* Чоловіки із Самооборони попросили нас максимально утриматись від згадування їхніх імен, ідентифікаційних елементів та ознак.
Перехрестя вулиць Городоцької та Кульпарківської світиться ліхтарями, світлофорами та вікнами будинків. Близько 22:00 тут, біля Залізничного відділку міліції, збираються чоловіки у камуфляжній формі та бронежилетах. Це – Самооборона, яка допомагає міліції робити місто безпечнішим.
Самооборона виникла під час Майдану, а місто почала патрулювати після Ночі гніву з 18 на 19 лютого 2014 року, коли серед державних структур, які постраждали від обуреного натовпу, була також міліція, яка певний час після того повноцінно не функціонувала. Тож городяни могли бачити та зустрічати людей у жовтих накидках із Самооборони, які патрулювали місто; вони також часто пересувалися на велосипедах. З березня цього року, коли робота міліції налагодилася, Самооборона почала патрулювати у Львові не паралельно, а разом із органами порядку. Така співпраця триває досі. На скільки це збільшило ефективність міліції? – «Це, радше, полегшило їй роботу», – констатує один із самооборонівців Львівщини.
Якщо зважити практично, то ця співпраця більш корисна міліції, аніж Самообороні, адже останні усе роблять на волонтерських засадах. Щоночі чоловіки із Залізничної та Сихівської сотні збираються у Залізничному відділку міліції, де влада виділила їм приміщення. Тут у них інструменти для виконання своєї справи: спеціальний одяг, велика карта Львова, балончики із перцевим аерозолем, журнал для записів, агітки за вступ у Самооборону та Безпечне місто тощо. Після кількох хвилин зборів чоловіки йдуть до машин і виїжджають на патрулювання.
Разом із ними зазвичай їздить дільничний міліціонер, адже, як розповів рядовий самооборонівець Сихівської сотні Руслан, на законодавчому рівні їх організація є громадською ініціативою. Її учасники не мають права ні носити зброю, ні застосовувати фізичну силу. «Все, що ми можемо, – продовжує Руслан, – це зафіксувати правопорушення, зупинити громадян до початку конфронтації, а також викликати міліцію, якщо її з нами нема». Переважно, хлопці не дають можливості купувати алкоголь після 22:00 – адже це у Львові заборонено – а також шуміти, починати бійки. Якщо сутичка вже почалася – тоді, як каже Руслан, доводиться розбороняти: «Якщо відбувається серйозна бійка, то нема права стояти осторонь, бо споглядання – це на рівні сприяння насиллю, тож треба якось перешкодити, розборонити».
Однак, Самообороні часто трапляються і серйозніші справи. Нещодавно вони разом із ДАІ переслідували злодія на вкраденому авто. Зрештою, кілька чоловіків із різних сотень констатує, що у місті побільшало розбоїв та пограбувань. Наш співрозмовник вважає, що це пов’язано із нестабільною ситуацією в державі, мовляв, «війна все спише»: «Включається режим анархізму. Люди бачать, що особливо нічого не помінялося. Перший місяць були буцімто якісь натяки на те, що ми починаємо жити «по-новому», але з того нічого не вийшло. Побачили, що зверху помінялися люди, але система залишилася стара. Відповідно, це бачить і пересічний гопник, який думав, що за нього візьмуться, але тепер нічого не помінялося – ось і все». Він, однак, доволі категорично висловлюється проти припущення, що ситуація дестабілізується через наплив переселенців чоловічої статі зі сходу України. Хоча його товариш з іншої сотні майже переконаний, що саме через переселенців, у яких закінчуються гроші та їжа, і збільшується кількість злочинів.
Патрулювання відбувається щоночі. У Залізничній сотні, в мікроавтобусі якої поїхали і ми, ще з часу Майдану склалося так, що у ній є два десятки чоловіків, які за принципом ротації чергують по троє один раз на тиждень. Сьогодні ми їдемо із чоловіками, які вночі обороняють місто, а вдень вони є головним інженером, механіком та будівельником. Разом з ними також студент Роман, який спить по шість годин, вдень волонтерить у штабі Самооборони, а на чергування виходить не один, а три рази на тиждень.
Людей, які патрулюють Сихів та Залізничний район, не меншає. Чоловіки, які ще багато місяців тому взялися за цю справу, досі її виконують. Однак, з сумом констатують, волонтерів не більшає. Наразі, хлопців для нічного патрулювання цих частин міста, які, до слова, вони називають більш неспокійними від інших, вистачає. Проте в інших районах чергування відбувається не так регулярно. Зокрема тому Народна самооборона Львівщини заохочує долучитися до патрулювання міста нових волонтерів.
Варто зауважити, що не всі учасники Самооборони патрулюють місто вночі. Дехто, наприклад, із Сихівської сотні, просто час від часу, коли виникає потреба, залишає свої справи й займається іншим волонтерством. Люди, наприклад, розвантажують речі, зібрані по різних пунктах збору, й відправляють їх на потреби АТО. Крім того, кожних вихідних до кінця року волонтери будуть стояти у супермаркетах Львова та займатимуться збором продуктів і коштів для українських військових. Врешті, як зазначає один із самооборонівців, якби кожен робив програму мінімум і поводився максимально культурно, то іншим не потрібно було б патрулювати, та й країна була б у кращому стані.
«Якщо розібратися, – каже чоловік, – то реальна причина бардаку не в тому, що там зверху сидить дядя і не робить те, що має робити. Так, це одна з проблем. Але у під’їзді не він смітить, не він розбиває лампочку, не він хамить у маршрутці старшій жінці». Однак ситуація показує, що чергування потрібні. Проте не кожен повинен саме патрулювати вночі. «Якщо людина хоче щось робити – то вона бере і робить», – підсумовує чоловік.
Патруль Залізничної сотні встиг рушити й проїхати кільканадцять хвилин, як отримав повідомлення про викрадення автомобіля «Волга». На запитання, як слід реагувати на таке повідомлення, один із самооборонівців відповідає: «Їдемо, дивимося, якщо побачимо – передамо на ДАІ». Чоловіки згадують, що не так давно у них була «весела нічка», коли разом із правоохоронцями переслідували якогось вправного неповнолітнього викрадача, якому порівняно довго вдавалося уникати затримання. Проте, як розповідають самооборонівці, викрадень автомобілів у Львові побільшало: «Одного разу передали, що на Левандівці вкрали машину. Ми якраз їхали у ту сторону, почули, що машину затримали. Ми туди під’їхали, там був патруль, зняв покази, передав викрадача нам, а сам поїхав по наступних викликах. Ми ж доправили викрадача у відділ міліції».
Цієї ночі все відбулося трохи інакше: Самооборона прибула на місце, де вже були два патрулі ДАІ, які впіймали крадія. Про нього повідомили випадкові перехожі, які почули по рації про викрадення, запам’ятали прикмети автомобіля і так трапилося, що якраз його і побачили.
Із місця затримання викрадача, який дуже пручався, кричав, лаявся, намагався бити тих, хто його затримав, його повезли на експертизу аби визначити, п’яний він, чи ні. По дорозі до наркологічного диспансеру затриманий мало не вибив ногами скло автомобіля ДАІ, потім вдарив одного із працівників служби. У відділенні диспансеру він активно не хотів давати жодних показів, проте хлопці зі Самооборони були впевнені, що у затриманого кількість алкоголю чи інших речовин дорівнювала б більше 2.0 проміле при допустимому рівні 0.2 проміле. Така кількість, тобто 0.2, для чоловіка – це приблизно келих вина чи шампанського, 50 грам горілки або коньяку чи пляшка пива – щось одне із набору. При показнику 0.3 людина вже вважається такою, що перебуває у стані сп’яніння, тож 2.0 – це у 10 разів більше норми.
Щоб перевезти затриманого до відділку міліції, аби той не пошкодив авто, його помістили у мікроавтобус Самооборони – разом із ним їхало та тримало його три працівники ДАІ, а у салоні, крім волонтерів із сотні, був ще міліціонер. Коли викрадача автомобіля відвезли у відділ міліції, то у цій справі самооборонівці уже ніяк не могли допомогти, тож поїхали на наступний виклик. А їх тієї ночі було доволі багато: менш, ніж за півгодини, у Залізничному районі повідомили про три бійки. Самооборона вирушила за найближчою адресою. Там вже була чергова машина міліції, проте побачивши патруль, у складі якого був також міліціонер, чергова поїхала на наступний виклик.
На цілий район міста припадає одна чергова машина міліції. Часто викликів є більше, тож Самооборона допомагає правоохоронцям кількома речами. По-перше, машина самооборонівців із міліціонером – це, по суті, ще одна чергова машина. По-друге, якщо самообороні випало чергувати без міліціонера, то вони прибувають на підмогу до чергової машини; там міліціонери складають протокол, віддають затриманого самооборонівцям, які доправляють його у відділок, а самі їдуть на наступний виклик. Зрештою, частину роботи патруль самооборони робить сам.
Наприклад, попереджає бійки чи просить громадян не шуміти й не заважати іншим.
Прибувши на виклик про бійку, капітан міліції, який чергував із Самообороною, уже знав ім’я того, хто міг її почати. Його офіцер і гукав через двері на п’ятому поверсі багатоповерхівки. На жаль, ситуація там виявилась доволі поширена – у квартирі мешкає троє осіб, де один з них – чоловік – б’є своїх рідних, а вони бояться написати заяву. Постраждалі стверджують, що чоловік бив їх через ковдру – щоб не було слідів, тож очевидних доказів, окрім підозр, немає. Крім того, міліцію викликали сусіди, які почули крики. Тож міліціонерові залишається лише провести профілактичну бесіду та попередити чоловіка.
Патруль самооборони чекає на міліціонера біля будинку. Поки той проводить бесіду, волонтери, які патрулюють місто вночі, розповідають, що вони знають точки, де треба посвітитися, аби своїм перебуванням сказати: «Ми тут є, алкоголь продавати не можна, битися не варто». Коли офіцер повертається до машини, минає 1 година ночі, все спокійно, повідомлень поки що нема, тож усі їдуть пити нічну каву, аби зігрітися й відігнати сон...
Разом з Самообороною патрулював Маркіян Прохасько
