Фото: GETTY IMAGES, ВВС
Сьогодні, 27 липня, минає 20 років із дня Скнилівської трагедії, коли під час cвяткування 60-ї річниці 14 авіаційного корпусу ВПС України винищувач Су-27УБ влетів у натовп глядачів. Тоді в авіакатастрофі загинули 77 осіб, серед них 28 дітей, і постраждали близько 250 людей.
Тvoemisto.tv публікує три спогади очевидців тих подій.
Розділ 3. «Скнилівська трагедія» з книги «Не зрадь себе» (спогади мера) ексміського голови Львова Любомира Буняка:
«…Далі вже безпосередньо на летовище ми з дружиною та донечкою йшли пішки. Разом з нами йшло дуже багато львів'ян. Думаю, що на розрекламоване газетами «Високий замок», «Поступ» та іншими авіашоу прийшли тисячі мешканців міста та області. Ми йшли по дорозі. Над нашими головами, дуже низько, літав одномоторний спортивний літак. Мені особисто було від цього дуже неприємно, просто лячно. Підійшовши до трибуни, де вже були військові та запрошені гості, я попросив генерала С. І. Онищенка дати розпорядження, щоб спортивний літак не літав просто над головами людей. Він тут же по рації дав розпорядження – і літак одразу ж відлетів на злітно-посадкову смугу аеродрому.
На трибуні я зустрів багато знайомих, цивільних і військових, серед них були: командувач Західним оперативним командуванням генерал-полковник С. Чернілевський, генерал-майор Ю. Синенко, генерал-майор С. Климов та інші. Генерал С. Климов підійшов до мене і сказав:
– Любомире Костянтиновичу, на підльоті літак Су-27. Ви побачите, що він буде робити в небі. Це чудо-машина.
І справді, за декілька хвилин невисоко над злітно-посадковою смугою аеродрому з'явився літак. Він летів спокійно і майже безшумно. У кінці злітно-посадкової смуги злетів трохи вище, розвернувся і почав знижуватися. Мені здалось, що тепер почулось ревіння двигунів. Я не вірив, що літак падає доти, аж поки він не зачепив верхівки тополь, які росли неподалік. Далі, вже падаючи, зачепив літак Іл-76, який стояв на стоянці, і врізався в землю, при цьому вибухнув, піднявши стовп полум'я і диму. Трибуна, де ми стояли, розміщувалась на відстані 120-150 м від місця вибуху. Все це відбулось дуже швидко. Раптом почулись плач, крики, люди бігли від місця вибуху. Паніки не було…»
Бондаренко та Кузьменко. Хлопцям на той час було по 11 років і вони тоді нишком від батьків, з цікавості, побігли подивитися на літаки. Те видовище залишило у їхніх душах великий слід. Андрій Бондаренко намагається не згадувати ті події. У той день він втратив найкращого друга, з яким прийшов на авіашоу.
«…Зараз пам’ятаю лише, як стояв біля мосту, а потім сильний шум і темрява. Літак впав у кількох метрах від мене, а вибухова хвиля протягла кілька метрів, отримав травму голови…».
На летовище хлопчина прийшов у футболці мадридського «Реала». І коли всі телеканали світу показували сюжети про трагедію, іспанські футболісти побачили на екрані українського хлопчика у «їхній» формі. Вони запросили Андрія в Іспанію і звідти він привіз м’яч з автографами усіх гравців команди. Його зберігає і досі.
Військовий архієрей архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин тоді очолював Львівську єпархію і безпосередньо був присутній на летовищі в день катастрофи:
«..Так трапилося, що я був свідком цієї трагедії. Разом із командуванням і почесними гостями я перебував на трибуні, і, напевне, варто сказати, що коли наближався цей горезвісний літак СУ-27, то командувач повітряними силами генерал Стрельніков сказав мені: «Владико, через 2 тижні ми будемо на ньому літати», бо я просив дозволу і готувався до цього. І буквально через якусь хвилину трапилася трагедія. Постраждали тоді 77 осіб — ця цифра назавжди запам’яталась мені ще й тому, що Свята Біблія нараховує 77 книг.
Може, і не випадкова ця цифра, але трагедія свідчить про те, що через недбалість, через злочинну безвідповідальність – навіть так я би сказав – трапляються такі страшні речі.
Не було б, можливо, так прикро, якщо б катастрофа була неминучою – буває таке, чи відмова техніки, чи стихійна біда, чи якийсь інший чинник… Та це трапилося, кажучи мовою народу – через дурість. І від цього – вдвічі, утричі тяжче.
Кожна трагедія, кожна смерть людська, а, тим більше, масова, – це страшна річ. Але коли стаєш свідком цього, ще й залишаєшся живим, – це, напевно, ще важче переживати. Тому я завжди молюся за жертв Скнилівської трагедії…»
Зазначимо, що до відповідальності за трагедію притягнули 10 осіб. Осіб, причетних до авіашоу, та льотчиків визнано винними у скоєнні аварії через недбалість та невиконання плану польоту. До 6 років тюремного ув'язнення засудили генерал-майора Анатолія Третьякова, який виконував обов'язки командувача 14 АК. Також 5 років отримав керівник польотів із землі підполковник Юрій Яцюк. Льотчик Володимир Топонар отримав 14 років ув'язнення, а льотчик Юрій Єгоров – 8 років.
