Таня Малярчук про український Відень та австрійський Львів

5615 1
Письменниця Таня Малярчук — у своєму останньому інтерв’ю — розповіла про естетичні, культурні та соціальні враження й пережиття від міста Відень. Вона розповіла, чим цей досвід відрізняється від досвідів життя в українських містах. Також ми говорили про балкони, рай, велосипеди і “чи буде у нас все добре”?
Фото: Маркіян Прохасько

Фото: Маркіян Прохасько

Ти зараз живеш у Відні. Тобі він подобається?

Дуже.

Чому?

У мене є багато своїх теорій, але, по-перше, це місто не може не подобатися. Я знаю людей, які приїжджають до Відня й кажуть, що він консервативний, не цікавий. А містом світу є Берлін. Мовляв, це культурна столиця і там жити найкраще. Але Відень дуже близький мені як галичанці. Все-таки я відчуваю історичний зв’язок. Але головне: Відень мені подобається, а причини мені не відомі. Так як не можна пояснити, чому ти любиш або не любиш людину. Про неї можна сказати, що вона гарна, відповідальна, на неї можна покластися, симпатична, багата, розумна, але все-одно ти її або любиш, або не любиш. Таке ж у мене з Віднем.

 

Від редакції Tvoemisto.tv: Відень столиця Австрії. Населення міста та його околиць 2 мільйони людей. Його площа 415 кілометрів квадратних. Поділяється на 23 адміністративні райони бецірки (bezirk). Для порівняння Київ має населення 2 мільйони 884 тисячі людей, його площа 835 кілометрів квадратних. Місто поділене на 10 районів. Населення Львова 730 тисяч людей. Він займає площу 182 кілометри квадратні, а кількість районів 6.

 

Який у Тебе вид з вікна?

Моя квартира у будинку на розі. З неї є вид на дві вулиці. Одна з них — вулиця Митців, а інша — вулиця Сірого Чоловіка. Коли я дивлюся на цю вулицю, то бачу незрозумілі офіси, а внизу — підозрілий турецький бар для куріння кальяну. З іншого боку моєї квартири видно соціальне житло — п’ятиповерхівку, збудовану для робітників за часів червоного Відня у 20-тих - 30-тих роках ХХ століття. Мешканці того будинку — мої сусіди, я часто бачу їх через вікно. Мені здається, що я вже навіть знаю їхні історії життя. Наприклад, є одна дуже повна жінка, яка постійно дивиться телевізор — з 6 ранку до 11 вечора. А її чоловік дуже худий і завжди п’яний. Так вони живуть, ніколи не виходять на вулицю. Я уявлення не маю, звідки вони беруть їжу. А ще у них є кіт та білий пес, який часто дивиться через вікно на мене, а я — на нього.

 

Львів подібний на Відень?

Так, звичайно, що подібний. Перш за все своєю архітектурою. Тобто коли ти не знаєш австрійців, не знаєш їхньої структури суспільства, їхнього менталітету, коли ти приїжджаєш як чужий, то бачиш фасади. А вони дуже схожі не лише на Львів, а й на Івано-Франківськ. Звичайно, що 70 років російського комунізму наклали свій незгладимий відбиток, який неможливо забрати. Адже цей відбиток залишився не лише на фасадах, але і в головах. Всі ці жахливі львівські окраїни міста. Я не львів’янка, але за ті кілька разів, коли я бачила оці Сихови, район Стрийського автовокзалу — мені це все однакове. Я вірю, що вони різні, але на перший погляд вони всі однаково жахливі. Ці будинки вже апріорі страшні — вони є тільки там, де були комуністи. Навіть соціальне житло у Відні виглядає інакше.

Зліва - Львів. Справа - Відень

 

 

Яке українське місто Ти найкраще знаєш? Франківськ і Київ? Чим вони відрізняються?

Це дуже слизькі теми. Київ я терпіти не можу, але це моє внутрішнє: я не пасую Києву, а Київ — мені, не зійшлися ми характером. Мабуть, через його бездушність, а також тим, що він не комфортний для життя. Навіть те, скільки часу потрібно витратити, щоб дістатися із пункту А в пункт Б. У Києві нормально не працює громадський транспорт, за винятком тих нещасних трьох гілок метрополітену. Також Київ був мені чужим через його доволі значний і доволі агресивний російський компонент. Попри те, що у Відні навколо німецька мова, я себе там почуваю більше вдома, ніж у Києві.

 

У Відні так добре із транспортом?

Громадський транспорт у Відні чи не найкращий у Європі. Було визначено, що він на першому чи на другому місці. За півгодини ти можеш дістатися із одного краю міста в інший. Просто там все дуже добре продумано й сплановано. Їздити громадським транспортом може бути дуже приємно.

 

Ти багато гуляєш по Відню?

Я бігаю в парку Шьонбрун. Таке враження, що я знаю в лице всіх білок. І також гуляю. Ясно, що є місця, у яких я ще ніколи не була. Наприклад, у десятому бецірку (Відень ділиться на 23 бецірки адміністративні райони). А десятий бецірк славиться тим, що він — найкримінальніший район міста. Там найдешевші квартири для оренди. Там є свій робітничий діалект. Загалом, кожен район має свій діалект (усміхається). Але діалект з десятого району справді дуже важко зрозуміти навіть тим, хто з дев’ятого бецірку. Я знаю одну людину, яка там виросла. Цей мій знайомий навчив мене першу погану фразу німецькою мовою. Цю погану фразу мало хто розуміє. Тобто цей район дуже закритий, і там я ще не була. Але загалом, Відень придатний для того, щоб по ньому багато ходити.

 

Яка Твоя улюблена пора року в місті?

Я не дуже люблю зиму, я люблю тільки Різдво. І коли воно закінчується, я хочу щоб зразу починалося літо. А моя улюблена пора — це проміжок літа й осені: серпень-вересень-жовтень. Бо восени дуже добре кататися на велосипеді. Ще одна річ, чому я люблю Відень: бо там можна справді безпечно кататися на велосипеді. Кажуть, що у Берліні теж, але я не знаю. У мене нема свого велосипеда, але у Відні така система, що біля кожної станції метро є міські велосипеди, які ти можеш взяти на прокат, а потім залишити в іншій точці. Якщо ти використовуєш його годину часу — то ти взагалі нічого не платиш. А якщо більше, ніж година — то платиш одне євро. Відень насправді дуже соціальне місто.

 

Як Тобі їздити на велосипеді у Відні?

Я добираюся з дому до центру тільки велосипедними доріжками, лише двісті метрів треба проїхати по дорозі разом з машинами. Спочатку я дуже боялася цих двохсот метрів і тягнула велосипед тротуаром, бо була навчена київськими нещасними випадками. Хоча насправді ніхто з віденців не переймається, бо машини їздять дуже повільно, вважають на велосипедистів. Звичайно, що аварії стаються і у Відні, але їхній відсоток значно менший. Ось хто їздить у Відні не нормально — то це самі велосипедисти. Вони обнагліли. Я часто бачу, як вони їздять на червоне світло. Машина у Відні тебе не переїде, але велосипед може переїхати. На мене і наїжджали велосипедисти, і я раз нехотячи наїхала на чоловіка.

 

У Тебе є балкон?

Відень — це безбалконне місто. Єдина вада Відня — що у ньому нема балконів. Просто була така мода чи що. Якщо балкон і є, то, наприклад, на весь великий будинок лише центральна квартира має невеличкий балкончик, на якому нічого не можна робити, тільки постояти і зайти всередину. Натомість Цюріх (Швейцарія) — це місто балконів. Всі будиночки мають балкони. І всюди одне і теж: два кріселка, а по середині — столик. Люди у Цюріху на тих балконах живуть. Їм навіть гриль дозволено собі влаштовувати. Тож якщо я можу поскаржитися на щось у Відні — то тільки на те, що там нема балконів. Я їх дуже люблю. Якщо я попаду в рай, то буду жити на балконі. Там мені навряд чи знадобиться сама квартира, якщо вже у мене є балкон, адже у раю буде тепло.

 

У чому полягає естетика Відня?

Якщо говорити про цісарську естетику — то вона мені не особливо подобається. Вона занадто помпезна. Позолочена парча. А якщо говорити про середньостатистичний Відень — то це мінімалізм, нічого не забагато. Білі стіни, білі штори, чорні стелажі з книжками, столик і диванчик. У мене теж так.

 

Ти любиш виїжджати за місто, чи Ти так любиш місто, що не потребуєш їхати в гори, на море?

Ні. Я тільки у Відні зловила приємність від того, що можна жити у місті і кайфувати. Виявляється, що місто може приносити задоволення. Тому що раніше я таке навряд чи відчувала. У Києві точно ні. Там я завжди намагалася вирватися за межі міста, кудись поїхати, бо у місті мені не було комфортно. Хоч я і виросла у Івано-Франківську, але він теж не дуже таке вже й місто у класичному розумінні. Може, слово містечко, галицьке містечко йому підходить більше.

 

У Відні зручно виїжджати за місто?

Там не те що роками, а століттями налаштована культура відпочинку, коли віденці виїжджають на вихідні за межі Відня на сто кілометрів у різних напрямках. Є величезна кількість піших чи велосипедних маршрутів, планів, де показано, що ти по дорозі побачиш. Мандрівка може тривати від кількох годин до кількох днів. Ця мережа доріжок, варіантів, куди ти можеш піти чи поїхати, розвинена у всій Австрії. Наприклад, велосипедом без зупинок можна проїхатися від першого «дунайського» міста в Німеччині — Пассау, і аж до Відня — це 300 кілометрів берегом Дунаю. Суцільна велосипедна доріжка.

 

Відень надихає Тебе?

Мене надихають нові місця. Коли ти місяцями сидиш за свої столом й дивишся на свого білого пса у сусідньому будинку, то процес писання стає рутинним. Коли у тебе і так нема натхнення, то стає ще гірше. Тоді думаєш, що кудись поїхав би, вирвався. Я такого типу. Мене надихає новизна.

 

Коли я тільки приїхала до Відня, мені було цікаво шукати його український елемент, те про що мало пишуть, мало говорять — про український Відень. Думаю, у цьому сенсі немає значення, куди б я поїхала: якби опинилася у Мілані, то теж би почала шукати якесь українське тло. А українці були всюди. Тож коли я знала якусь адресу, що такий-то жив тоді-то на такій-то вулиці, то йшла туди дивитися. Я робила Відень своїм. Таке у мене було із вулицею, де жив Іван Франко, коли писав у Відні свою докторську дисертацію. А Михайло Грушевський жив багато-де у Відні, але в доброму, елітному житлі. Так само, як і Володимир Винниченко, який, проте, мало жив у Відні, а більше у Бадені та Земмерінґу. Земмерінґ — це за сто кілометрів від Відня в гірській місцевості, де любили відпочивати кайзери. Для мене було показником, що він там поселився і жив певний час — це наші соціалісти.

 

Чим відрізняється соціальна сторона наших міст від Відня?

Соціальна сторона в Україні недорозвинена. Яка у нас є соціальна сторона, де? Я звикла до нашої української соціальної системи. Під соціальною системою розумію те, що має дотик до держави. Коли я у себе в квартирі, то це моя приватна територія. Коли я виходжу і стикаюся з будь-чим - це соціальна надбудова, яка є над кожною людиною, над суспільством. Окремі люди всюди однакові — і в Україні, і десь інде. Але надбудови зовсім різні. Наша надбудова така кривенька, з дірочками, ніяк від дощу не врятує, людина в Україні взагалі не захищена, не має прав і часто навіть про них не знає. Я говорю про більшість людей. Єдине, що знають, що точно працює — це кому нести гроші, ось і все. Оскільки я була вихована і вирощена в такій системі, то, потрапивши під дах іншої надбудови, в якій все по-іншому, певний час почувалася ще більш незахищеною.

 

Як це?

Тобі раптом треба якусь довідку, а ти починаєш думати, кому давати гроші. І не віриться, що тут нема кому давати гроші, і що це — правда, вони тобі не брешуть. Незвично, коли починаєш не боятися міліціонерів, коли відчуваєш, що вони справді тут, щоб тебе захистити, а не щоб підкинути марихуану в кишеню. Потрохи цей страх і недовіра починають відходити, і ти розумієш, що маєш право і на те, й на інше. Не мав права, а тепер раптом маєш. Це страшно. Система у Австрії — я знаю лише про неї — дає тобі гарантію, дає відчуття захищеності. Вона працює так, що разом з тим ти мусиш також багато й тяжко працювати. Люди заробляють не так багато, як ми тут собі думаємо. Податки там — сорок відсотків. А в Україні ці всі чорні зарплати, неплатіння податків, ця система — вона абсурдна. Я не розумію, як ця держава взагалі існує.

 

Ти кажеш, що люди однакові. Але чи це справді так, якщо вони живуть у таких різних системах?

Людина з іншого середовища приїжджає в Австрію, стає під її надбудову і робиться такою самою. Починає сумлінно дотримуватися її законів, справно платить податки. У Відні я, наприклад, сама рвуся платити податки. Тобто це справа не у людях, а у системі. Кажуть “не давайте хабарі, і система провалиться”. Не провалиться вона. Ясно що не треба платити хабарі, але система мусить змінитися. Ти поставлений у таку ситуацію, що мусиш заплатити хабар. Не давати – мало, треба також і не брати.

 

Яке розуміння культури там і тут?

Розуміння потрібності культури там значно вище, ніж в Україні. Через це вона і фінансується. Я не можу сказати, що люди там читають більше — я цього не знаю. Але я бачу книгарні, і три тижні перед Різдвом там безперервно купують книжки на подарунки. Я сумніваюся, що у нас перед Різдвом і Новим роком ламаються двері, і всі кидаються по книжки. Хоча кількість читачів, мабуть, однакова. Бо тиражі і в Австрії, і в Україні приблизно однакові.

 

Дві тисячі примірників?

Так, перший тираж найчастіше такий. Якщо письменник дуже відомий, то тираж, зрозуміло, більший, або коли книжка стає бестселером. Але культура складається не лише з видавництва, а з, наприклад, організації читань, за які платять гонорари. А у нас письменники — вони мають жити просто з Духу Божого. Вони не мусять мати грошей, не мусять їсти, не мусять хотіти купити собі труси, їм їх взагалі не треба... Тож це вершина цинізму, бо коли на весілля запрошують музиканта, то не скажуть йому: “Тобі що, впадло пограти для нас? Це ж приємно”. У Австрії, Німеччині та Швейцарії є мережа будинків, які організовують літературні читання. Звичайно, що фінансуються вони з різних джерел, але до 70% це робить держава. Там є премії, фестивалі, критика – все це у нас тільки починає розвиватися.

 

Ти віриш, що у нас все поміняється?

Звичайно. У нас вже все міняється. Реальні зміни проходять поволі, але у головах людей дуже багато-що змінилося, і це вже не зворотньо. Якщо не заллють кров’ю, не заб’ють у зародку, то у нас є всі шанси вирватися із зачарованого кола і стати нормальною державою.

 

Це Твоє останнє інтерв’ю?

 

Я поганий говорун, бо у всьому сумніваюся. Інтерв’ю мене дуже напружують, сказавши щось, я відразу починаю думати, чи справді так думаю і найчастіше з’ясовується, що вже - ні. Цього року я пересилювала себе і ще давала інтерв’ю німецькою, зазвичай про ситуацію в Україні. Це був мій обов’язок, принаймні я так була вирішила. Тепер настав час зробити наступний крок – відмовитися від інтерв’ю взагалі.

 

Розмовляв Маркіян Прохасько. Фото автора.

...

Читайте також:
19 Січня, 2015 11:49
Віктор Загреба Привіт, Таню. Гарне інтерв'ю. Я у Відні був пару разів "пробігом", тому дуже цікаво було дізнатися більше. Дуже тішуся, що велосипед є частиною твого життя там. :)
Маю запитання про цю фразу: "Хоч я і виросла у Івано-Франківську, але він теж не дуже таке вже й місто у класичному розумінні. Може, слово містечко, галицьке містечко йому підходить більше"
Можна трошки детальніше - які твої критерії "міста у класичному розумінні" і яких з них бракує Франківську, чи бракувало під час твого дитинства тут? :) Дякую.
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!