(Сумнівне) щастя жити в центрі Львова

7430 1
Три типи мешканців львівського середмістя, різниця між підприємцями та авантюристами і конфлікти через відсутність комунікації. Як, розвиваючи туризм, не перетворити історичну частину міста на «діснейленд»?
фото: inlviv.in.ua

фото: inlviv.in.ua

Днями Німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ оприлюднило статистику соціальних опитувань мешканців центру Львова, зібрану за допомогою українського центру вивчення громадської думки «Соціоінформ». Згідно з результатами дослідження, 91% мешканців задоволені життям у старій частині міста. Віталій Анісімов із вулиці Вірменської належить до незадоволеної меншості:

– Наш будинок був дуже красивий, його збудував для себе вірменський священик, – розповідає чоловік. – Ми жили дружно, разом робили ремонт, замінили електрику, труби в будинку. Але з’явилися двоє підприємців. Один вивалив вікно, пробив двері, не спитавши мешканців. Нам весь час казали, що документи «будуть завтра», а тим часом наш будинок обвалюється в підвал. Ми судилися п’ять років, виграли три суди, де жодного разу не з’явились відповідачі. Я – мешканець старого міста в четвертому поколінні, й через те, що якийсь підприємець викупив кімнату й хоче зробити бар і магазин, маю звідси переїжджати? З якого переляку? Я люблю своє місто, мені подобається центр.

Націлений на туристів бізнес – кав’ярні, ресторани, сувенірні крамниці – поступово заселяє будинки середмістя. Викликом для Львова стало збереження балансу, аби, задовольняючи потреби туристів, не втратити мешканців центру й не перетворити його на «діснейленд» для приїжджих. Про проблеми та шляхи до порозуміння бізнесу, влади й мешканців середмістя говорили під час дискусії «Життя в історичній частині Львова: перевага чи недолік?», організованої платформою «Твоє місто Львів».

Залишенці старого Львова

Мешканці центру називають головними проблемами аварійний стан будівель, загазованість повітря й галас. Нікос – ресторатор, давно працює у Львові й мешкає саме у середмісті. «Я не можу спати, й шумоізоляція на вікнах не рятує, але таке є туристичне місто», – говорить Нікос. Те, що зорієнтований на туристів бізнес витісняє з історичної частини Львова аборигенів, він пропонує прийняти як даність: віддати всі перші поверхи будинків під ресторани й крамниці, другі – під хостели.

– Куди піде турист, який приїхав до Львова? – переконує Нікос. – Далі готелю «Львів» нічого немає. Від вулиці Лесі Українки до коня Данила Галицького – це для нього весь Львів.

Ресторатор нарікає на мешканців будинків у середмісті, які конфліктують із підприємцями, вимагаючи, наприклад, не шуміти після дев’ятої години вечора. І не розуміє, навіщо ці люди тримаються за свої квартири: «В центрі дуже мало зелені, багато каменю. Я б на їхньому місці виїхав із центру й жив би в гарному районі біля парку».

Багато хто так і робить. На Площі Ринок і прилеглих до них вулицях дедалі меншає мешканців. Проте частина залишається навіть попри спокусливі пропозиції підприємців та погані комунальні умови. Архітектор Наталя Зінчук поділяє людей, які живуть в історичній частині Львова, на три групи.

«Перша – ті, хто дбає про свої оселі та пишається тим, що живе в пам’ятці, – пояснює вона. – Друга – ті, хто отримали житло у спадок, не мають грошей на ремонт або реставрацію і просто доживають там свого віку. Вони нікуди не хочуть переїжджати – навіть діти їх не переконають. І третя категорія – люди, які зрозуміли, що їм трапився джекпот. І дуже бояться прогадати».

Люди з першої категорії готові не лише об’єднуватись і долучатись до відновлення історичних приміщень, але й знаходити порозуміння з підприємцями, якщо ті йдуть на контакт і діють цивілізовано. Друга і третя категорія часто створює підприємцям проблеми.

Підприємцям і мешканцям важко бути в одному човні

За два роки відсоток мешканців середмістя, задоволених зростанням кількості ресторанів і кафе, зменшився з 70,3% до 57,7%. Незадоволених стало на шість відсотків більше. Андрій – підприємець, що працює в історичній частині Львова – регулярно стикається з незадоволенням сусідів, коли орендує та реставрує приміщення. Каже, що, хоч 99% скарг безпідставні, вони все ж можуть зіпсувати життя.

– Скарги йдуть на урядову лінію, до міського голови та інших інстанцій, звідки їх зазвичай спускають до ЛКП, щоб розібралися. Наприклад, мешканець, який жив у будинку з 50-х років, виступав проти відновлення фасадного входу, який там був до війни. Була скарга, що ми замурували віддушини, хоча насправді вони були нижче рівня тротуару. Є презумпція вини підприємця. Доводиться витрачати багато часу на те, щоб довести, що я все зробив правильно, – нарікає Андрій. Він уважає, що бізнесу й мешканцям бракує комунікації – безпосередньої, а не через органи влади.

Найчастіше, за словами керівниці управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілії Онищенко-Швець, мешканці погоджуються на ремонт і облаштування ресторану, аж поки перед будинком не виникне літній майданчик і не почне лунати музика. Такий досвід має й реставратор Андрій Левицький: десять років тому, акуратно оформивши всі документи, він провів реставрацію та підготував ресторан до відкриття без жодних непорозумінь із мешканцями будинку. «Коли ресторан почав працювати, пішли скарги. Писали всюди, долучали сфальшовані документи. Приходила комісія й показувала незрозумілі ксерокопії фотографій: мовляв, ви тут зруйнували склепіння», розповідає він.

Утім, побоювання мешканців не можна назвати безпідставними. Відсутність довіри часто починається з того, що підприємець приходить на громадські слухання з готовим пакетом документів на реконструкцію й реставрацію, й мешканці розуміють: їхньої думки не спитали.

– В мене був досвід, коли підприємець перед початком будівельних робіт зібрав усі документи, провів дослідження й лише потім звернувся по дозвіл, – каже юрист Руслан Серцелевич. – Єдиний приклад за сім років.

Архітектор Марко Савицький каже, що реставраторів у Львові часто оцінюють саме за вмінням обійти закон. «Нам часто викручують руки, щоб ми знайшли компроміси з законом», констатує він. Хоча сам Савицький має досвід успішного порозуміння мешканців і підприємців.

– Розумний архітектор доносить необхідність покращення будинку до підприємця,  а мешканцям доводить, що підприємець – не ворог, і можна не доїти його, а зробити партнером у покращенні умов. Кошти, необхідні для реставрації будинку, великі – з семи квартир їх не зібрати, тому співпраця з підприємцями – єдиний шанс, – говорить він.

Людей, які свідомо йдуть на конфлікт із сусідами та ігнорують правила, він називає не підприємцями, а авантюристами: «Підприємець – це той, хто прораховує свої кроки наперед і створює умови, щоб люди до нього йшли. Він не відгороджує свій шматочок фасаду. Я бачу, що бізнес стає соціально відповідальнішим, але у випадку, коли мешканець каже я не хочу того бару, а підприємець – а чого я буду питати мешканців?, усе вирішує закон».

Спільна власність і спільна відповідальність

Торік 3% будинків у середмісті мали об’єднання співвласників. Іще 4,8% перебували в процесі створення об’єднання. 54% тих, хто не вважає за потрібне створювати ОСББ, посилаються на нерентабельність об’єднання у невеликих будинках, 21% на незацікавленість сусідів.

– Сьогодні створити ОСББ ми не беремося, – говорить мешканка історичного району міста Ксеня Курилишин, яка багато років працювала у Львівській міській раді. – Ми живемо у величезному будинку, але свідомих і активних мешканців, готових управляти ним і витрачати на це свій час, знайти важко. Проблемою є й помешкання, що стоять порожніми, а їхні власники не хочуть вкладати в них ані душі, ні грошей, чекаючи на зміну ситуації на ринку, щоб вирішити, інвестувати в них чи продавати. Таких квартир у будинку половина.

Коли активні мешканці будинку взялися за власний кошт робити ремонт вікон і сходів, сусіди були впевнені, що це повинне робити ЛКП. «Сусіди сказали, що їх не влаштовує колір, у який ми пофарбували двері, тому назустріч нам вони не підуть, розповідає Ксеня Курилишин. – Коли постало питання встановлення ліфту, ми готові були зробити це своїм коштом, але сусіди з другого поверху сказали, що їм це не потрібно».

У будинку на сім квартир, де мешкає Тетяна Вибрановська, ОСББ створили ще 2006 року. «Ми почали з ремонту, починаючи від даху й закінчуючи каналізаційними трубами, яких уже, можна сказати, не було, розповідає жінка, яка очолює об’єднання співвласників свого будинку. GIZ нам дуже допомогло, зокрема, виробленням документів для ремонту. Відновили браму, яка прикрашає наш будинок, і балкон, який був в аварійному стані. Всі основні роботи ми закінчили».

упорядкований дворик на вул. Кониського
(фото: urban-project.lviv.ua)

На думку депутата Львівської міської ради Сергія Іваха (фракція Блоку Петра Порошенка), місцева влада повинна виділяти більше грошей на відновлення житла в середмісті. «У Галицькому районі на ремонт житлового фонду виділяють приблизно 12 мільйонів гривень на рік. Це дуже мало. В центрі живуть переважно люди похилого віку, які прожили тут усе життя, й пояснити, чому вони, сплачуючи все життя комірне, мають ще й витрачати свої гроші на ремонт, їм складно», захищає він виборців.

За статистикою торік 56% мешканців центру міста були готові вкладати власні кошти в ремонт і реставрацію будинків, у яких живуть. Навіть 500 гривень – мінімальний внесок, що його сподівається GIZ від власників житла, яке пропонує відреставрувати – для багатьох виявляється завеликим. Ксеня Курилишин вірить, що ця проблема почне вирішуватись, коли зміниться покоління власників помешкань в історичній частині міста. Адже утримувати квартири в старих будинках дорого, тож із часом залишаться ті, для кого мешкати в центрі справді важливо, і об’єднають зусилля для відновлення своїх будинків.

Юрист Руслан Серцелевич має ще одну пропозицію: розповісти мешканцям кожного історичного будинку про його минуле, зібравши інформацію в міському архіві. Він упевнений, що люди ретельніше дбати про пам’ятки, знаючи їхню історію.

Як у гонитві за туристом не втратити львів’янина

За статистикою GIZ, торік 20,8% власників і 55% орендарів квартир у центрі міста хотіли б переїхати в інший район. Найпоширеніші причини – поганий стан будинку і гамір. Відмовився від ідеї жити в середмісті й Марко Савицький:

Я безапеляційно хотів жити в центрі, але маклер запропонував мені подивитись квартиру в новобудові біля Стрийського парку. Там я зрозумів, що життя в центрі – це компроміс. Місто міняється: колись там було тихо, тепер гамірно. Ми обрали кращі умови життя, але не втратили свій Львів, де буваємо щодня.

Він уважає, що орієнтовані на туристів заклади й культурні події слід виносити за межі історичного центру, розвантажуючи його. Тоді «процеси в центрі нормалізуються самі, бо гроші люблять спокій». Руслан Серцелевич погоджується: насичене життя центру слід врівноважити створенням громадських просторів, осередків культурного життя та відпочинку в інших районах міста. Одним із таких місць, за словами Сергія Іваха, має стати площа Святого Теодора.

вулиця Вірменська (фото: Вікіпедія)

Про вихід за тісні межі середмістя варто подумати й підприємцям. «Підприємництво – це не тільки відкрити генделик», – суворо нагадує їм Віталій Анісімов із Вірменської.

– Ми не хочемо, щоб Львів утрачав туристів, і не хочемо, щоб центральна частина залишилась без мешканців, – резюмує Лілія Онищенко-Швець. – Цю істину ми зрозуміли, працюючи з GIZ. Бізнес переконував нас, що треба перетворити центр на місце для туризму. Але місто цінне тим, що можна, зайшовши на подвір’я, побачити, як сушиться білизна, побачити кота чи пса

– Туризм – це те, що годує місто. Але це палиця з двома кінцями, – додає Наталя Зінчук. – Коли ми заселимо центр лише бізнесом, щоб годувати туриста, ми можемо позбутись первинного мешканця – людини, яка має ментальний зв’язок із будинком. Тільки така людина може дбати про будинок і зберегти його для дітей і внуків. Важливо зберегти баланс, щоб ми самі почувались повноправними мешканцями міста. 

Твоє місто


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (1)

Додати коментар
30 Квітня, 2017 13:19
Jiry Тим мешканцям, що не мають грошей раджу здавати помешкання в оренду. А зняти квартиру дешевше. На різницю-жити. Не продавайте! Скоро ціни підуть догори. Тільки війна закінчтьься!