фото: photo-lviv.in.ua
Історія споруди починається в далекому 1894 році. Цей рік був знаковим для Львова, – тоді місто відвідала, мабуть, така ж, якщо не більша, кількість туристів, як під час Євро-2012. А причиною була Галицька Крайова виставка, що відбувалася в Стрийському парку.
Галицька Крайова виставка була найбільшим ярмарком в історії Галичини. Проходила вона впродовж 139 днів з 5 червня по 10 жовтня 1894 року на верхній терасі Стрийського парку, тоді ще – Парку Кілінського, з метою демонстрації культурних та цивілізаційних здобутків. Виставка була присвячена 100-річчю Повстання під проводом Тадеуша Костюшка, яке святкували у 1894 році. Незважаючи на несприятливу погоду (100 днів з 139 падав дощ), це грандіозне дійство відвідали більше мільйона осіб, що в кілька разів перевищувало населення міста.
Загалом, на виставці було зведено 129 павільйонів. Проте, до сьогоднішнього дня збереглось лиш три споруди того часу. Палац мистецтв, в котрому зараз розташовується спорткомплекс Національного університету «Львівська Політехніка», павільйон Рацлівської панорами, що теж використовується для потреб університету, та Водонапірна вежа.
Її було збудовано, в першу чергу, з практичних міркувань. Водопостачання виявилося поважною проблемою для дирекції виставки, адже на цій території не було природних джерел та водоймищ. Найближче джерело було розташоване в парку Залізна вода. Між тим, вода була потрібна для фонтанів, для забезпечення роботи парових котлів та наморожування криги, для напування худоби, яка експонувалась у сільськогосподарських відділах, для потреб ресторанів, кав’ярень та цукерень, для обслуговування туалетів та прибирання території та ін.
Вежа була споруджена у вигляді середньовічної башти і яскраво вписувалась в експозицію виставки. Ескіз будівлі зробив професор Юліан Захаревич. А ще маловідомий Міхал Лужецький перетворив цей ескіз в проект. Реалізували цей проект будівничі Юзеф Балабан та Влодзімєж Подгорецький. Основними будівничими матеріалами стали камінь та цегла. Проте, є легенда, що для будівництва також було використано кілька останніх пам’ятників давнього Стрийського кладовища, яке розміщувалось на території теперішнього парку ім. Б.Хмельницького. Загальна площа споруди становила 99.58 метрів квадратних. Окрім того, на 18-метровій вежі був встановлений водозбірник об’ємом 60 000 л., виконаний краківською фабрикою машин Леона Зеленевського.
В 1921-1939 роки в Стрийському парку також відбувались «Східні торги» — щорічні міжнародні виставки, орієнтовані на розвиток торгівлі Польщі з іншими країнами Центральної та Східної Європи, зокрема із СРСР. Славетний львівський письменник Станіслав Лем писав, що у 30-х роках минулого століття на Східних Торгах у Стрийському парку він бавився в йо-йо і куштував бульйон з кубиків «Маггі».
Після припинення ярмарків вежа довгий час простоювала. В 1951 році стару вузькоколійку, що було споруджено колись для потреб ярмарків, частково розібрали, а частину переобладнали під нововідкриту дитячу залізницю, вагончики якого курсували попри вежу.
Своє друге життя вежа отримала в 1976 році, коли в ній відкрили кафе-ресторан «Вежа». Заклад вважався досить пристойним місцем і водночас романтичним. Оригінальне середньовічна стилістика будівлі в поєднанні озерцем та місточком над ним, було гідним місцем для романтичних вечорів.
В 1981 році тут з’явився відеомагнітофон і кафе стало першим у Львові відео-кафе, де крутили закордонні відеоролики. Вхід в заклад став платним та вартував 3 карбованці. Згодом, ціну було підвищено до 5, але в ціну вже входив бокал шампанського. Вечорами тут відбувались дискотеки. Один із сучасників і відвідувачів того закладу пише в блозі, що в кафе показували кліпи іноземних співаків, а замовити можна було лише коктейлі або сік. Кухні і закусок не було, тому напитися було практично неможливо. Він також розповідає про чутки, що ночами для «своїх» в закладі влаштовували оргії з переглядом порнографічних фільмів.
У вежі було 7 поверхів. На середньому поверсі розташовувалися туалети, а на верхньому бар, – на інших поверхах були столики з телевізорами.
Відомою є історія про директорку закладу, аферистку, яку називали Сонькою «Золотою Ручкою», або Сонею Брильянт, за фінансові махінації вона потрапила у в’язницю. Є свідчення, що вона передавала діаманти своїм спільникам в аеропорту специфічним способом – через поцілунки.
Після того будівля перебувала у занедбаному стані. Як і територія навколо неї. Чарівне озерце перетворилося на канаву. Вікна та вітражі повибивали. Проте, внутрішній інтер’єр закладу, хоч і в незадовільному стані, дещо зберігся, і дає уявлення про кав'ярню в її кращі часи.
Скоро вежа вже втретє отримає нове життя. Принаймні, нові власники будівлі взялися за її впорядкування.
Джерело: Фотографії старого Львова.
Опублікувала Наталія Середюк
