фото: osvita.mediasapiens.ua
Ми конкуруємо лише з власною уявою
«Найперше, наголошу на трьох речах. Перша – це роботизація, яка, я думаю, ще відбуватиметься надалі. Журнал The Economist пише, що у вас, друзі-економісти, є 43% імовірності, що наступні 20 років ви не матимете роботи. У 94% бухгалтерів не буде роботи, 57% таксистів і водіїв також не працюватимуть. Я думаю, що й так зрозуміло, чому так станеться.
Найкумедніше з усього – є тільки 0,003% вірогідності, що персональний тренер у спортзалі втратить свою роботу. Тобто в нього, у людини без дипломів, без математичних знань – робота буде. Чому? Тому, що там, де ми плануємо, навіть через рік, через 2– 5, а то й через 30 років конкурувати із комп’ютерами, – у нас шансів немає. Особливо там, де комп’ютери потужні, а це є питання пам’яті та швидкості. Ви знаєте, що комп’ютер давно вже переміг Каспарова в шахи! А недавно переміг у достатньо складній азійській грі ґо на кращого гравця. Тобто комп’ютери поступово перемагають людей у тих сферах, де вони можуть перемагати.
У той же час є сфери, де комп’ютери, навіть через 30 років, не зможуть у нас перемогти. Бо насправді ми конкуруємо не з Китаєм і не з комп’ютерами, а з власною уявою. Хто міг 15 років тому уявити, що у Львові збудують Український католицький університет? Дехто міг, хто міг – той і збудував. Тобто насправді конкуруємо ми лише із власною уявою». Більше про те, чому саме уява та дисципліна – складові успішного розвитку України читайте у тексті від Павла Шеремети, екс-міністра економічного розвитку та торгівлі України.
Вшануймо працею
«Але то вже після свят». Цю фразу я добре вивчив іще п’ятнадцять років тому, коли приїхав до Львова. Тоді мені пообіцяли роботу, і я був по-наддніпрянськи впевнений, що маю прийти в наступний робочий день. Насправді ж малась на увазі середина січня; а був кінець грудня. Так я стикнувся з «українським Рамаданом», який разом з іншими міні-рамаданами – на честь свят «травневих», народно-релігійних, Незалежності, будь-якого збігу свят і вихідних, – на радість посполитим українцям відгризає від року пару десятків робочих днів.
У своєму природному стані людина не мала ніяких вихідних, бо була вимушена добувати насущний хліб щодня, аби не вмерти з голоду. Свята з’явилися згодом для того, щоб люди могли на день присвятити себе духовним справам, які є насправді не відпочинком, а різновидом роботи, тільки іншого плану. (У свою чергу, праця є формою молитви, або щось таке я чув від людей, які на цьому знаються.)»
Більше про те, чому українцям не варто так багато святкувати й відпочивати читайте у повному тексті колонки від журналіста та викладача УКУ Отара Довженка.
Ми дуже захоплені Заходом. А часто не знаємо цінностей своїх родин
«Зараз наш світ дуже швидкоплинний: вчора читаємо одне, сьогодні не знаємо, чи воно буде актуально. І дуже важливим є те, щоб ми насправді не загубили самого себе. В тому дуже великому прогресі, який сьогодні є у світі, людина або зменшується, або збільшується, залежно від того, в якому пункті вона знаходиться.
Однозначно лідерство це щось, чого дуже важко навчитися. Лідером треба народитися, потрібно мати в генах таке, що дозволяє нам сприймати цей світ в такий спосіб, щоб йому допомогти змінюватися чи змінювати щось у світі. Лідерів маємо зараз багато – де не поглянеш. Але самі бачимо, що сьогодні нам чогось бракує. Я думаю, йдеться про дві речі.
Перше – це виховання у традиції, яке дозволяє людині знати своє місце в суспільстві і визначати крізь це свою перспективу. Ми дуже захоплені сьогодні тим, що пропонує Захід, тим, що приходить нам ззовні. Але ми дуже часто не знаємо справді великих цінностей, які в нашому народі є, тих цінностей, на яких будувалися маленькі наші спільноти, родини, міста, ціла Галичина і весь український народ.
Друге. Я історик і доволі часто озираюся назад. Кілька років свого життя я мав прекрасний час «прожити» в архівах. Я би кожному з нас радив відірватися від сьогодення і трошки піти в минуле, і побачити, як перед нами жили і творили люди, і працювали, дуже відповідально. Тобто вони справді бачили своє майбутнє і майбутнє своїх дітей не 30, 40 і навіть не на 50 років наперед. На чому вони будували це своє майбутнє, цю свою місію? На цінностях. Це головний фундамент, на якому, я вважаю, треба будувати».
Про те, чому українцям бракує імунітету, щоб відбудувати людську гідність до кінця читайте у колонці ректора УКУ отця Богдана Праха.
