Виграти не вибори, а людські уми. Настанови від Мирослава Мариновича, як змінити Україну

1699 0
Мирослав Маринович радить молоді консолідуватися вже тепер та змусити політиків модернізувати країну

11 вересня у межах «Днів УКУ у Львові» проректор вишу з з питань призначення та місії УКУ, дисидент Мирослав Маринович виступив із промовою «Звідки прийде нове дихання для України? Перехід від тактичних маневрів до стратегічної візії». Tvoemisto.tv публікує основні тези промови, що допоможуть усвідомити, які зміни потрібні Україні, аби знайти нове дихання.

Перша передумова нового дихання – це усвідомлення того, що головний спротив реформам є насправді в народі, а не у владі. Це народ воліє тримати в руках стару синицю корупції й кумівства, ніж зважитися ловити в небі журавля нового стилю життя. Для більшості українців жити чесно і за правилами – це діяти собі на шкоду. Тому знайти нове дихання – це розпрощатися з вічно комфортним для нас скиглінням, що «всьо пропало»; це уникати не менш комфортного для нас висновку, що «ця влада не наша, вона нам ворожа», що «вони всі такі». 

Друга причина – це стан нашої політичної еліти і хиби нинішньої державної адміністрації. Еліта за означенням має вести за собою народ, проте куди вести – вона насправді не знає. У всіх трьох гілках влади бракує стратегічної візії розвитку держави, натомість переважає тактичне маневрування, в якому до уваги беруться не так інтереси держави, як інтереси власні й інтереси своїх кланів.

Нам потрібна зміна ціннісної основи, що вплине на зміну кута зору, бо інакше ми втонемо в інформації про київські ристалища та торги, так і не зрозумівши, куди ж прямує чи дрейфує Україна. Тому я пропоную уяснити для себе кілька засадничих припущень, з яких, на мою думку, слід виходити.

Перше припущення – це категоричний імператив незалежності. Вона є необхідною передумовою всього іншого. Тому незалежність потребує захисту, причому з обох боків. У час війни ми маємо захиститися від зовнішнього ворога, й тому бойовий стан армії – це першочергова турбота. Але треба нам захиститись і від нас самих. Бо якщо можна поєднати два прагнення: державну незалежність та ідеальне керівництво – то це чудово. Але якщо ні, то пріоритет мусить мати незалежність України. 

Друге припущення – це категоричний імператив справедливості. Він є визначальним одразу для трьох сфер:

  • Належне правосуддя, верховенство права. Народ мусить мати Верховного Арбітра, інакше для відновлення справедливості він вдасться до насильницького самосуду або запросить «арбітрів» іншої країни.
  • Соціальна справедливість. Фазу «дикого капіталізму» з його неконтрольованим збагаченням одних і зубожінням інших пора завершувати, якщо не хочемо нових соціальних потрясінь. Соціальна невдоволеність – це лом, яким путінська пропаганда розхитує політичну стабільність в Україні.
  • Національна справедливість, тобто гармонія співжиття різних етносів у єдиній українській політичній нації. Небезпечним тут є як порушення інтересів і культурних потреб корінних народів – українського та кримськотатарського, так і порушення людських прав національних меншин.

Третє припущення – це категоричний імператив цінностей. Змінити Україну означає змінити українця, а змінити українця означає змінити «скарб, біля якого лежить його серце» (пор. Мт. 6, 21), тобто змінити його цінності. А якщо цінності не змінити, то не очікуйте, що наша дика яблунька родитиме смаковиті груші.

Вчімося в Ісуса, адже біблійна історія є для нас моделлю. Ісус не рвався у владні коридори, де можновладці стають невільниками свого гріха, а шукав серед простого люду тих, хто міг змінити ціннісну основу своєї поведінки, хто міг навернутися до праведного життя. Як можна було б реалізувати цей Ісусів сценарій у нинішній Україні? Я бачу принаймні два шляхи.

Один сценарій – тривалий, болісний і непевний. Скоріш за все, наша зневіра поглиблюватиметься, і ворог дійде висновку, що настав час узяти реванш. Припускаю, реальна спроба його стане тією спонукою, яка змусить народ до духовної мобілізації.

Але той, хто прагне розбудувати державність знизу, має братися не за вила, а за розум. Тому я особисто прагнув би іншого піднесення України – повної мобілізації носіїв її світлого духу

Проте тут відразу постає питання, яке часто ставлять мені слухачі: де є той лідер, довкола якого скристалізується оте морально досконале суспільне тіло? Саме тому в той час, коли Україна нестримно поринала у карнавал владо- і грошолюбства, коли на арену виходила людина корúсті, Господь посилав нам для противаги людей молитви, людей високого маєстату духу. Таким був світлої памʼяті Блаженніший Любомир Гузар, таким є президент нашого Університету владика Борис Ґудзяк. 

У жодних дотеперішніх стратегічних планах, складених у чиновницьких кабінетах, духовне преображення народу не передбачене. Адже управлінці займаються практичною роботою, а не моралізаторством та утопіями. Однак ця позірна практичність обертається постійними втратами.

Отож українцям слід усвідомити всю неуникненність того завдання, що його сформулював Махатма Ґанді: «Якщо бажаєш, щоби світ змінився, – сам стань цією зміною!». В Україні має врешті-решт з’явитися суспільно-політична сила, яка буде відповідати глибинній матриці давньокиївської культури та її ціннісній основі – і водночас буде на вістрі сучасних світових тенденцій.

Ця сила мала б вирізнятися щонайменше трьома важливими ознаками.

По-перше, вона мала би дбати про те, щоб виграти не вибори, а людські уми і серця. По-друге, ця сила має чітко уяснити і пояснити, щó вона планує міняти і як. Це має бути остаточний розрив зі старими управлінськими звичками і процедурами, в яких – попри поверхневу декомунізацію – зручно вмостився невмирущий совок. Мірилом тут мають бути не інтереси управлінського клану, а гідність людини. По-третє, ця нова суспільно-політична сила має подолати головний барʼєр на шляху суспільного активізму – міжлюдську недовіру. Щоб тобі довіряли, ти маєш навчитись не зраджувати.

Отож, я закликаю до духовної непокори – але цього разу не владі, а нашим хибним колективним стереотипам і власним спокусам. А це означає утвердження духовної альтернативи всьому, що руйнує наш духовний світ:

  • Нас схиляють зраджувати – ми будемо вірними своїм ідеалам;
  • Нас змушують продаватися – ми станемо непідкупними;
  • Нас привчають брехати й халтурити – ми будемо відповідальними;
  • Нас штовхають до ворожнечі – ми шукатимемо порозуміння;
  • Нас переконують, що жити чесно означає приректи себе на програш – ми ж будемо певні, що від цинічної аморальності програють, навпаки, безчесні.

Особливо це стосується молоді. Чи варто чекати, коли «дорослі дяді» заведуть вас у глухий кут, щоб аж тоді консолідуватися, як це було на попередньому Майдані? Чому не консолідуватися вже тепер, змусивши політиків модернізувати країну? Хто краще за молодь знає, що застарілий, неповороткий і спорохнявілий державний корабель не проведе народ через бурхливі води нинішньої цивілізації? Майбутнє відчиниться вам лише тоді, коли ви будете стукати в його двері.

За матеріалами Zbruc


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!