фото: startupukraine.com
Співвласник і голова ради директорів Холдингу емоцій !FEST Андрій Худо ще в юності вирішив, що стане підприємцем. І рухався до цієї мети – здобув фінансову освіту, набрався досвіду, працюючи в «Галнафтогазі». 2007 року з ресторану «Криївка» почалась історія проекту, який розвинувся в кількадесят різнопланових бізнесів – від мережі ресторанів до видавництва, від агентства нерухомості до школи. Під час Lviv Startup Days Андрій Худо поділився зі слухачами своїм досвідом перетворення стартапів на стабільні успішні проекти. Tvoemisto.tv записало найцікавіше.
«Криївка» 2007 року була класичним стартапом. Ресторанів було вже багато, але ми творили інновацію, робили щось інше. В нас вийшло створити ресторан, який працював на перетині різних сфер – був і театром, і музеєм, і закладом харчування. Саме на перетині різних галузей можна творити нову цінність. Коли ми робили «Криївку», ми робили її суто для львів’ян, але, можливо, інтуїтивно зробили все так, що вона стала такою привабливою для туристів. Для мене виміром успіху стали черги. Коли робиш новий продукт і працюєш із гостем, до тебе відразу вишиковується черга.
Раніше я вважав ідею найважливішою у творенні проекту. Згодом зрозумів, що ідей у нас дуже багато, тому пошук їх – не проблема. Як і гроші – їх у світі є багато, завжди можна знайти, якщо віриш і йдеш до кінця. Натомість, тепер найважливішою вважаю команду. Мені здається, що більшість ідей губиться на етапі формування сильної боєздатної команди, яка буде йти з тобою до кінця, пробувати ще раз, якщо не вийде, шукати відповіді на питання «чому не виходить?». Важлива риса команди – це єдина система цінностей, яка допомагає не витрачати час на сварки й непотрібні дискусії, а зосередитись на русі вперед.
Ідея має бути пов’язана з бізнес-моделлю. Треба бути прив’язаним до реального життя – навряд чи Google чи Facebook планували відразу, що вийдуть на такий рівень капіталізації. Спершу все робилось на рівні ідеї «люди мають комунікувати між собою», але згодом вона вилилась у бізнес-модель. Наприклад, коли ми підтримали «Видавництво Старого Лева», ми не були впевнені в тому, що зможемо отримувати прибуток на книжковому ринку. Але, коли правильно налаштували бізнес-процеси, створили команду, ввели капітал, у нас усе запрацювало – бо все зійшлося докупи.
Нові ідеї надходять завдяки комунікації. Поїздки світом, розширення географії – гарантія того, що ти хапатимешся за безліч ідей. Їхній потік буде нескінченний, але завжди треба хотіти й досягати бажаної мети. Якщо ідея не буде викристалізована до кінця, треба мати команду, яка займатиметься пошуком нових сенсів для неї. У 2009 році до нас прийшли двоє людей із крутим бажанням робити цукерки й шоколад. Ми вхопилися за цю ідею. Спробували продавати шоколад, який готували прямо перед людьми, і з першої спроби заробили двадцять тисяч гривень. Коли ми відкрили першу «Майстерню шоколаду», в нас відразу з’явилися черги – бізнес вистрелив. Згодом ми викупили будинок, запустили франчайзинг, і нам удалося створити «Львівську майстерню шоколаду» національним брендом. Ми вже п’ять років маємо бізнес у Польщі, а незабаром уже друга «Майстерня» відкриється в Азербайджані.
Читайте також: Люди твого міста: Андрій Худо про Львів емоційний
Людина, яка хоче стати підприємцем, має комбінувати в собі наполегливість і віру. Треба вірити в те, що робиш, і наполегливо йти до кінця. Стартап – це великий ризик. У команді має бути лідер, який заводитиме всіх; це має бути креативний мотор, але хтось повинен також рахувати цифри. Також важливим є вміння презентувати себе. Подивіться на Ілона Маска: до його бізнес-моделі є певні питання, але він продовжує вдало продавати свій товар. Це якісний маркетинг – акції ростуть, люди вірять.
Хоча в Україні важко творити бізнес – ми вісімдесяті в рейтингу Doing Business, – але ринки в нас вільніші, і є простори, в які можна вкладати гроші. Наприклад, до Польщі зайшли транснаціональні компанії, а в Україні їхні ніші досі намагаються заповнювати власними стартапами. У Європі, можливо, легше з погляду регуляції бізнесу, але складно конкурувати.
Ми мали факап, коли до «Криївки» не змогла потрапити людина на візку. Це сталось якраз після того, як ми з командою розбирали подібні кейси. Це були великі репутаційні втрати, й ми зобов’язалися створити програму покращення доступу до наших закладів. Десь поставили дзвіночки, десь покращили пандуси. Думаю, кожна компанія має робити це, особливо після Революції гідності, коли запит суспільства на це зріс..
У моєму фокусі Львів – бо я тут народився, заробив перші гроші й далі в нього вкладаюся. Ми працюємо у візійній місії «Креативне місто», бо маємо створити середовище, яке би притягало магнітом таланти. Аби вони отримували тут сатисфакцію – і фінансову, і моральну. Львів – ідеальне місто для балансу з погляду комфорту життя й роботи, якщо людина має достатній заробіток.
Перш за все, нам необхідні зміни в інфраструктурі. Вона потроху змінюється. Погляньте на аеропорт: десять років тому ми мали якісь одиничні рейси, а зараз відкриваються нові й нові. Не зайшов Ryanair? Це питання часу. Можливо, навіть краще, що не зайшов зараз – коли зайде, тут може бути вже багато лоукостерів, і зародиться конкуренція. Погляньте на Український католицький університет: це нова віха в освіті, інше середовище, де нема корупції, де діти зі здібностями будують своє життя. Я б хотів бачити місто з комфортною інфраструктурою і без корупції.
Якщо в нас буде велика тяга людей, де всі творитимуть у пошуку нових ідей та проектів, ми матимемо такий собі борщ із багатьма складниками. Нам треба шукати, творити, робити – і тоді всі ми будемо жити у кращому середовищі, бо творчість буде продукувати нову культуру. Можливо, щось не вийде з першого разу, але потрібно пробувати знов і знов. З невдач потрібно робити правильні висновки. Якщо ти впертий, навіть невдача дасть тобі позитивний урок. Ніхто не застрахований від помилок, були такі й у нашому бізнесі. В такі моменти не варто зациклюватись на грошах, а треба конвертувати невдачі в майбутні перемоги.
Микита Гладченко
