Про що мовчать переселенці у Львові?

3300 0
Чи звик Львів до переселенців і що далі? Чи є перспективи на те, щоб Львів прийняв мусульманську общину і побудував мечеть? Чому місто не потребує людей з вищою освітою, а двірників. 30 жовтня у Львові відбулася публічна дискусія на тему «Внутрішньо переміщені особи в Україні – від повної інтеграції до стигматизації». Захід організували головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк та директор ПО «Східноєвропейське співробітництво» Беатріче Белявців за підтримки Міністерства закордонних справ Литовської Республіки. Tvoemisto.tv подає ключові тези з виступів спікерів.
фото: legalclinic.com.ua, matematichka.at.ua

фото: legalclinic.com.ua, matematichka.at.ua

Марюс Януконіс, Надзвичайний та Повноважний Посол Литовської Республіки:

Україна стоїть перед великим викликом. Вона розміщує півтора мільйона переселенців. Міжнародна допомога недостатня в цьому напрямку. Зі свого боку, за останні 2 роки Литовська Республіка надала допомогу внутрішньо переміщеним особам (ВПО) більше ніж на 100 тис. євро. Ми обговорюємо інші проекти щодо допомоги їм та відбудування Донбасу. 

Беатріче Белявців, директор ПО «Східноєвропейське співробітництво»:

Особливо дивує інформаційний простір, в якому навіть, здавалося, у людей, яких ми знали, як дуже демократичних і прогресивних, з’являються критичні дописи. Створюється стигма: хто вони, ті переселенці сьогодні? Чи звик до них Львів і що далі? Чи є перспективи на те, щоб Львів прийняв мусульманську общину і побудував мечеть?

Тарас Возняк, головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї»:

Якщо з Донбасу тільки офіційно в Україну виїхало півтора мільйона людей, по суті відбувається розсмоктування людських ресурсів. З макроекономічної перспективи, ті регіони, які отримали переселенців, насправді виграли. Адже поїхали дієздатні особи, ті, які є рушієм будь-якої активності. Деякі університети здобули ще доброї професури.

Світлана Закревська, президент Донецької міської громадської організації «Альянс», Київ-Донецьк:

Коли ми переїхали в Київ, почали займатися проблемами переселенців. В пресі виливався великий  негатив на цих людей. Після круглих столів з медіа та владою, виявили, що 90% негативу йде не від пересічного громадянина - стигматизації починалася з того, що влада виявилася неготовою до належного прийому і підтримки переселенців. Моніторинг органів державної влади показав неорганізованість роботи, нестандартизовані процедури обслуговування, проблеми з реєстрацією, некомпетентність у фахових питаннях, відсутність інформації у відкритому доступі.

Арвідас Анушаускас, політолог, публіцист, член Сейму Литовської Республіки:

Литва проводить свою зовнішню і внутрішню політику стосовно України на основі принципів, викладених у резолюціях. Оскільки Росія перейняла права Радянського Союзу, литовці підраховують збитки від депортації і готові висунути рахунок. Україна теж має знати, у скільки їй обходяться переселенці.

Уся міжнародна допомога Україні удвічі менша за кошти, які виділила Європа на біженців з Сирії, хоча їхня кількість набагато менша. За статистикою, 95% сирійців отримують позитивну відповідь на свої заяви про статус біженців, тоді як українців – лише 5%. Якщо Європа береться вирішувати проблеми сирійських біженців, то не має забувати про внутрішньо переміщених в Україні.

Вероніка Міронова, журналіст, автор книги «Люди Донбасу»:

Стигматизація в Україні проявилася найбільш яскраво на переселенцях. ЗМІ сформували певний образ переселенця, дивного і незрозумілого, який перейняло саме суспільство. Це сприяло тому, що ВПО оцінювали не за їхні професійні чи людські якості, а за пропискою в паспорті. Міф про Донбас загалом перенесли на кожного окремого переселенця, незалежно від того, чи відповідає він тим критеріям. Втім з переселенцями в Україні з’явилася можливість сприймати кожну людину як особистість, незважаючи на міфи. Найбільш ефективним способом руйнації міфів є історії успішної адаптації переміщених осіб. Ці люди зможуть багато дати Україні. Вони отримали позитивний урок, бо в першу чергу, будуть ідентифікувати себе як українці. Ми 24 роки кажемо, що Україна різна, але зараз є нагода це інтегрувати.

Наталія Казьоннова, журналіст, керівник проектів ГО «Східноєвропейське партнерство» Кіровоград-Донецьк:

Місцеві громади виявилися неготовими прийняти таку кількість нових мешканців. Львів та область прийняли близько 10 тисяч вимушених мігрантів зі Сходу, коли Дніпропетровськ – до 200 тисяч. Зараз деякі люди повертаються, бо не змогли адаптуватися в новому середовищі і ніхто їм не сприяв. З самого початку переселенців з Криму сприймали як патріотів України, а з Донбасу – як сепаратистів. Це клеймо на всіх, хто виїхав з Донбасу.

Поширені міфи: Донбас не воює за себе і не чинив опір під час «русскай вєсни»; переселенці не хочуть працевлаштовуватися і соціалізуватися - знайти роботу важко в умовах кризи, будь-якою неможливо покрити оренду житла; переселенці приїхали з грошима; вони маргінали, грабують, не сплачують оренду. Кремлівські боти вдало переконали в цьому українців.

Катерина Настоящая, кандидат соціологічних наук, доцент НАУ, заступник голови ГО «Демократичні ініціативи молоді»:

Третина переселенців осіла в Донецькій та Луганській областях, бо в інших областях спрацьовують стереотипи щодо них. Вони досі перебувають в стані посттравматичного та стокгольмського синдрому (коли жертва виправдовує свого ката). У них немає ура-патріотизму, навпаки - відраза до держави через байдуже ставлення до них. Адаптація дітей переселенців відбулася успішно, без проблем. Щодо перспектив, то в більшості переважає непевність в майбутньому.

Станіслав Федорчук, громадський активіст, Львів-Донецьк:

Є кілька факторів, які підсилюють стереотипи. В медіа переселенців розглядають як суспільно-небезпечні елементи, нахабних, невдячних осіб, які не можуть самостійно вирішувати свою долю. Мову ненависті вживають безпосередньо в журналістських матеріалах, де багато оціночних суджень. Це негативна тенденція, яка може вплинути на стосунки місцевих громад та ВПО.  До того ж, відсутні державні інституції з питань переселенців.

Олександра Сорокопуд, заступник керівника західноукраїнського офісу ініціативи «Крим SOS», Львів:

Реєструють не всіх ВПО, а бідних, тих, хто звернувся за допомогою. Важливим є захист їхніх прав та відновлення справедливості. В Ізраїлі є гарна процедура стосовно інституціоналізації цього процесу. Якщо люди виїхала, не може користуватися своїм майном і не бажає повертатися назад, вона в обмін на права на своє майно отримує компенсацію від держави, щоб інтегруватися на новому місці.

Міжнародні організації покинули Львівську область і сфокусували свою увагу на першій лінії прийому. Залишились громадські організації, які не отримали структурної і ресурсної підтримки. Немає обласної стратегії та механізму співпраці, місцева спільнота втомилася приймати сім’ї ВПО.

Рустем Абелятіф, голова ради кримської республіканської громадської організації «Інститут громадянського суспільства:

Основна проблема кримської громади у Львові – збереження культурної, мовної, релігійної само ідентичності. Ми не хочемо загубитися у цьому світі. У Львові виникає когнітивний дисонанс: родина, яка прийняла мою родину, стояла у черзі і чекала людей з Криму. З іншого боку, тут мер говорить, що мене з трьома вищими освітами, колишнього урядовця він не може взяти на роботу, а якби я був двірником чи слюсарем, то би взяв. З Криму, Луганська чи Донецька приїхали не найгірші люди, але їм потрібно допомагати.

Підготувала Ірина Матвіїшин


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!