Батьки про систему Монтессорі
Ще їдучи до садка «Любисток» у маршрутці, ущент переповненій людьми, роздумувала як у такому транспорті їхати із дитиною. Але одразу помітила, що в салоні усім було не менше двадцяти і ще раз упевнилась, що переважно батьки обирають той садок, який ближчий, а не той, який кращий. Піднімаючись сходами до подвір’я садка, помітила маму, що тягнула за руку дівчинку років чотирьох. Та плакала і зовсім не хотіла до садка, а хотіла бавитись снігом. Розговорилась з мамою, бо цікаво було дізнатись, що батьки знають про систему виховання Марії Монтессорі, за якою працюють із їхніми дітьми. На мої запитання мама трохи здивовано запитала: «Монтесорі? Яке Монтессорі?… А, то мабуть оті якісь особливі іграшки, які деколи закуповують. А так, садок, як садок». Як тільки прийшла, одразу запитала у завідувача, чому батьки не знають особливостей цієї системи. Та усміхнулась і відповіла, що як і діти, так і батьки бувають різні. Дехто справді цікавиться, чим займається їх чадо у садку, а декому – просто через дорогу.
Розмова навколо свічки
Іду до першої групи і вже в коридорі складається враження, що дітей або немає зовсім, або їх дуже мало. Вже під дверима чую голос вихователя, який говорить напівшепотом. Дітей насправді виявилось у групі близько тридцяти, але вони всі тихенько сиділи у колі навколо свічки і слухали вихователя. Що одразу впадає у вічі – діти відповідають на запитання по черзі, підносячи руку, і зовсім не перебивають один одного, а тому і не створюють зайвого шуму. «Те, що діти чекають своєї черги, то одна із особливостей системи виховання Монтессорі, - побачивши моє здивування почала пояснювати психолог Оксана Пишник. - Адже базових розвиваючих ігор Монтессорі, теж є по одному примірнику. Тому діти мають бути готовими до того, що інколи треба зачекати». «А для чого в колі свічка?» – запитую у психолога. На що Оксана Пишник пояснює: зранку діти ще досить активні і їм важко заспокоїтись. Тому, коли вихователь бачить, що якась дитина робить багато зайвих рухів – просто підсуває до неї ближче свічку. Це допомагає дитині зосередитись і вона підсвідомо починає поводити себе так, аби не загасити свічки.
Читайте також: Коли мама йде. Репортаж з львівського дитсадка
Вільна робота
Після розмови діти одразу сідають на свої місця: хтось за столами, хтось на килимках, а хтось – в ігровій зоні. Після цього вони самостійно, знову ж таки по-черзі, обирають матеріал, із яким хочуть працювати. Протягом півтори години у них триває вільна робота. Разом із дітьми пішла обрати і для себе розвиваючий матеріал. Одразу помічаю, що іграшки розділені і лежать у відповідних їм зонах: зона практичного життя, сенсорна зона, математична зона, зона розвитку мовлення і, так званого, космічного виховання.
Для розвитку навичок практичного життя є багато матеріалів, які допомагають навчитись власноруч защіпати блискавку або ж «відкривають усі секрети» вдалої шнурівки взуття. У сенсорній зоні знаходжу багато матеріалів, що розвивають слух, дотик, силу натиску, вчать розрізняти кольори і. На секунду відволіклась і зрозуміла, що вже сама сиджу на килимку і намагаюсь знайти пари циліндрів на слух: поміж десяти циліндрів потрібно знайти один червоний і один синій, у середині яких однакова речовина, яка створює ідентичний звук, якщо його порухати. Поруч маленька Світланка збирала коричневу вежу із дерев’яних брусків для розвитку дрібної моторики. А серйозні «чоловіки» Андрій та Сергійко, які зізнались мені по секрету, що хочуть вже до школи, уважно вивчали дроби і вчились писати цифри на манній каші.
Вже згодом директор садка мені пояснила, що ці ігри не лише допомагають чимось зайняти дітей, але і покращують пам'ять і увагу, викликають інтерес до занять. Обираючи власноруч, чим вони сьогодні хочуть займатись, діти вчаться самостійності. «Ідеальною для роботи є різновікова група із двадцяти дітей», - каже психолог пані Оксана. Але пар взуття у роздягальні багато. Значить і діток тут значно більше.
Особливий підхід до особливих дітей
Пригадую той факт, що система Монтессорі передбачає наявність у групі дітей із особливими потребами і одразу запитую у психолога, чи вони таке практикують. Оксана Теодозіївна відповідає, що постійно у кожній групі є по дві таких дитини, але лише із тими діагнозами, які дозволяють їм перебувати серед інших дітей. Проте скільки я не придивлялась до поведінки дітей, ні в однієї із них не побачила якихось рис, які б одразу її виділяли із-поміж інших. Як пригадує згодом у розмові директор Світлана Назаркевич, що гостріше на появу дитини із особливими потребами у групі зазвичай реагують батьки, аніж самі діти. Каже, що часто вони зовсім не готові до того, що така дитина була поруч із їхньою.
На фото: Назаркевич Світлана, директор
Світлана Ярославівна каже, що робота із дітьми з особливими потребами нелегка, але дуже потрібна. Найбільшою проблемою називає те, що сьогодні немає лікарів, які змогли б чітко визначити, який навчальний заклад підходить для тієї чи іншої дитини.
Читайте також: Коли мама залишається. Репортаж з львівського дитсадка-2
Сенсорна кімната
Із далеку почула звук музичного інструмента і вирішила завітати на заняття музичного мистецтва. Але досить здивувалася, коли відчинила двері, а там – спортзал. Діти середньої групи бігали по колу під супровід бубна, за допомогою якого інструктор із фізкультури задавала ритм. «Я не люблю робити щось без результату, тому навіть застосування того самого музичного інструменту дітям не лише задає настрій, але і виховує ритм. – розповідає Василів Катерина, яка закінчила факультет фізичної реабілітації, але працювати вирішила із дітьми – Мені здається, що у такому віці діти повинні сприймати заняття із фізкультури, як гру, і вони не повинні викликали негативних емоцій. Аби заохотити дітей до занять ввожу елементи йоги і ну і, звичайно, сенсора кімната – то для них велике щастя».
На фото: Василів Катерина, інструктор із фізвиховання
Я одразу помітила, що спортивний зал поділений на дві зони. Як виявилось перша – для заняття спортом, а друга – для розвитку сенсорики. Тільки я зібралась краще дослідити всі коробочки і світильники в сенсорній частині кімнати, як інструктор затулила вікна цупкими шторами і ввімкнула сенсорне панно зоряного неба. І тут я пригадала всі казки разом, хоч ніколи їх надто не любила. Численні світильники, сидіння-хмари і басейн із кульками, що світяться, створюють атмосферу народження чуда.
Про садочкове весілля і пам’ятні моменти
«От як би ви прийшли вчора, то ще б встигли на моє весілля із Діаною» - ділиться зі мною найсокровеннішим Сергійко і захоплено дивиться на свою Діану, яка вища від нього ледь не на 10 сантиметрів. Та це його не засмучує а ні на мить. Діти залюбки розповідають про улюблені іграшки, успіхи у читанні і навіть переповідають секретні розмови батьків. Лише Олежик сидить трохи осторонь, перебираючи конструктор. Питаю у нього, що найбільше запам’яталось із життя в садку. «Як я малював листівку для солдат – навіть не роздумуючи, відповів хлопчик. – Я намалював їм танк, сніг, ялинку і небо таке голубе-голубе…»
Для того, аби дізнатись чим живуть сьогодні діти у львівських дитсадках, Tvoemisto.tv відвідало кілька дошкільних навчальних закладів міста із різними підходами до виховання. Ми вже розповіли про садок із традиційною у нашому розумінні системою виховання, яких у Львові більшість. Також ознайомили вас із програмою «Крок за кроком» та «Монтессорі». Отож, обирайте те, що найбільше підійде саме для вашої дитини.
Наталія Середюк
