Фото: Гал-інфо
Сьогодні, 30 червня, у день народження українського політичного діяча, Головнокомандувача Української Повстанської Армії Романа Шухевича, його син Юрій Шухевич у інтерв’ю Tvoemisto.tv ділиться спогадами про батька та розповідає про пророчу зустріч з ним.
Читайте також: У парку Знесіння відкрили пам'ятний знак Романові Шухевичу. Фото
Коли Юрій Шухевич був малим, у селі Оглядів Радехівського району, де колись мешкали Шухевичі, часто збиралися також родини Старосольських та Рожанковських, які брали участь у визвольних змагання 1918-1919 років. Підтягувалась також інтелігенція з Радехова.
«Пам’ятаю, як батько звільнився з ув’язнення за Польщі, пам’ятаю Карпатську Україну, коли вся увага була прикута до подій на Закарпатті. До нас в село під вечір приходила газета і дідо (мамин батько – парох церкви в Оглядові Роман Березинський, – Ред.) сідав за стіл і перше, що читали, власне, про це», – згадує він.
А ще, згадує, як батько йому розповідав, що плакав, бо не міг у 1918 році піти на фронт. Тоді Романові Шухевичу було лише 11 років, а за вікном стрільці Галицької армії йшли на війну: «Але бачите, доля так розпорядилась, що дуже швидко він взяв зброю до рук і вже не випускав до кінця життя».
Із початку Другої світової війни родина Шухевичів оселилась у Кракові, де мешкала до квітня 1941 року. Це був нетривалий період, коли ледь не усі могли зібратися разом.
Батько та син – Роман та Юрій
Саме приклад батька вплинув на Юрія Шухевича найбільше. Він згадує, що тато був завжди дисциплінованим, підтягнутим: «Принциповий, відданий ідеї. Дуже і дуже…». Пан Юрій наголошує, що саме від батька залежало, чи залишатися в Україні, чи емігрувати.
«Батько був свідомий того, що перебування тут – це смертний вирок. Але він розумів, як людина обов'язку, що не має права покинути своїх вояків і мусить іти до кінця разом з ними. Так і сталося», – каже він.
Читайте також: Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька та Верховну раду
Юрій Шухевич згадує «пророчу» зустріч з батьком на Рогатинщині у 1947 році, коли підлітком втік з дитбудинку для дітей ворогів народу на Донбасі (сюди він потрапив у 1945 році, коли його відлучили від матері). Під час тієї зустрічі, каже Юрій Шухевич, він закрив для себе питання підпілля, бо «хто буде потім народ піднімати».
«Мабуть, це була найдовша наша зустріч – півтори доби. То було вперше, коли я з ним бачився з німецьких окупаційних часів», – уточнює він.
Потім ще була зустріч на кілька годин у січні 1948 року. Тоді Юрієві Шухевичу було 15 років і він відчував себе дорослим – не було часу на дитинство. «Усі знали, що таке підпілля, розуміли, що треба триматися», – каже він.
Детальніше про те, що вплинуло на Юрія Шухевича, якою була його родина, середовище його батька, і, зрештою, яким був Львів тоді і яким ця людина-епоха бачить його в майбутньому, читайте у матеріалі Tvoemisto.tv за посиланням.
