фото: Ольги Мрувки
Кожна робота – окремий міфотвір
Мистецтво Тараса Кеба не схоже на картини інших сучасних художників. Він творить казково-містичний світ, який не подібний на той, у якому ми живемо. Його персонажі наділені різними містичними силами. На картинах вони живуть своїми життями: вони повзають і літають, байдикують і веселяться, лякають нас та водночас заворожують. Кожна робота художника – це його окремий міфотвір. Він зароджується спершу в уяві, а потім митець його усучаснює. Це може бути певне міфологічне створіння, яке має декілька пар ніг чи рук і яке за щось відповідає. Це дивні тварини та боги, які виконують свою важливу місію.
На картинах – містичний світ, який існує і не існує
Художник розповідає, що йому подобається створювати власний містичний світ, який одночасно існує і не існує. Він каже, що в міфології давніх народів є такий образ, який не злий і не добрий. Це залежить від того, як людина до нього ставиться. Наприклад, у гуцулів його називають Тим, що робить вітер. Цей образ не персоналізований, а відносний. І саме такі образи найбільше притаманні стилю художника. Спочатку його дуже цікавив образ маленької непотрібної людини. Він прагнув зобразити її в тому світі, у якому їй було б добре та комфортно почуватися. Він розповідає, що подібні образи малювали художники-аутисти. Вони створювали цілий всесвіт, який звичайна людина не змогла б втримати у своїй голові. Завдяки їхнім роботам митець також створює невідомі світи, насичені колоритними персонажами.
Тарас Кеб створив серію робіт про міста, яких не існує. Він зображає сучасні кам’яниці та будинки, які оточені містичними персонажами. Вони можуть тримати це місто на своїй голові, можуть бачити його на своїх руках або літати над ним і вважатися його оберегом. Іноді він поміщає це місто у горнятко із кавою, оскільки переплітає ці роботи зі Львовом. Художник розповідає, що дуже часто люди запитують його про значення певного образу на картині і про те, що він хотів ним передати. Митець дотримується думки, що людина, дивлячись на роботу, здатна сама створити міф про її значення. Таким чином робота житиме набагато більше, адже буде не лише один її зміст, а декілька.
Як художник поєднує міфологію та примітивне мистецтво
Художник називає своє мистецтво простим, проте розповідає, що таке примітивне мистецтво має багато спільного з його міфологічними зацікавленнями: «Міфологія дуже близька до примітивного мистецтва, вони ніби стояли в одному ряду, і було закономірно, що коли-небудь вони перетнуться. У моїх роботах вони перетнулися і сплелися в одне ціле. Це первинні уявлення про світ, які колись виникали у людей. Навіть дотепер існують певні міфологічні уявлення, у які люди вірять. Вони теж мене дуже цікавлять і вплітаються у мої роботи, образи, думки, значення і символи, які я використовую», – каже Тарас Кеб.
Про подорожі книжками та малюнки на картоні
Тарас Кеб розповідає, що не любить подорожувати країнами, натомість йому цікаво подорожувати книжками. Він пригадує, як йому у дитинстві бабуся давала читати збірки дитячої пригодницької літератури. Коли він читав про культуру давніх народів, то одразу уявляв собі їх. Часом шукав країни у якомусь путівнику – і бачив їх дуже яскравими. Він вважає, що відвідувати країни – також дуже цікаво та інтригуюче, проте дійсність насправді не така яскрава, як людина собі уявляє.
Художник малює на полотні та дереві, нещодавно для своїх робіт він почав використовувати картон. Ідея творити на папері з’явилася після побаченого сміттєзвалища. Він вважає, що люди продукують після себе дуже багато сміття. Це не стосуються інтелектуального і візуального сміття, а в першу чергу – фізичного. Художник каже, що йому подобається ідея вторинного використання, хоча картонні малюнки докорінно відрізняються від його звичного стилю. Це можуть бути навіть голі емоції, які зображені на чорному тлі.
Чому важливо самому писати й ілюструвати книгу казок
Художник намагається зберегти у своїх роботах частинку дитячості. Йому дуже приємна дитяча безпосередність, адже дітей він вважає набагато емоційнішими, ніж дорослих. Часто його роботи називають витвором дитячої фантазії, проте митець сприймає це з усмішкою. Він пише казки для дітей, які наділені персонажами різних міфологій. Писати почав тоді, коли розказував синові різні історії. Син із цікавістю слухав і долучався до них, питав, чи може там існувати не один персонаж, а декілька. Найбільше художнику подобається його казка про тролів. Про тих тролів, які вони мають бути, а не про тих, яких люди звикли уявляти. На думку Кеба, тролі не такі страшні і погані, як часто показують у фільмах. У Норвегії тролями називали будь-що, що мало зв'язок із магією.
Кожен образ, який видумує художник, поступово починає обростати своєю історію і стає ілюстрацією до казок. Він розповідає,що коли водночас пише та ілюструє, то спілкується сам із собою. У нього є декілька проілюстрованих книжок, проте для митця важливо, щоб це було його власне творіння. На думку художника, важко працювати, коли автором книги є інша людина. Важливо, щоб автор та ілюстратор відчували одне одного. Якщо цього не буде, ілюстрації до твору будуть відповідати лише візуально, але аж ніяк не емоційно. Читач зможе відчути це, і книга тоді не матиме жодного змісту.
Про непотрібність в Україні та ностальгію
Художник каже, що за кордоном його мистецтво більш зрозуміле, аніж в Україні, адже світ вже давно зацікавився народною тематикою. Навіть у сусідній Польщі народні живописці, які займаються примітивним мистецтвом, увесь час ним цікавилися, як невід’ємною частиною їхньої культури. В Україні таких художників називали аматорами і несерйозно сприймали. Художник розповідає про виставку творів наївного мистецтва у польському місті Катовіце. Там були представлені роботи з усього світу, проте половина композицій мала назву «пограничне мистецтво». Таким терміном окреслювали мистецтво, яке не є дитячими малюнками і водночас не є високим сучасним, воно знаходиться на межі.
Зараз Тарас Кеб зацікавився темою ностальгії. Він вважає, що ностальгія і міфологія чимось дотичні, бо міфологія – це віра в щось надприродне й у те, чого не існує. Ностальгія теж така, адже це бажання людини повернути те, чого вже немає. Це віра у вигадані речі, які одним людям допомагають, іншим – руйнують життя. Художник вважає, що людина не може жити одночасно і в минулому, і в майбутньому. Минуло вже немає, а майбутнього ще немає. Є тільки той відрізок часу, який тут і зараз. І, можливо, життя вирує саме в цій частині, і не варто нікуди переноситись. Він каже, що, можливо, ця тема колись перейде в образи і знайде свого глядача у рідному місті і за його межами.
Спілкувалася Сніжанна Беляєва
Фото робіт надав художник
