периметру Майдану і побачили суперечку між хлопцем і дівчиною. Хлопець, очевидно, був трішки напідпитку і почав штурхати дівчину. Я його спіймав за руку і спробував зупинити. У цю ж саму мить з'явились п'ятеро хлопців із Самооборони, які були значно дужчі від того хлопця. Я чесно зізнаюся, що подумав, що вони його зараз "навчать порядку". Вони це зробили, однак, у зовсім інший спосіб. Такий великий чоловік взяв його за руку і каже: "Ти розумієш, у нас тут так не можна. Ми тут намагаємось бути добрими і один одному допомагати". Це була неймовірна атмосфера. Довгий час вона такою і була: кожен намагався знайти собі заняття, намагався творити щось для спільного блага, не було наруги один над одним.
Читайте також: Майдан триває. Валерій Веремчук
Про небайдужість. Були доволі страшні моменти, коли оця напруга висіла в повітрі, особливо вночі. Весь час здавалось, що ось-ось щось відбудеться... Знаєте, є пісня "Пливе кача". Вона спочатку всім дуже подобалась, бо вона виголошувала той настрій. Але коли ти стоїш, а вона лунає знову і знову, заносять нові і нові труни і так цілий день. Коли знову і знову молишся панахиду, мені ставало страшно, страшно за тих людей, які були там присутні. Було зрозуміло, що це неможливо витримати психологічно. З одного боку був такий позитивний настрій, бо багато людей, гарна музика, піднесена атмосфера, але з іншого боку залишалось оце запитання: а що далі? Водночас була і надія. Дивишся на всіх цих людей довкола і розумієш, що вони небайдужі. Найбільше мене завжди лякають байдужі люди. Інколи були ночі, коли під сценою стояли сотня людей, але вони стояли. Їм було не байдуже. Поки ти бачиш, що є люди, яким не байдуже, то є надія!
