фото: www.ex.ua
Миколайчука називали аристократом духу, блискучим самородком, а радянська влада оголосила «неблагонадійним» та «націоналістом». Тим не менш, без зірки минулого століття не проходив жоден радянський фільм, Миколайчук став своєрідною обов’язковою складовою вітчизняного кіно 60-70-х років.
Український актор народився у багатодітній сім'ї у селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області. . Акторським мистецтвом Миколайчук захопився з самого дитинства: у 12 років грав у сільському самодіяльному театрі. У кіно дебютував ще студентом - у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє». Загальне визнання і любов кіноглядача актор отримав після ролі Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у картині Сергія Парджанова «Тіні забутих предків».
Фото: films.com.ua
Оператор «Тіней…» Юрій Іллєнко згадував пізніше, що Миколайчук з'явився, коли всі актори вже були затверджені. «Івана дуже рекомендував його вчитель Віктор Івченко… Сергій Параджанов попросив мене, оператора фільму, провести суто формальну пробу. Але сталося по-іншому. Те, як зажив Миколайчук перед камерою, до цих пір приголомшує мене при одній тільки згадці про це. Я кинувся з павільйону слідом за Параджановим, повернув його. Через якусь чверть години Іван був затверджений на роль прямо на знімальному майданчику», – розповів в одному з інтерв'ю Ільєнко.
«Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко», – так про Миколайчука сказав Сергій Параджанов.
Шевченківською премією його нагородили посмертно, а звання народного Іван Васильович так і не отримав. Однак і без цього став улюбленцем глядачів.
Серед інших відомих робіт Миколайчука – «Білий птах з чорною ознакою» (1970), «Пропала грамота» (1972), «Вавилон ХХ» (1979) – власний фільм Миколайчука як режисера. «Вавилон ХХ» був справжнім вибухом в українському кіно. Він увібрав в себе все найкраще, що міг йому дати Миколайчук-актор (Фабіан), Миколайчку-сценарист, Миколайчук-режисер і Миколайчук – автор музичного оформлення. У 1980 році кінострічка була відзначена призом «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Фото: promin.cv.ua
У 1983 були написані «Небилиці про Івана», а у 1984 режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку «Небилиць» було дозволено тільки восени 1986 року. Через важку хворобу розпочати зйомки фільму він так і не зміг. Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало.
Багато хто вважає його найбільш видатним актором в історії українського кінематографа. Він надихав українських художників, акторів, співаків та письменників того часу, які шукали українські корені і колорит у радянську епоху.
Пропонуємо переглянути 4 яскравих та зовсім різних образів Миколайчука та самим надихнутися талантом видатного українця.
Іван Миколайчук у фільмі «Анничка» в ролі Романа Деміша, нареченого Аннички – молодий гуцул, який став німецьким поліцаєм і охоронцем у таборі для військовополонених
Іван Миколайчук у фільмі «Хвилі Чорного моря» у ролі Терентія
А тут Миколайчук зіграв десантника Вакулу у фільмі «Про Витю, про Машу и морскую піхоту» (1973)
У стрічці «Тривожний місяць вересень» Миколайчук – зовсім інший. Красень-актор перетворився на юродивого Гната. І глядач вірить йому, бо Миколайчук завжди справжній.
За матеріалами: uamodna.com, espreso.tv, cultprostir.ua.
