Фото: zik.ua
Про вибори в інтернеті
Людям, які активно ведуть сторінки в соціальних мережах, здається, що це і є реальне життя. Це величезна ілюзія. 5 останніх виборчих кампаній, які були в час інтернету, закінчувалися не так, як прогнозував інтернет.
Інтернет впливає на 100-150 тис. активних виборців. Якщо подивитися на тих, хто читає провідних українських блогерів, то можна побачити, що їхні групи підтримки перетинаються. Хоча у кожного є своя унікальна аудиторія. Вона невелика, та, скоріше, резюмує, ніж іде на діалог. Поки що виборця, який не розуміє, що відбувається, та йде на діалог, нема у фейсбуці.
Про популізм
Політики зважають на думки, які зараз переважають у суспільстві. 5 років тому це були зарплати. Тепер - безпека: аби війни не було. Деякі політичні партії пишуть на бордах, що зроблять мир. Таке враження, що вони знають, де лежить яйце, в яке можна вколоти отруту, і Путін помре.
Про онлайн-голосування
Сподіваюсь, що скоро політики зрозуміють, що ходити на вибори – це анахронізм ХХ ст, що їх можна організувати в інтернеті, достатньо цифрового підпису. Вже є естонський досвід, коли люди голосували на різних рівнях, не встаючи з-за комп’ютера. Політики, які приходять в інтернет, мають почути, що ми цього хочемо, що це дасть більшу явку.
Про ротацію влади
У нас депутати обираються на 4 роки, і це нормально, бо рік людина входить у справи, потім починається законотворча робота. Але в нашій ситуації політики за рік устигають не просто освоїтися, а обрости зв'язками, фірмами, влаштувати родичів на роботу. Тому, як кожні 2 роки частково ротується Американський конгрес, так і нам треба придумати модель ротації ВР, щоби люди не засиджувалися.
Про районні ради
Повноваження, які є в місцевих рад, настільки нікчемні, що вони не можуть залучити бізнес і збільшити бюджет міста. Треба міняти закони, підходи. Наприклад, у Польщі депутати районної ради ловлять інвесторів по всій Європі та привозять до себе в місто.
Про чесну політику
Коли в Грузію прийшов новий президент Саакашвілі, виявилось, що пенсійний фонд порожній. В усьому світі, і в Україні зокрема, політики-популісти друкують гроші та платять пенсії. Саакашвілі чесно сказав бабулькам: «Пенсійна скарбниця порожня, але ставайте в чергу, ми дамо вам грошову допомогу». Виявилося, що туди стали лише половина пенсіонерів, решта не потребували тих грошей. Якщо в Україні зробити те саме, то значна частина пенсіонерів не піде за пенсіями.
Про мовне питання
Той, хто каже, що російська мова - мова окупанта, хай піде скаже це тисячам загиблим російськомовним патріотам, які цього не знали. В певний момент нашої історії боротьба за утвердження державної мови була гранично важливою, і треба було підтримати цих політиків. Проте зараз той, хто порушує цю тему зараз, наносить шкоду.
Про російську агресію
Ми можемо воювати лише з тими, кого озброїла Росія. Якщо вона введе регулярну армію, яку цінує, то наші добровольці будуть просто гарматним м'ясом. Якщо б це сталося, то ми втратили б не 4 тис., а 40 тис.
Про Путіна
Думаю, що багато країн розмірковували про вбивство Путіна. Але це не просто зробити. В Україні достатньо героїв, які здатні на це, але вони не знають, як це зробити. Але чи ситуація, яка утвориться після цього, буде виграшною? Це проблема для нас, Грузії, Естонії, Молдови, Польщі, але, наприклад, це не проблема для Німеччини. Вона не розглядає напад Росії на себе як реальну перспективу. Думаю, що й Росія не розглядає таку перспективу. Вона, швидше, думає про те, як домовитися з Німеччиною про розподіл сфер упливу.
Про співчуття
Чи часто українські ЗМІ висловлюють співчуття щодо трагедій, які трапляються в інших країнах? Нам приємно було, коли під час Помаранчевої революції та Майдану польські журналісти виходили чи з білими, чи з чорними шпальтами. Проте хоч раз в історії якесь українське ЗМІ робило щось подібне? Ніколи. Ми пишемо про це, але ніколи не робимо жестів.
Про Україну
У тих межах, які є, Україна не буде успішною. УРСР, яка тепер є незалежною Україною, територіально створено більшовиками, виходячи з власних інтересів. Радянська влада не мала української національної ідеї. Ми, маючи цю державу, несемо чужу ношу. Ми мусимо втягувати людей зі Сходу у свій культурний, інформаційний, політичний проект. Які інформаційні ресурси працювали на Схід? Який є канал української російськомовної пропаганди на Схід? Нуль. Ми десятиліттями не робили нічого, щоб втягнути людей у свій проект.
Вікторія Топол для tvoemisto.tv
