Сьогодні річниця Львівського псевдособору, який «ліквідував» Берестейську унію. Як це було

1051 2
Собор ініціювали радянські спецслужби у 1946 році.
фото: Збруч

фото: Збруч

З 8 по 10 березня 1946 року у соборі святого Юра відбувався так званий Львівський псевдособор, не визнаний Ватиканом і скликаний згідно з планом НКВС СРСР із ліквідації Української греко-католицької церкви. Його ініціювали три священики: Гавриїл Костельник, Михайло Мельник, Антоній (Пельвецький) як представники трьох єпархій Галицької митрополії — Львівської, Перемиської і Станиславівської. Оскільки на соборі не був присутній жодний єпископ УГКЦ, він вважався неканонічним зібранням. Відповідно ні УГКЦ, ні вся католицька церква не визнають його.

Антоній (Пельвецький), Гавриїл Костельник, Михайло Мельник. Фото: Збруч

Постанню ініціативної групи і скликанню «собору» передував масовий фізичний і моральний терор органів НКВС у 1944-1946 роках над усіма ієрархами греко-католицької церкви в Галичині на чолі з митрополитом Йосифом Сліпим — і засудження їх таємним судом у Києві в березні 1946-го на довгострокове ув'язнення або заслання до таборів примусової праці. «Собор», в якому взяли участь 216 представників місцевого духівництва та делегація московської патріархії, одностайно ухвалив рішення за ліквідацію Берестейської унії 1596 року, тобто розрив з Ватиканом і возз'єднання з Російською православною церквою.

Про події Львівського псевдособору у своїй книзі «Діялог лікує рани» розповідає Глава УГКЦ блаженніший Святослав Шевчук, передає Інформаційний ресурс Церкви.

Читайте також: Блаженніший Святослав презентував у Львові свою книгу «Діялог лікує рани»

У квітні 1945 року арештували всіх наших єпископів, настоятелів монастирів і священиків – відомих лідерів духовенства. З деяких греко-католицьких священиків створили так звану ініціятивну групу. Комуністична влада визнала членів цієї групи єдиними легітимними представниками Греко-Католицької Церкви. Згідно з радянськими законами, це означало, що інших представників Церква не має, а ті, хто не скорився, не є членами Церкви. Згадана група почала агітувати за розірвання зв’язків з Папою та приєднання до Російської Православної Церкви.

Один з учасників псевдособору розповів мені, якого гротескного вигляду набув ліквідаційний процес: «Якось увечері до мене на парафію приїхали енкаведисти й запитали: "Ти вже отримав документ від Костельника?" Я не мав. "Тоді йдеш із нами", – сказали. Костельник був одним з лідерів ініціятивної групи. Тієї ночі до в’язниці привезли й замкнули в камерах половину священиків нашого деканату. Ми не знали, що станеться з нами завтра. Цілу ніч священики сповідали один одного, бо думали, що наступного дня всіх уб’ють. Уранці нас посадили на вантажівки й відвезли до собору Святого Юра у Львові. Там нам сказали: "Якщо будете голосувати так, як треба, – повернетеся додому"».

«Багато хто проголосував "так, як треба", щоб повернутися додому. Щоправда, ми не підписували жодного документа. Не мали також уявлення, що робити далі. Ми усвідомлювали, що йдеться про відділення від Католицької Церкви, але ніхто не сприймав цього серйозно». Таке повідомив мені про ті події один з учасників псевдособору, який був тоді молодим священиком.

Читайте також: Блаженніший Святослав: Бути собою — це бути справжнім

Влада зорієнтувалася, що жоден з отців нічого не підписав, тож згаданого священика змусили написати текст декларації. Цей священик розповів мені також, як події розгорталися далі: «Я підготував такий документ і задоволено подумав, що навіть Папа ще сьогодні міг би підписатися під ним. Його текст звучав так: “Ми, нижчепідписані, висловлюємося за примирення між Католицькою та Православною Церквами”». І всі підписалися під ним. Приїхав Костельник і сказав, що декларацію побачив офіцер НКВД і вирішив, що такої заяви недостатньо та що треба чітко написати, що ми виступаємо за ліквідацію Греко-Католицької Церкви та приєднуємося до Православної Церкви. Однак за хвилю махнув рукою і промовив, щоб залишити все так, як є».

Значна частина тих, хто перейшов до Православної Церкви, невдовзі втратила можливість виконувати душпастирські функції, адже й саму Російську Православну Церкву було майже повністю знищено, і сфера її діяльності стала дуже обмеженою.

Коли ж 1953 року помер Сталін і з в’язниці повернувся єпископ Миколай Чарнецький, чимало тих священиків, які після псевдособору приєдналися до Православної Церкви, приходили до нього на сповідь. Він відпускав їм гріхи та знову приймав їх до Греко-Католицької Церкви, завдяки чому вони наново ставали її дуже важливою частиною.

З одного боку, це були важкі часи, а з другого – період, коли наша Церква справді зміцнювала власну ідентичність.

Ані сталінські репресії, ані депортації, ані інші переслідування не знищили нашої Церкви як цілості. Коли за часів Михайла Горбачова розпочалася перебудова, ми стали одними з перших протагоністів демократизації, вима­гаючи громадянських прав і власної держави.


Читайте також:

Коментарі (2)

Додати коментар
8 Березня, 2019 22:49
Назарій О дивись, вже троль українофобський у коменти прилетів. Мабуть, нащадок тих, хто у 46-му намагався знищити нашу Церкву і нашу ідентичність. І далі розбрат намагається посіяти. Досвідос, аміґо, вертайся у свій Ростов!
8 Березня, 2019 19:33
Мелхиседек Самый страшный враг Украины, отнюдь не агрессия Путина, не Кирил с его РПЦ или даже УПЦ МП. Но самый страшный враг Украины, как ни страно это прозвучит, даже не УГКЦ и ПЦУ, но тот, кто собсвтенно и представляет собой двух антогонистов УГКЦ и ПЦУ. Нет никаких сомнений, что Шевчук и Филарет - это два заклятых даже не друга, но ещё больше чем два заклятых врага, которые ничего общего в себе, а значит и ничего хорошего для Украины не несут. Декоративная фигура Епифания - это даже меньше чем ничего, просто заставка для ПЦУ в фейсбук!!!!!!!