Тарас Прохасько розповів у Львові про «свого» читача, натхнення та дитячі книжки

2620 0
«Література буває правдивою», − так письменник Тарас Прохасько розпочав презентацію своєї останньої книги з «кротячої епопеї» у львівській книгарні «Є». На його думку, правдивість літератури вимірюється життєвими ситуаціями, що описані в творах. Автор розповів про написання нової дитячої книги та про те, чому польський письменник Анджей Стасюк йому близький. А також поділився роздумами про те, які регіональні відмінності між східною та західною аудиторією.
фото: Тетяна Урущак

фото: Тетяна Урущак

Про особливість роботи над книгами для дітей

Література почерпає з життя. Вона крутіша, ніж електронні засоби комунікації, тому що з їх допомогою не можна поговорити з тими, кого уже немає, а за допомогою літератури – навпаки. І я хотів би, щоби те, що ми всі пишемо було зустріччю, бо література уможливлює розмову на відстані і в часі. Тепер, коли я перестав бути біологом, то зрозумів, що немає нічого такого, що мені необхідно обов’язково читати. Я читаю тільки те, що трапляється, і тільки те, що хочу. Холодна осінь – це добрий час для читання. І не треба забувати, що читати добру книжку – це також перебувати у віртуальній реальності.

Існують закономірності, які визначають читацькі симпатії, попит. Коли ми писали ці тексти, то йшлося про літературу. Не знаю чи вдалося, але ми намагалися зробити подобу дитячого роману. Сприйняття книжки залежить не так від віку, як від досвіду читання. Добре, коли для дітей під час читання якісь речі залишаються неясними. Це і є досвід літератури. Ми хотіли, щоб книга не була гарно розказаною, цікавою історією, насиченою великим пізнавальним матеріалом з виховним значенням, а щоб була літературою. Також хотіли, щоб діти при читанні розуміли, що вона умовна. Література – умовний  світ, який намагається не бути чимось формальним, штучним через появу інших способів мовлення. Робити літературу, як в житті: думати, говорити, відступати від конструкцій – така тенденція була раніше й існує зараз.

Поділ Захід – Схід є дуже умовним

Я завжди намагаюся перевести обов’язки в бажання. Обов’язок – те, що я хочу, тому мені добре під час поїздок. Люблю бувати у різних місцях і вірю, що люди пропускають багато конкретних речей. Також гадаю, що багато книжок є комплементарними саме якомусь читачеві. Перебування людини у світі написаного полягає у тому, щоб зустрітись зі своїми книжками. Відповідно, мрія автора – потрапити на свого читача. Зустрічі, презентації, читання – це шанс того перетину автора з читачем.

У кожного регіону є свої особливості. От, скажімо, Кіровоград почуває себе обділеним. Жителям здається, що всі тури, і не лише літературні, дитячі, а й музичні, театральні влаштовані так, щоб оминати їхнє місто. Вони в цьому переконані, тому там багато людей, які відчувають брак культури. У Харкові своя специфіка: великакількість людей, зацікавлених сучасною українською культурою. Зустрічі в Харкові мені нагадують Філадельфію, коли сходиться діаспора, адже люди готові відвідувати будь-що, аби було сучасним мистецтвом.

Поділ Схід – Захід є дуже умовним і примітивним. Схід і Захід поділяються за безліччю різних особливостей. Навіть між Львовом і Тернополем  відчутна велика різниця. Я завжди говорю, що ми різні. Однак, люди, які пишуть – навпаки, тому що поети всюди подібні. Західноукраїнський поет дуже схожий на конголезького за світосприйняттям, поводження, будовою стосунків і контактів. Але західноукраїнський пролетарій зовсім не подібний до банківського працівника Ковелю.

Про написання трилогії

Я давно не писав чогось великого. Хіба налаштовую людей, щоб вони писали. Треба зрозуміти себе: що пишеш і чого хочеш цим досягнути. У нас з Мар’яною була дуже цікава щоденна двогодинна співпраця. Я навіть повністю вимикав телефон, хоча не є людиною, якій постійно дзвонять. І лише тоді спокійно дописував. Виявляється, що натхнення, письменницька праця складаються з багатьох речей, які різні за своєю суттю. Придумувати – одне, записувати – інше, а в поезії – ще інакше.

Один український критик недавно написав повідомлення, що я перестав бути письменником, бо взагалі не пишу, а тільки розповідаю. Розповіді ж без творів пусті. Це велика омана для суспільства, якщо письменник виступає перед публікою, як письменник, але вже ним не є. Дійсно, я ще не написав великої книги. Однак, якщо про мене говорять літературні критики – це також вид письменницької діяльності.

Мені подобається усвідомлення того, що письменник – різнобічна професія. Хтось сказав, що стиль – це людина, особа. Літературний стиль є персональним. Письменницькі ж досліди всі різні. І немає якоїсь єдиної колії, яка б визначала доля це чи покликання письменника. У майстрів пера різноманітні причини, щоб писати. Від написаного автори теж хочуть абсолютно різного. Вони мають багато нетипових підходів, які роблять літературу більш живою.

Стасюк – література, яка пасує не всім

Анджей Стасюк мені справді близький за своїми ідеями про те, куди прямує світ і як людині в ньому почуватись. Також близький за темпераментом і способом бачення. Для мене письменник –це, перш за все, око, яке щиро прагне розповісти про побачене. Всі ми споглядаємо і розповідаємо щось, і письменник хоче робити це більше.  Стасюк теж людина, яка щось бачить і хоче про це говорити. В мене так само є це бажання. Коли я відчуваю, що є щось таке, про що треба розповісти, комусь подати, то перекладаю книгу з мови, яку знаю.

Я б хотів подарувати книгу «Схід» українським читачам, українській мові. Такий продукт нам дуже пасує і є корисним. Та сам Стасюк – література, яка пасує не всім. «Схід» – це книжка-медитація про те, що він бачив, і як думав. Вона існує у часі й просторі. Література про те, як сприймають Схід, а також і про нашу проблему. Ми знаємо, що меридіан між Заходом і Сходом можна провести у будь-якій точці світу. Він опрацьовує Схід, який і для поляків, і для нас є Росією. Хоч-не-хоч – це географія. Сама книжка про сприйняття Росії і про світ Радянського Союзу на західних землях, які перебувають в його тіні. Анджей тішиться, що має такий досвід і вчить, як не шкодувати про життя.

 

Довідка. Тарас Прохасько – письменник, есеїст, публіцист, перекладач, один з найбільш впливових сучасних українських письменників. Автор низки есеїв та більше десятка прозових книг. Лауреат літературних премій (зокрема, відзнака «Книга року BBC» та премія Джозефа Конрада). Один із засновників «станіславського феномену».

Цієї осені вийшло одразу дві книжки, до яких має причетність Тарас Прохасько: третя і заключна частина «кротячої епопеї» «Як зрозуміти козу», яку він написав разом із Мар’яною Прохасько, та переклад з польської – роман «Схід» Анджея Стасюка.

Записала Ярослава Григорчук,
фото Тетяни Урущак


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!