Про одне із таких досліджень, наприклад, розповідає Даніел Пінк, автор книжки Drive, присвяченої мотивації, пише UBR.
Чотири американських економісти - два з Массачусетського технологічного інституту (MIT), один з Університету Карнегі-Меллон і один з Університету Чикаго - вирушили до Індії, щоб вивчити ефект матеріальних стимулів на захопленість (низький рівень життя країни дозволяв під час експерименту створити серйозні економічні стимули, не роздувши бюджет дослідження до сотень тисяч доларів).
Майже ста учасникам запропонували гратися в ігри: кидати кульки в мішень, розгадувати анаграми, запам'ятовувати цифри тощо. Одній групі за досягнення хороших результатів запропонували винагороду, що дорівнювала денному заробітку, другій - двотижневому, третій - майже піврічному.
"Чи можна було за розміром винагороди передбачити рівень ефективності? Так. Але не так, як можна було очікувати, - пише Пінк. - Люди, яким пропонували бонуси середнього розміру, показували анітрохи не кращі результати, аніж ті, хто отримував маленьку винагороду".
Ну а ті, хто міг отримати найбільшу винагороду, - тобто, розважаючись, забезпечити собі нормальне, за місцевими мірками, існування на півроку наперед, - виступили найгірше за всіх.
"У восьми з дев'яти завдань, за виконанням яких ми стежили під час трьох експериментів, вищі стимули призводили до погіршення результатів", - написали автори дослідження в доповіді Федеральному резервному банку, на замовлення якого воно й здійснювалося.
Чи можна проводити пряму аналогію між ігровим призом і річним бонусом за хорошу роботу? Науковці вважають, що в основі лежать одні й ті ж мотиваційні механізми.
Практично ідентичні результати, наприклад, отримали дослідники Марк Леппер і Девід Грін. 1978-го вони провели схожий експеримент із дітьми, який став класикою в теорії мотивації. Одним дітям пропонували малювати, мотивуючи грамотою "Переможець гри". Другим не пропонували, але вручали нагороди наприкінці заняття, якщо діти погоджувалися помалювати просто з цікавості. Третім просто пропонували малювати - але ніяк не стимулювали.
Через два тижні дітям роздали аркуші і фломастери. Діти другої і третьої групи малювали з попередньою захопленістю. А ось у першій групі охочих малювати виявилося значно менше, і набридло їм таке заняття швидше.
Раніше повідомлялося, що психологи з Університету Центрального Ланкаширу (Великобританія) не згодні з тим, що нудна робота притупляє, сушить мізки і є марною тратою часу.