Психолог про рани війни і способи їх лікування

6861 0
Побачене на війні не може залишити людину такою, якою вона була раніше. Змін є чимало і далеко не завжди людина може впоратися з ними сама. Чому і як саме люди змінюються на війні, як правильно говорити із тими, хто повернувся із зони АТО, та як їх повернути до нормального життя? Відповіді на усі ці питання у розмові із tvoemisto.tv надав практичний психолог Центру психічного здоров'я при шпиталі Митрополита Шептицького Володимир Станчишин.

Про зміни після війни

Проблеми із тими, хто повернувся з АТО, безсумнівно, є. Хлопці, чоловіки, жінки, які повертаються з війни, мають проблему з контролем агресії, з тим, щоби пережити ті події, які відбувалися з ними під час воєнних дій. Життя до війни і після війни у людей дуже змінюється. Досвід, який вони здобули там, не може залишити людину незмінною. Але що саме змінюється, залежить від кожної окремої людини.

Змінюються цінності. Люди, які їдуть в АТО і бачать іншу реальність, починають усвідомлювати вагу життя, дуже гостро відчувають справедливість та несправедливість. Як поводити себе, як відноситись до грошей – ставлення до всіх цих речей змінюється. Люди починають розуміти, що втратити життя можна кожної миті, а чимало інших речей не такі важливі.

Про агресію

З одного боку, у тих, хто повернувся з АТО, дуже загострюється відчуття справедливості, бо там, на війні, вони бачили, що від того, як ти будеш себе поводити, залежить життя твоїх товаришів, і від того, як будуть себе поводити інші, буде залежати твоє життя. Тож будь-яку неправильну поведінку вони сприймають в штики, їм важко зрозуміти, що тут, в мирній частині країни, від цього не залежить життя. Агресію можуть викликати хлопці, що сидять в транспорті, коли жінки стоять, працівник ДАІ, що вимагає хабара, або інша несправедливість. З іншого боку, та злість, ті відчуття, які є в них, їх тримають, вони десь застрягли. Чоловіки, що повернулися з війни, соромляться сказати «мені боляче, мені соромно, мені страшно». А емоції нікуди не зникають. І якщо з’являється формальний привід для агресії, то вони його обов'язково використають.

Про веселощі під час війни

З одного боку, у нас війна, і треба всі ресурси віддати на те, щоб її виграти. А з іншого боку – життя продовжується. І треба зрозуміти, якщо в моїй сім'ї хтось помирає, а у вас завтра весілля. Таке життя. З одного боку, суспільство має бути толерантним до тих, хто повертається з війни. Але з іншого, ми не можемо сказати: «Ти повернувся з війни, то все тільки для тебе». Бо наше життя також є важливим. Ще один підтекст цієї ситуації – люди тут також у стресі. І ми робимо насправді те саме, що роблять військові на війні. Якщо військові для того, аби втекти від неприємних речей, п'ють, то ми поводимося так, наче війни немає. Це наш захист, тому що постійно думати про те, що в країні війна, дефолт, економічна криза,ми не можемо.

Але нам треба долати цей бар'єр між військовими та цивільним населенням, тому що ми насправді не є такими різними. І ті, хто повернувся, також повинен розвиватися і бачити перспективи. Військові мають показувати нам, що ми не можемо тільки закривати очі на війну. Ми мусимо щось зробити для них – волонтерити чи допомагати їм іншим чином. Ці два світи мають зійтися докупи.

Як правильно говорити з тими, хто прийшов з АТО

Ми повинні говорити не з «військовим», а з людиною. Ми ж не говоримо з усіма однаково, а підбираємо теми індивідуально до кожної людини. І бачимо за її мімікою, жестами, реакцією, чи правильно обрали тему. Адже військові усі різні. Наші чоловіки, які поїхали на війну, не народилися там. Вони мали свій характер, темперамент, свої душевні рани. Відповідно, вони повертаються з війни кожен різним. Насправді потрібно просто показати любов до людини, допомогти їй відчути себе у безпеці. Натомість для декого із військових треба встановити рамки. От наприклад, як розповідають, що військові їдуть у вагонах і кричить всім: «Я – герой війни». Ми маємо дуже чітко дати усвідомити такій людині: ми розуміємо, що ти повернувся з АТО, але ти не можеш себе так поводити. Комусь потрібне не співчуття, а розуміння того, що війна не має давати тобі вседозволеності. Якщо ми бачимо, що людина, яка повернулася з АТО, –  агресивна, ми маємо дуже спокійно, але досить твердо показати їй: «Я розумію, що тобі боляче, що ти відчуваєш несправедливість, але я не маю причетності до того, що з тобою зараз відбувається. Я хочу, щоб ти знав: я поважаю тебе, але ти не можеш на мене кричати, чи матюкати мене». Ми не маємо ні поклонятися людям, що були на війні, ані боятися їх.

Про ефективність лікування

Люди мають дві діаметрально протилежні думки. Одні не хочуть йти до священників, психологів, терапевтів, мовляв, бо ті нічим не допоможуть. А інші, які таки йдуть до них, – сподіваються, що їм мають зняти всі симптоми і повернути до попереднього життя. Насправді можна провести паралель із втратою близької людини. Вона завжди буде дуже болісною. Але як я буду жити із цією втратою? Чи я продовжу життя? Чи я буду постійно перебувати у цій втраті? Те саме відбувається з хлопцями, що повертаються із зони АТО. Повернення до нормального життя можливе – з пам'яттю про те, що було, з сумом, з болем, але без постійного переживання цього.

Час не лікує розлади. Як переконати людину звернутися до психолога?

Потрібно зрозуміти, що час не лікує розлади. Тому сподіватися, що мине рік чи п’ять років і воно минеться, марно. Якщо психіка людини не змогла впоратися із побаченим та пережитим, вона не відправила ці спогади у автобіографічну пам'ять, і людина постійно це переживатиме знову і знову.

Щоб переконати людину звернутися за допомогою, треба знайти час, коли людина буде спокійна. Варто сісти ввечері і сказати: «Слухай, я бачу, що ти не спиш ночами, прокидаєшся. Я також не можу біля тебе спати. Діти бояться того, що з тобою відбувається. Ти погано харчуєшся, постійно провалюєшся в якісь стани, яких я не розумію. Точно щось відбувається не так. Нам треба шукати допомогу. Є люди, які можуть надати цю допомогу. Якщо ти побачиш, що вони не допомагають, тоді ми будемо шукати інших спеціалістів, але ми мусимо щось робити». Варто сказати такій людині: «Я хочу, щоб наше життя було щасливим, бо я люблю тебе». Зрештою, кожна дружина чи мати, чи товариш зможуть добрати відповідні слова.

 

До Центру психічного здоров'я безкоштовно можуть звертатися учасники АТО, члени їхніх родин та близькі люди, а також учасники та сім'ї учасників Революції Гідності.

Адреса: м. Львів, вул. Озаркевича, 4, поверх 2

Тел: 032 253 86 52

098 27 45 691

У центрі окрім психолога працює духівник, соціальний працівник, а також психіатр.

Окрім того, у Львові та області діє кілька осередків, куди можуть звертатися за психологічною допомогою учасники АТО, а також їхні рідні і близькі. >Tvoemisto.tv зібрало перелік служб та їх адрес у Львові та Львівській області, де нададуть професійну психологічну допомогу або просто вислухають. 

Розмовляла Наталя Горбань, фото автора


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!