Оголосили найдостойніших львів'ян року. Хто переміг

6169 1
Сьогодні, 5-го травня, на Урочистій сесії ЛМР оголосили переможців у номінаціях «Львів’янин року», «Почесний громадянин міста» та «Шляхетна львівська родина».
фото: portal.lviv.ua

фото: portal.lviv.ua

Голосування стартувало 4-го квітня, і сьогодні стало відомо, хто переміг. «Львів’янинкою року» стала юна львівська гімнастка Христина Погранична. Раніше під час голосування її підтримали 61,3%

Також містяни могли проголосувати за одного з кандидатів у номінаціях «Почесний громадянин міста» та «Шляхетна львівська родина». Почесним громадянином міста став Мирослав Маринович, а в номінації «Шляхетна львівська родина» перемогла родина Шпіцерів.

Читайте також: Переможці номінацій 2015-го та 2016-го року.

Інформація про переможців:

Христина Погранична

Представниця юніорської збірної України з художньої гімнастики завоювала чотири золоті нагороди на міжнародному турнірі з художньої гімнастики Miss Valentine 2017 в Тарту (Естонія). Львів’янка стала найкращою серед усіх юніорок турніру у багатоборстві, впевнено обійшовши сильну і старшу за віком суперницю з Росії, і пройшла у три фінали з першим кваліфікаційним результатом.

За чудово виконану фінальну вправу з обручем Христина Погранична отримала надзвичайно високу оцінку 16,900 бала, що стало не тільки новим досягненням львів’янки, а і рекордом для українських юніорок. Запальні й технічно складні булави підкорили зал – львівська грація отримала високі 16,150 бала. За феєрично виконану фінальну вправу зі стрічкою під сучасний хіт  Rag’n’Bone Man «Human» львів’янка отримала високі 15,400 бала.

Із міжнародного турніру Miss Valentine 2017 представниці збірної України привезли дев’ять золотих медалей, чотири з яких виборола Христина Погранична.

Читайте також: Львівські лучники отримали Гран-Прі Європи

Мирослав Маринович

Навчався в середній школі в Дрогобичі, яку закінчив із золотою медаллю. Перший запис у трудовій книжці — «звільнений секретар комітету ВЛКСМ заводу».

1967-го року Мирослав Маринович вступив до Львівського політехнічного інституту. В інституті Маринович виступав із критикою радянської політики, захищаючи комуністичні ідеали. Наслідком цього 1970-го року відбулася перша зустріч з КДБ. Мариновича позбавили «допуску» і звільнили з військової кафедри, у зв'язку з чим, не одержавши офіцерського звання, Маринович мусив служити в армії після закінчення інституту рядовим.

фото: uk.wikipedia.org

У березні 1977-го року Маринович та Матусевич на вечорі пам'яті Тараса Шевченка в Київській філармонії, здолавши опір організаторів вечора, несподівано вийшли на сцену і закликали проспівати «Заповіт». 23 квітня 1977 року Маринович був заарештований. Проходив по одній справі з М. Матусевичем. Вони звинувачувалися в «проведенні антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч. 1 КК УРСР та ст. 70 ч. 1 КК РРФСР. Слідство тривало 11 місяців. 22-27 березня 1978 року Київський обласний суд у м. Василькові засудив Мариновича до максимального терміну ув'язнення  7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.

Маринович засновник першої групи «Міжнародної Амністії» в СРСР (1991), Української асоціації «Міжнародної Амністії» (УАМА), з 1993 до 1998 був головою Національного комітету УАМА. Маринович — член громадської ради Українсько-Американського бюро захисту прав людини, лауреат премій журналу «Сучасність» і премії імені Валерія Марченка (1995), учасник багатьох вітчизняних і міжнародних конференцій з прав людини і релігієзнавства, викладав історію християнства в Дрогобицькому педагогічному інституті, є співробітником Інституту східноєвропейських досліджень.

Від 1997 року Маринович – директор Інституту Релігії і Суспільства Львівської Богословської Академії, член Українського Богословського Наукового Товариства (УБНТ), зокрема, 9 березня 2010 року в актовому залі Дрогобицької духовної семінарії в рамках чергового засідання УБНТ виступив з доповіддю на актуальну тему «Схід і Захід України: антагонізм чи шанс для нового синтезу національної ідеї».

13 вересня 2010 року Мирослав Маринович очолив українське відділення міжнародного ПЕН-клубу. Таке рішення одностайно було прийнято на засіданні українського ПЕН-клубу в Києві.

Родина Шпіцерів

Чоловік – Василь Шпіцер, закінчив з відзнакою Стрийську СШ №10, електрофізичний факультет Львівського політехнічного інституту, аспірантуру Московського авіаційного інституту. Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник. Автор понад 50-ти наукових статей і 25-ти винаходів. Активний просвітянин, делегат Установчої конференції Львівської обласної організації Народного Руху. З 1990 по 1994 роки – перший демократично обраний голова Львівської міської ради і міського виконавчого  комітету. Автор книг «Крайовий провідник Володимир Тимчій- «Лопатинський», «Рікою пам’яті», «Колаборанти», життєписів про митрата Андрія Білецького, отця-крилошанина Семена Шпіцера, воїна Української Повстанської Армії Петра Одинака, низки публіцистичних статтей. Громадський та політичний діяч.

фото: imagecdn1.luxnet.ua

Дружина  Наталія Тимчій закінчила з відзнакою Стрийську СШ №10, потім хімічний факультет Львівського політехнічного інституту. Працювала начальником відділу на ВО «Іскра», долучалася до боротьби за незалежність України у 1988-1990-х роках.

Син – Юрій Шпіцер закінчив з відзнакою Львівську СШ №49, Львівський медичний університет, а потім юридичний факультет Львівського національного університету ім. І.Франка. Брав активну участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності.

Серед предків Василя Шпіцера – отець Семен Шпіцер – отець крилошанин, парох села Солукова, Долинський декан, заслужений військовий священник у чині майора. Служив у 55-му полку австрійської армії, в якому воювали українські січові стрільці. Нагороджений багатьма державними відзнаками, серед яких Лицарський хрест ордена Франца-Йосифа  з воєнною декорою і мечами, що належав до високих нагород Австро-Угорської імперії.

Орест Шпіцер (син отця Семена) – один із засновників Стрийського «Пласту».

Юрій Шпіцер – «Ромко» (син отця Семена) вояк УПА з 1943 по 1953р. Пропав безвісти.

По материнській лінії предками Юрія Шпіцера були Тимчії, Садовські, Білецькі.

Читайте також: Історія львів'янина, який працює на Facebook

Володимир Тимчій – «Лопатинський» (1911-1940) – Крайовий Провідник Організації Українських  Націоналістів на Західноукраїнських землях в 1939-1940рр. Героїчно загинув у бою з енкаведистами в с. Устиянів, що біля Устриків Долішніх.

Михайло Тимчій – рідний брат «Лопатинського», батько Наталії Тимчій, закінчив Краківський університет, працював учителем у Стрийській СШ №5.

Степан Тимчій (1914-1939) – член ОУН, учасник війни за Карпатську Україну. Замордований у польській військовій частині під Стриєм.

Теодор Тимчій – «Аркас» (1916-1946) – член ОУН, вояк УПА, загинув у бою з енкаведистами.

Степан Садовський – дідусь Наталії Тимчій по материнській лінії – належав до древнього українського шляхетського роду гербу «Драгомир» (герб заснований  1109 року).

Отець Андрій Білецький (брат Степана – прадіда Наталії Тимчій) – митрат, папський прелат, генеральний вікарій (протягом 25-ти років – перший заступник митрополита Андрея Шептицького) і  офіціал української католицької митрополичої капітули у Львові, тричі правив Львівською Архідієцезією.

Розалія Білецька (сестра прадіда Наталії Тимчій Степана Білецького) – бабуся Степана Бандери.

Опублікувала Олеся Шеремета


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (1)

Додати коментар
5 Травня, 2017 22:08
Юрій Депутати Львівської міської ради при голосуванні за присвоєння звання Шляхетної львівської родини абсолютно не взяли до уваги думку громадськості, оскільки за Шпіцерів проголосувало 2,5 відсотка людей. а за родину Жеплинських - 46 відсотків, найбільше. Справедливості як не було - так і нема. Ганьба! На другий рік не раджу нікому висувати когось на цю номінацію для голосування мешканцями міста - все одно оберуть кого захочуть.