Фото: ukr-online.com
Хронологію було дещо порушено, адже народження дитини наступало після одруження. Отож і лекція почалась з цієї урочистої події, якій передував довгий процес знайомства і сватання.
- Хлопець не міг підійти до дівчини просто так. Познайомитися з дівчиною можна було на двох великих святах: На святі «Першої борозди», коли святкували настання весни та на осінньому святі «Дервіза». Крім того, перекинутись з дівчиною парою слів можна було біля фонтану, коли та набирала там воду.
- Всі дівчата до свого повноліття повинні були володіти всіма видами вишивок. У найбіднішої дівчини мало бути 120 вишивок.
СВАТАННЯ.
- Коли наречену вибрали, до неї посилали сватів – зазвичай, це були шановані чоловіки. Якщо вони точно знали, що буде згода, то хлопцю і свату нашивали 25 дрібних золотих монет. Отримавши згоду дівчини та її батьків, парубок офіційно отримував статус «нареченого» і мав право приходити до вікна своєї нареченої. Іноді хлопці були настільки нетерплячі, що розпилювали прути віконної решітки і потрапляли до кімнати нареченої. Зазвичай, в цей момент батьки знали про це, але робили вигляд, що вони сплять і вони нічого не чують.
- Аби одружитись, всі мали пересвідчитись, що хлопець і дівчина не є родичами у сьомому поколінні з боку батька або до 5 коліна зі сторони матері.
ВЕСІЛЛЯ.
- Урочисту подію зазвичай проводили восени і взимку. Тривала вона 3 дні. Починалась або в понеділок, або в четвер. Наречений і наречена святкували окремо.
- Дівчина з двома свічками мала обходити всіх гостей. Свічки при цьому мали бути обмотані золотим папером. Дівчата святкують весілля без чоловіків, зазвичай – вдома у нареченої.
- На другий день весільних урочистостей для нареченої висилали «тітоньок» з чоловічої сторони, вони приходили фарбувати нареченій кінчики пальців хною. Нічого спільного з індійським Mehendi ця традиція не має – кримсько-татарський візерунок на руці нареченої був абсолютно сакральним. Крім того, дівчині фарбували волосся і підрізали локони над вухами та завивали їх.
- Нареченого ж на другий день голили. Збирались всі друзі і родичі, навіть зі сторони нареченої – чоловічої статі. На вулиці. Збирались музиканти, особливо скрипаль.Голяр намилює щоки, а музиканту в цей час замовляють музику. Голять нареченого тільки тоді, коли лунає музика. Тривати це могло тривати більше п’яти годин.
- Якщо родичі зі сторони нареченого були доволі багатими – то вони влаштовували у селі різні видовища, наприклад, боротьбу на поясах або кінні перегони
- На 3 день наречений в кав’ярні приймав вітання від друзів, родичів та односельчан. Звичні подарунки: гроші, баран, кінь, вулики з бджолами. Ухилитися від привітання було абсолютно неможливо. Якщо хтось «привітав» недостатньо – це вважалось ганебним і такого чоловіка піднімали на сміх. Подарунки дарували лише чоловіки.
- Доки нареченому дарували подарунки, наречена сиділа в куточку і чекала на свого чоловіка. Стіни мали бути увішані тим, що наречена вишила.
- У посагу нареченої мали бути 9 обов’язкових предметів для майбутнього чоловіка (сорочка, штани, кісет для грошей/тютюну та ін.). Аналогічний подарунок мав зробити і наречений. Все, що чоловік дарував своїй жінці було інвестицією в їхнє спільне життя.
НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ.
- Якщо у молодят народжувався хлопчик – одразу йшли до батька дитини та до батьків жінки. Той, хто приносив таку добру звістку – отримував цінні подарунки.
- За традиціями перші 40 днів матір і дитину ізолюють від усіх сторонніх, крім найближчих людей, тим самим захищаючи їх від небажаних наслідків. За межі будинку мати вперше виходила на сороковий день, щоб набрати воду з джерела.
- Коли проходило 10 днів після пологів, відбувався обряд наречення імені дитини. Найчастіше ім'я вибирають мати і батько, але не можна давати дитині імена своїх батьків.
- Важливим був обряд обрізання, який робили хлопчикам віці 3,5 або 7 років (це мав бути непарний рік життя). Це вважалось великим святом і відбувались урочистості не гірше, ніж весілля
СМЕРТЬ.
- Тіло омивали і закутували в саван. Кожен з присутніх мав пронести ноші з тілом мінімум 40 кроків.
- Борг кожного мусульманина – бути присутнім на похоронах, але жінкам заборонялось приходити на кладовище.
- Борги покійного обов’язково треба було віддати до того, як його понесуть на цвинтар.
P.S.
Організаторами лекцій виступили громадська ініціатива «Крим SOS» та Офіс Ради Європи в Україні за підтримки управління культури Львівської міської ради, Першої львівської медіатеки, МО «Дзиґа», ініціативи «Е-97» та Вуличного університету.
Підготувала Аліна Швидко
Всі фото - з сайту Інформаційний центр кримських татар
