Різдвяні традиції лемків

8202 0
Tvoemisto.tv у циклі «Живе Різдво» вже розповіло про різдвяні традиції бойків та гуцулів. Перед другим Святвечором ми розповімо також про Різдво у лемків.
Марія Янко. Із серії "Різдво на Лемківщині"

Марія Янко. Із серії "Різдво на Лемківщині"

Лемки

Святкування Різдва у лемків загалом відбувається за схожою схемою, що й на Галичині. Значно відрізняється лише різдвяне, а особливо святвечірне меню та ще деякі обряди. Якщо для гуцулів найголовнішою була худоба, без якої важко було уявити життя, то лемки на гірських схилах займалися передусім рільництвом. І вся святвечірня символіка, вся обрядовість - це прадавня обрядовість землероба. Бо надзвичайно важливою була земля й плоди, які давала саме вона. Святвечір - це був наче початок нового господарського року. Тому тоді також відбувалося ворожіння на майбутній рік про землю, худобу, здоров’я, про дівочу долю тощо.

До Різдва готувалися дуже ретельно, прибирали і навіть прикрашали хату, наприклад, стрічковими витинанками із паперу. Традиційною була ажурна солом’яна прикраса «павук», що кріпилась на сволоку. До речі, павука вважали оберегом від злого також індіанці в Америці.

До Святої вечері треба було приступати в чистоті. Тому з найдавніших часів побутував обряд ритуального очищення. Коли зійшла перша зірка, лемки вмивалися свіжою крижаною водою – отож для цього урочисто, родинно, з молитвою, а ще з хлібом, зі свічкою йшли до ріки або потічка.

Наступним урочистим обрядом було особливе «святкове», і навіть «магічне» годування худоби, і всієї живності, що була на господарстві та своєрідне закликання-заклинання, щоб худоба добре велася в новім році. Заходили зі свічкою чи лампадкою. Часто світло несла дитина – це було урочисто та почесно. Крім того, люди вірили, що на наступний рік дитина матиме щастя у пошуку грибів. Також худобі несли хліб і часник. Вірили, що часник не лише лікувальний, але оберігає від лихого. Щойно після вшанування худоби родина могла сідати до Вечері. Під час якої, до речі,  для худоби окремо відкладали по три ложки кожної страви.

Найстарший чоловік у родині урочисто вносив різдвяний сніп і встановлював його в куті. (Переважно це був необмолочений снопик вівса чи жита, перев’язаний перевеслом, без прикрас. На півночі Лемківщини до злаків додавали і квіти, свячені  лікувальні трави). Вносячи сніп, господар промовляв: «Христос ся раждає!» і вітав усіх віншуванням. За ним сини чи внуки несли солому та сіно. Висипали на підлогу грубу верству соломи, а на стіл – а іноді й на лавки – накладали сіно. Поверх сіна застеляли скатертину. Засвічували свічку, родинно клякали до молитви. Тоді закликали прийти на вечерю померлих з родини. А мишей, щурів і всяку нечисть просили не приходити ані в той день, ані цілий рік. Найстарший в родині складав побажання кожному, і тоді починали вечерю, причому кожен мав бодай спробувати всі страви. Святу вечерю починали із зубця часнику. А перед тим, як з’їсти, було навіть прийнято перехреститися тим зубком.

Лемки загалом були дуже близькі до природи. Крім ріллі багато господарів мали ще ділянку лісу. Лемки дуже дбайливо до нього ставилися, не спішили підтримувати «новомодну» традицію і рубати на Різдво ялинку, бо шкода. Правда, в деяких селах невелику ялинку здавна підвішували до сволока. Інколи, як-от в Брунарах,  вершечком донизу. А більш традиційно, але по-новому для Лемківщини, її почали встановлювати у селянських хатах у 20-30-ті роки ХХ століття.

Дуже архаїчним у лемків, як і у бойків, був ритуал використання на Святвечір залізних предметів, плуга. Ймовірно, ця традиція тяглася ще з доби, коли метал та реманент із металу був дуже цінним, й від нього залежало життя та прогодування сім’ї. Крім того, ці предмети мали свою символіку. Наприклад, ланцюгом зв’язували ніжки стола, щоб уся сім’я трималася разом і була в безпеці від всякого лиха.

За столом всі ділилися просфорою з медом і урочисто споживали традиційні страви. Традицію готувати кутю привезли на Лемківщину у 20-их роках священики та вчителі із Східної Галичини. Натомість найважливішою обрядовою стравою був різдвяний хліб (або три хліби). Страв могло бути і 12, і 7 чи менше. Передусім це: киселиця (вівсяний кисіль), своєрідний борщ, пироги з капустою й картоплю та з грибною підливою, солодкі пироги із сушеними сливами, ягодами, горох із капустою, квасоля з капустою, бобальки, узвар («юха»), гриби, оселедець. Лемківщина велика, отож і меню відрізнялося: десь були пісні голубці та пісні пампушки, десь – підбивані сливки…

Упродовж всієї вечері з-за столу ніхто не вставав. Лише господиня могла встати, якщо потрібно було подавати страви, які, однак, намагалися попередньо поставити у полі досяжності рук. Закінчивши трапезу, дружно колядували, а також і самі ходили колядувати. Ложки після вечері запихали до снопа за перевесло – щоб сім’я трималася купи. Діти тоді стрибали у солому і голосно квокали - щоб кури велися. Дорослі кидали у солому горіхи, цукерки, а діти радо їх шукали. Наприклад, у селі Бонарівка на Святвечір лягали спати усі на підлозі на солому – бо Ісус Христос народився на соломі.

На Різдво вранці лемки вмивались водою, в яку кидали монети - щоб бути в новому році щасливими, багатими, а головне - здоровими, «як пінязь». Перший день Свят минав у колі сім’ї, а вже на другий і третій радо ходили в гості. Починались колядки і вертепи. 8 січня був «вимітаний день». Це був час молодіжної забави. Хлопці приходили до дівчат на виданні допомагати їм вимітати солому в хаті. При цьому колядували, жартували, частувалися, робили довжелезні, багатометрові повересла з соломи. Ними довкола обмотували ворота, димар, дерева у садку.

Також читайте про різдвяні традиції бойків та гуцулів.

Підготував Маркіян Прохасько за розповіддю Анни Кирпан.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!