Війна без рожевих окулярів. Історія волонтерки, що вийшла заміж за військового і допомагає киянам

2590 0
До наступу росії Ярослава та її наречений вели досить активне громадське життя. Дівчина – журналістка за освітою і професією, а хлопець – юрист.
фото надала ярослава федораш

фото надала ярослава федораш

Ярослава Федораш – волонтерка, яка від початку наступу 24 лютого живе та працює у столиці. Тут же, кілька днів тому, вона вийшла заміж за військового. Tvoemisto.tv поговорило з Ярославою про цю подію та про Київ, яким вона бачить його зараз. 

«У нас була заява до РАЦСу на 29 квітня. Ця дата була для мене дуже символічна і вийти заміж я хотіла також у цей день. Тому, що все квітне, пахне весна і зародження нового життя. Досі в Подільському РАЦСі нас чекають 29 квітня, о 14:30, але ми туди не прийдемо, бо вже розписалися на Борщагівці. Це був єдиний РАЦС тут, який працює зараз, під час війни», – розповідає дівчина.

Читайте також: «Я не геройка, просто хочу жити заради України». Історія киянки, яка не їде з міста

Основною її мотивацією було те, що її хлопець пішов у тероборону, а сама Ярослава почала займатися волонтерством.

«Відповідно, ми перестали бачити сенс у затягуванні процесу, оскільки вже були заручені. Вирішили, що жоден путін не зламає наше бажання бути разом і одружитися зараз. І ще одна з прозаїчних причин, геть не романтичних, — якщо, Боже борони, щось трапляється, зокрема військові потрапляють у госпіталь, то дружини набагато швидше отримують до них доступ. Це війна! І вона геть не романтична, без рожевих окулярів».  

До наступу росії Ярослава та її наречений вели досить активне громадське життя. Дівчина – журналістка за освітою і професією, вісім років працювала на телебаченні, а потім займалась відеопродакшеном і продюсерством. Хлопець – юрист, мав посаду голови юридичного відділу в політичній партії.

«Ми класна команда, бо не хочемо виїжджати з України та робили до нападу росії все, щоб наша країна стала набагато кращою. У нас є позиція і ми її не зраджували», – ділиться вона. 

Волонтерство і військова справа були знайомі подружжю й раніше. Чоловік проходив військову кафедру, а дівчина була на Майдані з перших днів – серед студентів, яких розігнали в ніч у листопаді. Згодом займалась волонтерством для військових та їздила в зону АТО як військова кореспондентка. 

«Війна почалась для мене давно і точно не 24 лютого, а тоді, коли пролунали постріли на Майдані та відбулися всі подальші події. Волонтерство це те, що я вмію робити і те, що, вважаю, повинна робити кожна людина по мірі своїх можливостей в ситуації, в якій ми живемо вже 8 років», – розповідає Ярослава. 

Чому залишились у Києві? Волонтерка не знає, як можна було по-іншому. У місті живе лише дев’ять років, але вважає його своїм: тут все життя та друзі. Зараз вона із командою робить, що може, у центрі столиці.

«У мене немає розписаних обов’язків роблю те, що можу зробити, що зараз вийде найефективніше. Ми максимально шукаємо амуніцію. Бо якщо з одягом, їжею, медикаментами проблем немає, то з амуніцією вони величезні. Я вважаю: що краща у наших військових амуніція, то менше потім потрібно препаратів, щоб хлопців лікувати», – пояснює вона.

Паралельно волонтерка займається евакуацією: у її команди є кілька автомобілів, якими відправляють людей на Захід. Звідти забирають волонтерський вантаж і тут розподіляють по військових. Хлопці стоять на досить гарячих напрямках, тому їх запити треба закрити першочергово. 

Про війну у столиці говорить відверто: «У перші дні в Києві було досить моторошно. Не в плані страшно, а таке було відчуття й*б вашу мать, с*ки, що ж ви зробили з моїм містом? Я бачила будинки, в які влучали снаряди там шматків не було. Бачила уламки якихось ракет на вулицях. Дуже значущий для мене момент був, коли їхала по Шулявці з водієм і навпроти їхала машина з табличкою «груз 200». Коли я побачила її в Києві це був флешбек із фронтових поїздок на Схід. Також я стала дуже зла на всіх людей, які були без позиції протягом 8 років війни та максимально толерували «какая разніца». 

Додає: «Раніше я говорила з ними, але не так відверто і прямо в очі, як роблю це зараз після машини «груз 200». Без жодних докорів сумління робитиму так надалі, бо треба нарешті визначитися, хто ти. Зараз твоя позиція не має право на існування, якщо вона не проукраїнська. Ти не маєш права на переможну мирну країну, якщо ти не з нею, не з народом, і не за те, щоб ця країна перемогла. Я проти миру будь-якою ціною. Я за перемогу».

Читайте також: Київ взяти неможливо. Історія депутата, який патрулює нашу столицю

Поруч із Ярославою – найкращі люди. Це друзі, з якими познайомилась ще під час війни у 2015 році. Дівчата у команді мають спільні цінності. «Ми можемо одне одного підтримати або сказати «блін, та ти задовбала», бо всі в нервовій напрузі, недосипають і багато працюють. Нервують, адже в кожної або хлопець, або чоловік, або брат зараз на фронті. Ми їхній тил, у нас немає права здаватися», – пояснює дівчина. 

Волонтерка впевнена: Україна переможе завдяки єдності. Говорить із власного досвіду: «Ми всі єдині, незалежно від політичних поглядів, фракцій і партій. Люди зараз рука в руці створюють величезний ланцюг, який працює 24/7». 

Після перемоги Ярослава мріє розбудувати найкомфортнішу країну, в якій розумітимуть цінність незалежності, мови та нації: «Настільки довго росія займалась травлею українців, починаючи зі свого заснування і, як мінімум, останніх триста років, що всьому має прийти кінець. Інших варіантів, ніж перемога, я взагалі не розглядаю».  

Розмовляла Надія Жила 

Фото надала Ярослава Федораш


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!